Рішення № 99449922, 07.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 р. Справа№200/8138/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним,

встановив:

02 вересня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКС України), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України (далі - тертя особа, ДСА України), надісланий на адресу суду 28 серпня 2020 року, в якому позивач просила:

- стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в ДКС України, на користь ОСОБА_1 1 135 080 грн у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акта.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

07 вересня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази, призначив підготовче засідання.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

19 липня 2021 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені належним чином в порядку, визначеному (далі - КАС України).

Учасники справи/їх представники в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, а також відсутність встановлених ст. ст. 205, 223 КАС України підстав для відкладення розгляду справи, справа розглянута за відсутності сторін та їх представників в порядку письмового провадження.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України повне фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» вона була звільнена з посади судді Волноваського районного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Волноваського районного суду Донецької області від 19 вересня 2016 року № 29-к позивач виведена зі штату суду з 19 вересня 2016 року.

Позивач зазначає, що з 15 квітня 2020 року відновлена дія ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453), що передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плати за останньою посадою, тобто відновлено право судді, який вийшов у відставку в період дії Закону № 2453, на отримання вихідної допомоги на підставі зазначеної норми. Оскільки позивач вийшла у відставку під час дії Закону № 2453, після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) вона набула право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону № 2453.

Позивач доводить, що неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування наслідків, передбачених ст. 152 Конституції України, яка регламентує цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної визнанням неконституційними законів.

Позивач зазначає, що предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої вихідної допомоги, яка мала бути нарахована їй у вересні 2016 року під час її виходу у відставку. Розмір її заробітної плати на момент звільнення складав 23 200,00 грн. Однак, у зв`язку з тим, що право на отримання вихідної допомоги виникло лише 15 квітня 2020 року і станом на цю дату розмір заробітної плати судді Волноваського районного суду Донецької області становив 113 508,00 грн. Таким чином, за розрахунком позивача, невиплачена їй вихідна допомога становить 1 135 080,00 грн і це є сума спричиненої їй дією закону, визнаного неконституційним, матеріальної шкоди.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Третя особа вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки законодавство, яке було чинним на час звільнення позивача з посади судді у зв`язку з виходом у відставку не передбачало виплату вихідної допомоги. Прийняття Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 не випливає на спірні правовідносини у зв`язку з тим, що вони виникли до прийняття такого рішення (08 вересня 2016 року), а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Позивач надала «відзив на пояснення на позовну заяву», в якому висловила незгоду з аргументами третьої особи та навела доводи, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнена з посади судді Волноваського районного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Як свідчить розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 08 вересня 2016 року стаж, який давав право ОСОБА_1 на відставку, становив 32 роки 01 місяць 03 дні.

Наказом голови Волноваського районного суду Донецької області від 19 вересня 2016 року № 29-к «Про відрахування з штату Волноваського районного суду Донецької області ОСОБА_1 » вирішення вважати позивача такою, що вибула зі штату Волноваського районного суду Донецької області з 19 вересня 2019 року.

05 березня 2020 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на підставі рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 видало ОСОБА_1 довідку № 04-352 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Згідно з цією довідкою станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 113 508,00 грн, в тому числі посадовий оклад - 63 060,00 грн, доплата за вислугу років (80%) - 50 448,00 грн.

21 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до голови Волноваського районного суду Донецької області з заявою, в який, покликаючись на рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), просила видати наказ про виплату їй передбаченої законом суми вихідної допомоги при її звільненні у відставку, а саме в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою (на момент видачі наказу).

Листом від 28 квітня 2020 року № 01-43/18/2020 голова Волноваського районного суду Донецької області повідомив ОСОБА_1 про те, що не є розпорядником бюджетних коштів поза межами необхідних асигнувань для оплати праці та інших витрат, запланованих на певний календарний рік, а тому за вирішенням порушеного нею питання рекомендував звернутися до Державної судової адміністрації України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області у відповідь на звернення судді у відставці ОСОБА_1 від 30 квітня 2020 року повідомило, що оскільки пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», визнаний неконституційним, втратив чинність 15 квітня 2020 року, підстави для проведення нарахування та виплати їй вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з посади судді у відставку відсутні.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування. Висновки суду по суті позовних вимог.

