Рішення № 99451051, 11.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року о 15 год. 30 хв.Справа № 280/2068/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Новікової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Півоварової В.П.

представника позивача - Піскарьова А.О.

представника відповідача - Клецького О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Управління з питань праці Запорізької міської ради

про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-1ФС від 20.11.2020 та №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-2ФС від 20.11.2020.

Ухвалою суду від 18.03.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20.04.2021. Також, ухвалою суду від 18.03.2021 вжито заходів забезпечення позову.

20.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 18.05.2021.

Ухвалою суду від 18.05.2021 підготовче засідання відкладено на 09.06.2021.

Ухвалою суду від 09.06.2021 провадження у справі зупинено до 21.07.2021.

21.07.2021 провадження у справі поновлено, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.08.2021.

10.08.2021 судове засідання відкладено на 11.08.2021.

11.08.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято спірні постанови. Зазначає, що підставою для прийняття спірних постанов стали висновки відповідача про допуск позивачем до роботи без укладання письмового трудового договору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Разом з тим, позивач вважає такі висновки відповідача помилковими, оскільки позивач не мав трудових відносин з зазначеними особами, а фактично з зазначеними особами було укладено цивільно-правові договори відповідно до умов яких зазначені особи взяли на себе зобов`язання надавати послуги з обслуговування клієнтів. При цьому, умовами цивільно-правових договорів було визначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, сам забезпечує себе усім необхідним для виконання роботи. Також, у договорах було визначено, що винагорода виплачується після підписання актів приймання виконаних робіт. Крім того, позивач звертав увагу на те, що договори не носили систематичного характеру. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що оскільки позивач не мав трудових відносин з зазначеними особами, то відсутні правові підстави для застосування штрафних санкції.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що інспектором було встановлено, що позивач відповідно до наданих первинних документів та пояснень працівників використовує працю найманих осіб без оформлення трудових відносин, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які згідно пояснень виконують обов`язки за посадами «посудомийника», «офіціанта». Відповідач вважає, що оскільки під час проведення інспекційного відвідування було встановлено допуск позивачем до роботи працівників без укладання трудового договору та невиконання припису про усунення порушень, то відповідно штрафні санкції до позивача застосовано правомірно. Також, відповідач вказував і на те, що позивачем не було виконано припис в частині необхідності подання до ДПС повідомлення про прийняття працівника на роботу. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що у період з 17.08.2020 по 28.08.2020 співробітниками Управління з питань праці Запорізької міської ради проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ.

Відповідно до висновків Акту №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ встановлено порушення позивачем вимог:

ч.1 ст.21 КЗпП України, ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допущення до роботи без укладання трудових договорів працівників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 та ОСОБА_14 ;

ч.3 ст.24 КЗпП України, ПКМУ №413 в частині не подання повідомлення до ДПС про прийняття на роботу працівників ОСОБА_15 та ОСОБА_16

28.08.2020 відповідачем прийнято припис про усунення виявлених порушень №ОМС-ЗП13689/1499/АВ/П, яким позивача у строк до 14.09.2020 зобов`язано усунути виявлені порушення.

У період з 25.09.2020 по 07.10.2020 співробітниками відповідача вдруге проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за результатами якого складено Акт №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ.

Відповідно до висновків Акту №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ встановлено порушення позивачем:

ч.1 ст.21 КЗпП України, ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допущення до роботи без укладання трудових договорів працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; а також в частині невиконання пункту 1 припису інспектора праці про усунення виявлених порушень від 28.08.2020 №ОМС-ЗП13689/1499/АВ/П;

ч.3 ст.24 КЗпП України, ПКМУ №413 в частині не подання повідомлення до ДПС про прийняття на роботу працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_17 ; а також в частині невиконання пункту 2 припису інспектора праці про усунення виявлених порушень від 28.08.2020 №ОМС-ЗП13689/1499/АВ/П.

20.11.2020 відповідачем прийнято постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, а саме:

№ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-1ФС, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 600000,00 грн. за допущення до роботи без укладання трудових договорів працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

№ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-2ФС, якою до позивача застосовано штраф в розмірі 5000,00 грн. за не подання повідомлення до ДПС про прийняття на роботу працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_17 .

