Рішення № 99450048, 27.04.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/6853/20

Провадження № 2/932/4103/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Кудрявцевої Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 07 серпня 2015 року по оголошенню вона купила у незнайомої громадянки ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Правочин був оформлений нотаріально і при цьому ні у кого із сторін не виникало ніяких питань, претензій і проблем, вона з сім`єю вселилися у вказану квартиру. В березні 2016 року до неї додому за вищевказаною адресою прийшли двоє чоловіків, які представились працівниками поліції та повідомили, що вона купила квартиру за підробленими документами і що Шевченківським районним відділенням поліції за даним фактом розслідується кримінальна справа, а на її квартиру накладено арешт. Нею було надано слідчому Зубревой Ю.В. пояснення за яких обставин вона купила квартиру і слідчим її було повідомлено про те, що по купівлі-продажу вказаної квартири проводиться кримінальне досудове розслідування за ознакою складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України (шахрайство), по кримінальному провадженню 42016042640000013 і 12016040640001324, та повідомила, що хтось у когось викрав документи і продали їй квартиру, а господарі квартири померли, інших подробиць їй невідомо.

Позивач зазначає, що вона реально сприйняла загрозу втратити квартиру як замах на заволодіння її майном величезною для неї вартістю і попросила слідчого визнати її у справі потерпілою, на що отримала відповідь про відсутність для цього підстав, оскільки їй ще не завдано матеріальної шкоди, проте згодом вона була допитана слідчою в якості потерпілої. Вона неодноразово в письмовій формі зверталася до слідчих та керівництва слідчого відділення про зняття з її квартири арешту та передачу їй на час розслідування квартири під гарантійну розписку, в чому їй було відмовлено. За запитом її адвоката 19.02.2018 року із слідчого відділення надійшло повідомлення, що 25.08.2016 року кримінальні провадження закриті на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, про зняття арешту з квартири нічого вказано не було, постанову про закриття справи їй не надіслали, до цього часу їй невідомо, що сталося з її квартирою і чи намагався хтось її відібрати. Після чого вона неодноразово зверталась до слідчих органів Шевченківського районного відділення поліції і в районну прокуратуру з приводу зняття арешту з квартири, на її заяви надходили відписки або ж взагалі нічого не повідомляли, квартира до цього часу під арештом. 23.01.2020 року вона звернулася до Департаменту з надання адміністративних послуг для перевірки юридичного стану своєї квартири за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, де їй видали письмову інформацію, що її квартира знаходиться під арештом з 31.03.2016 року по ухвалі судді Сліщенко Ю.Г. від 17.03.2016 року справа № 200/4659/16-к. Отже, її квартира в результаті незаконних дій органів досудового розслідування перебуває під арештом понад 4х років, всі її клопотання та заяви про зняття арешту з квартири залишені без реагування. З вимогою про зняття арешту зі своєї квартири вона зверталась до суду, де слідчий суддя їй письмово відповів, що вона повинна надати суду постанову про закриття кримінального провадження, яку їй в поліції не дали, тільки надали письмове повідомлення про закриття кримінального провадження. Вказаним діями правоохоронних органів їй завдана моральна шкода, яка виразилася в тому, що протягом чотирьох років вона і її сім`я відчувають страх і занепокоєння про втрату житла, вона постійно перебуває у депресивному стані і не може налагодити нормальний спосіб життя, у неї немає коштів на покупку іншого житла; поведінка окремих слідчих, які недбало віносяться до своїх службових обов`язків, частково підірвали у неї віру в справедливу правоохоронну систему і державний захист прав.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд зняти та скасувати арешт її квартири АДРЕСА_1 , стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., зобов`язати відповідача ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області принести їй письмове вибачення.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.06.2020 року суддя Кудрявцева Т.О. визначена для розгляду даної справи.

Ухвалою судді від 19.06.2020 року позовна заява була залишена без руху з наданням позивачу строку для усунення її недоліків, зазначених в ухвалі, яка була виконана позивачем.

Ухвалою судді від 02.10.2020 року провадження по справі було відкрито та визначено розглядати справу за спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

09.02.2021 року до суду від Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов Відзив на позовну заяву, в якій відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог позивача.

16.02.2021 року до суду від позивача надійшла заява на відзив відповідача, в якій позивач просила виключити з позовної заяви вимоги про сплату їй коштів про завдану моральну шкоду та принесення їй вибачення керівництвом ГУ НП в Дніпропетровській області за діяльність підлеглих, виключити з числа відповідачів Державну казначейську службу України.

Ухвалою від 18.02.2021 року за клопотанням позивача залишено без розгляду її позовні вимоги до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів до судового розслідування, прокуратури та суду, принесення вибачення.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судом, позивач за оголошенням вирішили придбати квартиру АДРЕСА_1 .

07 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якої продавець ОСОБА_2 передала у власність покупцю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Даний договір був 07.08.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Т.С.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.08.2015 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Після придбання квартири позивач з сім`єю вселилися у вказану квартиру та була зареєстрована за вказаною адресою.

В березні 2016 року до позивача додому за вищевказаною адресою прийшли двоє чоловіків, які представились працівниками поліції, та повідомили, що вона купила квартиру за підробленими документами і що Шевченківським районним відділенням поліції за даним фактом розслідується кримінальна справа, а на її квартиру накладено арешт.

Позивачкою було надано слідчому пояснення за яких обставин вона купила вищевказану квартиру і слідчим її було повідомлено про те, що за фактом по купівлі-продажу вказаної квартири проводиться кримінальне досудове розслідування за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України (шахрайство), по кримінальному провадженню 42016042640000013 і 12016040640001324, оскільки квартира була продана по викраденим документам.

Зважаючи на викладені обставини, позивач просила слідчого визнати її у справі потерпілою, в чому їй було відмовлено з посиланням на відсутність для цього підстав, оскільки їй ще не завдано матеріальної шкоди, проте згодом вона була допитана слідчою в якості потерпілої.

Позивач неодноразово в письмово зверталася до слідчих та керівництва слідчого відділення про зняття з її квартири арешту та передачу їй на час розслідування квартири під гарантійну розписку.

07.04.2016 року позивачем на адресу начальника відділу поліції Бабушкінського району м. Дніпропетровська була направлена заява, в якій вона просила допитати її по кримінальному провадженню за обставинами купівлі-продажу квартири.

08.08.2016 року позивачем на адресу начальника слідчого відділу поліції Шевченківського району була направлена заява, в якій вона просила визнати її по справі потерпілою та цивільним позивачем, зняти арешт з квартири.

Листом Шевченківського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП Дніпропетровської області від 31.08.2016 року ОСОБА_1 повідомлена про те, що в рамках кримінальних проваджень № 42016042640000013 і 12016040640001324 вона не має жодного статусу, а хід досудового розслідування є конфіденційною інформацією, рекомендовано звертатися за детальною інформацією про стан кримінального провадження до СВ Шевченківського відділення.

07.10.2016 року позивачем на адресу начальника слідчого відділу Шевченківського відділу поліції була направлена заява, в якій вона просила визнати її по справі потерпілою, зняти арешт з квартири.

На цю заяву Начальником СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області позивачці надано письмову відповідь від 13.10.2016 року № 37.2/Б-242 про те, що вона не може бути залучена до вищевказаних кримінальних проваджень в якості потерпілої в зв`язку з незавданням їй шкоди.

31.07.2017 року представник ОСОБА_3 звернувся до Начальника слідчого відділу Шевченківського відділу поліції з клопотанням, в якому повідомити про стан досудового розслідування та чи знятий арешт з квартири АДРЕСА_1 .

21.12.2017 року позивачем на адресу прокурора місцевої прокуратури №2 була направлена скарга, в якій позивач, зокрема просила, повідомити в зв`язку з чим відносно належної їй квартири проводиться досудове розслідування та просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , а також видати копію постанови про закриття кримінального провадження.

Листом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 19.02.2018 року ОСОБА_1 на вказану скаргу повідомлена про те, що в слідчому відділенні Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження № 12016040640001324, матеріали якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, та 25.08.2016 року вказане кримінальне провадження закрито слідчим ВП старшим лейтенантом поліції Демідовою В.В. на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Листом слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2017 року представник позивачки повідомлений про необхідність звернення до слідчого судді зазначеного суду у порядку, передбаченому ст. 174 КПК України із клопотанням про скасування арешту квартири, додавши копію постанови про закриття кримінального провадження. Разом з цим, судом встановлено, що на вимогу позивачки копії постанов про закриття кримінальних проваджень слідчими органами видані не були.

За запитом адвоката позивача 19.02.2018 року із слідчого відділення надійшло повідомлення, що 25.08.2016 року кримінальні провадження закриті на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, про зняття арешту з квартири нічого вказано не було, постанову про закриття справи їй не надіслали, до цього часу їй невідомо, що сталося з її квартирою і чи намагався хтось її відібрати.

Таким чином, неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з проханням зняти арешт з належної їй квартири залишилися без задоволення, арешт з квартири, в тому числі після закриття кримінальних проваджень, знятий не був, що підтверджується матеріалами справи.

23.01.2020 року позивач звернулася до Департаменту з надання адміністративних послуг для перевірки юридичного стану своєї квартири за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, де їй видали письмову інформацію, що її квартира знаходиться під арештом з 31.03.2016 року по ухвалі судді Сліщенко Ю.Г. від 17.03.2016 року справа № 200/4659/16-к. Зазначене змусило позивача звернутися до суду даним позовом для захисту своїх прав.