Позивач, не погодившись з постановами про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі - Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Суд не може погодитись із правомірністю застосування до позивача штрафних санкцій та з обґрунтованістю висновків щодо порушення позивачем вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі з працівників, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір являється укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19).

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , саме трудових відносин.

Так, судом встановлено, що 21.09.2020 між ОСОБА_3 - Виконавець та ФОП ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник замовляє, а Виконавець за плату зобов`язується помити 2500 тарілок (незалежно від розміру або об`єму), помити 1250 ємностей пиття (незалежно від розміру або об`єму), а Замовник зобов`язується прийняти надані йому Виконавцем послуги та оплатити їх у розмірі 2500,00 грн. (а.с.175).

Відповідно до п.1.2 Договору, Виконавець надає послуги: на свій ризик; самостійно організовує процес надання послуг; не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку; сам забезпечує себе усім необхідним для виконання роботи.

Аналогічний за змістом Договір було укладено 16.09.2020 із громадянкою ОСОБА_2 (а.с.179).

Також, судом встановлено, що 30.09.2020 між ОСОБА_18 - Виконавець та ФОП ОСОБА_1 - Замовник укладено цивільно-правовий договір про надання послуг, відповідно до пункту 1.1 якого Замовник замовляє, а Виконавець за плату зобов`язується винести з кухні та подати клієнтам ФОП ОСОБА_1 600 замовлень їжі та напоїв, а після прибрати брудний посуд на мийку, а Замовник зобов`язується прийняти надані йому Виконавцем послуги та оплатити їх у розмірі 3000,00 грн. (а.с.183).

Відповідно до п.1.2 Договору, Виконавець надає послуги: на свій ризик; самостійно організовує процес надання послуг; не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку; сам забезпечує себе усім необхідним для виконання роботи.

Аналогічний за змістом Договір було укладено 18.09.2020 із громадянкою ОСОБА_4 (а.с.187).

Отже, на момент повторної перевірки характер взаємовідносин між позивачем та громадянами - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були врегульовані цивільно-правовими угодами, які в свою чергу відповідають вимогам встановленим до цивільно-правового договору, ознаки які притаманні трудовим відносинам судом не встановлено та відповідачем не доведено.

Також, в наданих поясненнях відсутні будь-які посилання на те, що взаємовідносини між зазначеними особами та позивачем тривають значний проміжок часу, відсутня інформація про постійних характер виконуваної роботи, як і відсутня інформація про те, що зазначені особи отримували щомісячно заробітну плату.

Наданий до матеріалів адміністративної справи відеозапис зазначені висновку суду не спростовують.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем під час перевірки належним чином не здобуто та не задокументовано пояснень від ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме не встановлено на яких умовах вони працюють, не встановлено чи під час допуску їх на роботу ФОП ОСОБА_19 зазначав про їх оформлення на роботу за умовами трудового договору, тощо.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про передчасність та необґрунтованість посилань відповідача на наявність трудових відносин між позивачем та громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому постанова №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-1ФС є такою, що підлягає застосуванню.

Щодо правомірності прийняття постанови №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-2ФС, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

засобами електронного зв`язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг;

на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Отже, повідомлення про прийняття на роботу повинно подаватися до початку виконання працівником роботи.

Разом з тим, як встановлено під час інспекційного відвідування та не спростовано під час розгляду справи, ОСОБА_7 та ОСОБА_17 були допущені до роботи, а відповідне повідомлення надіслано до органу ДПС після допуску до роботи.

Відповідно до ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність застосування до позивача штрафної санкції за вчинене порушення.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, майдан Профспілок, буд.5, код ЄДРПОУ 41904647) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління з питань праці Запорізької міської ради від 20.11.2020 №ОМС-ЗП13689/1499/НД/АВ/П-ЗП14632/1499/НД/АВ/П/ТД-1ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6000 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань праці Запорізької міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текс складено 06.09.2021.

Суддя І.В. Новікова