Як вбачається з наданого суду ГУНП в Дніпропетровській області Відзиву на позовну заяву та доданих копій документів і інформації, 15.03.2016 року до Бабушкінського ВП ДВП ГУНП (нині Шевченківське ВП ДВП ГУНП) надійшла заява ОСОБА_4 про те, що невстановлена особа, використовуючи підроблені документи, у тому числі паспорта на ім`я померлих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , здійснила незаконне відчуження квартири за адресою АДРЕСА_1 , чим завдала ОСОБА_4 майнову шкоду. За даним фактом 16.03.2016 року слідче відділення Шевченківського ВП ДВП ГУНП розпочало кримінальне провадження № 12016040640001224 за ч.1 ст. 190 КК України.

До матеріалів кримінального провадження № 12016040640001224 долучено ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.03.2016 року, відповідно до якої накладено арешт на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , отриману за клопотанням прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Крім того до матеріалів кримінального провадження долучено копії наступних документів: копію ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2014, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_7 до Бабушкінської районної ради у м. Дніпропетровську, третя особа- Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом - задоволено, та визнано за ОСОБА_7 право власності на кв. АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 17.12.2015, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно Зубко В.Ю., оскільки згідно пошуку відомостей в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ті їх обтяжень встановлено, що заявлене право зареєстровано за іншими особами, які відмінні від осіб, після яких визнають право власності у порядку спадкування за законом в заочному рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2014 року; копію довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на кв. АДРЕСА_1 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; копію постанови про відмову у здійсненні нотаріальних дій від 10.12.2013 гр. ОСОБА_7 , видану державним реєстратором Куликовим С.В., у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів; копії заяв ОСОБА_7 ; копію договору купівлі - продажу від 07.08.2015 кв. АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тощо.

15.03.2016 року кримінальне провадження № 12016040640001324 закрито на підставі п. 2 ч.І ст. 284 КПК України, прийняте рішення в установленому законом порядку не скасовано.

Крім того, 16.03.2016 Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 2 розпочато кримінальне провадження № 42016042640000013 за фактом шахрайських дій невстановлених осіб, які 23.06.2015 здійснили незаконне відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , чим спричинили ОСОБА_7 майнову шкоду, за ч. 1 ст. 190 КК України.

16березня 2016 року прокуратурою визначено підслідність за Бабушкінським ВП ДВП ГУНП (Шевченківське ВП ДВП ГУНП ) та кримінальне провадження направлено у вказане відділення поліції.

25.07.2019 слідчим СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП кримінальне провадження № 42016042640000013 закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, прийняте рішення в установленому законом порядку не скасовано.

Разом з цим, встановлено, що питання про скасування накладеного на квартиру арешту вирішено не було.

Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, ст. 131 КПК України встановлено, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, що застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Норми КПК України регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі статтею 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Зі змісту статті 174 КПК України вбачається, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 серпня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Т.С.

Будь-яких доказів того, що вказаний договір купівлі-продажу квартири на час розгляду справи був визнаний в судовому порядку недійсним суду не надано, як не надано доказів неправомірності набуття у власність ОСОБА_3 вказаної квартири.

Кримінальні провадження, в межах яких на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, закриті на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті ці провадження направлено не було.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Положеннями КПК України передбачено прийняття рішення про зняття арешту з майна слідчим суддею під час досудового розслідування чи судом під час судового провадження лише в межах та під час здійснення провадження у кримінальній справі, або одночасно з винесенням прокурором постанови про закриття кримінального провадження.

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України не встановлює.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Чинний КПК України не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею, прокурором процесуальних норм у закритому кримінальному провадженні. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії.

Позивач пред`являє позов з підстави необґрунтованого обмеження його права власності рішенням слідчого. Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права власності, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 15.05.2013 № 6-26цс13 та підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц та від 12.06.2019 у справі № 766/21865/17.

У наведеній постанові закріплено правовий орієнтир, відповідно до якого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. До цього ж зводяться і роз`яснення, надані Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27.08.1976 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису».

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальному провадженні, після його закриття не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

Враховуючи, що арешт на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 було накладено в рамках кримінальних проваджень, які в подальшому було закрито постановами слідчого, та наявність даного арешту порушує права позивача, як власника нерухомого майна, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по справі віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10-11, 76, 128, 263, 265, 274-279, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про зняття арешту з майна, - задовольнити.

Звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 , накладеного ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.03.2016 року у справі № 200/4659/16-к, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 , скасувавши арешт даної квартири.

Витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня отримання учасником справи його копії. Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Т.О. Кудрявцева