Суд встановив, що позивач є суддею у відставці.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 07 липня 2020 року № 2453-VII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент виходу позивача у відставку, далі - Закон № 2453).

В преамбулі Закону № 2453 зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Порядок зайняття посади суддів, звільнення судді з посади та припинення його повноважень регулюється розділами IV та VII Закону № 2453.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України підставою для звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 Закону № 2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з ч. 1 ст. 136 Закону № 2453 судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166) ст. 136 Закону № 2453 була виключена.

Конституційний Суд України рішенням від 15 квітня 2020 року у справі № 2- р(ІІ)/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пп. 1 п. 28 розділу II Закону № 1166, яким із Закону № 2453 в редакції до внесення змін Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» виключено ст. 136, частиною першою якої передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до доводів позивача, на час набрання чинності положеннями пп. 1 п. 28 розділу II Закону № 1166 вона мала право на відставку, тому, на її думку, визнання неконституційними положень пп. 1 п. 28 розділу II цього закону є підставою для відшкодування майнової шкоди, а саме не виплаченої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі ДКС України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ДАС України, про стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в ДКС України, на її користь 1 135 080,00 грн у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.

Оскільки звільнення судді у зв`язку з виходом у відставку наділяє його правом на отримання вихідної допомоги, суд зазначає, що цей спір є таким, що пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби, тому на нього поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360цс18 та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, провадження № 14-162цс19, а також Верховний Суд в постанові від 28 січня 2021 року у справі № 340/2540/20.

Отже, між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності невиплати позивачу, як судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

З приводу положень ч. 5 ст. 21 КАС України суд зауважує, що оскільки, звертаючись до суд з позовом про відшкодування майнової шкоди, позивач зазначала, що норма закону, що спричинила завдання їй майнової шкоди, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України, тому відсутні підстави для пред`явлення позовних вимог про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень.

В постанові від 14 травня 2021 року у справі № 560/47/20 за позовом судді у відставці до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, Верховний Суд навів такі висновки:

«38. Велика Палата Верховного Суду в справі № 686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року), розглядаючи спір, який виник за аналогічних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства та зазначила, зокрема, таке.

40. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою.

41. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

42. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

43. Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з виплатою позивачу довічного грошового утримання у розмірі, меншому ніж він сподівалась, про що обґрунтовано стверджував автор відзиву на касаційну скаргу.

44. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

[…]

46. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги саме через призму понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з визнанням неконституційним положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та просив стягнути кошти на відшкодування майнової шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України. Саме таке розуміння спірних правовідносин та обґрунтування позовних вимог підтверджено позивачкою в касаційній скарзі.

47. Ні в позовній заяві, касаційній скарзі, ні в інших заявах по суті справи позивач не ставив під сумнів відповідність отриманого ним суддівського довічного грошового утримання за період з 10 лютого 2017 року по 1 березня 2018 року положенням законодавства, що було чинним на той час та регулювало розмір його виплати, тобто не оспорював розмір отриманого суддівського довічного грошового утримання в контексті невідповідності такого встановленому законодавством, що було чинним у зазначений період.

[…]

49. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилково вважав цей спір спором про відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, та вдався до аналізу фактичних обставин справи в поєднанні з законодавством, що регулює питання відшкодування завданої шкоди».

На переконання суду, аналогічний підхід має бути застосований і у справі, що розглядається.

Отже, незважаючи на те, що для захисту свого права, яке, на думку позивача, було порушене, вона обрала такий спосіб захисту як стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, цей спір є спором про проходження публічної служби, а не спором про відшкодування шкоди.

З приводу наявності у позивач права на отримання вихідної допомоги суд зазначає таке.

Як вже було вказано вище, відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону № 2453 в редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166 були внесені зміни до Закону № 2453, а саме: виключено ст. 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону № 2453, чинній до 01 квітня 2014 року), однак необхідною передумовою для набуття такого права був вихід судді у відставку.

При цьому реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08 вересня 2016 року.

У площині спірних правовідносин насамперед треба зазначити, що при вирішенні спору потрібно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді у відставку (як юридичного факту, з яким пов`язується виплата вихідної допомоги).

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166 в частині виключення ст. 136 Закону № 2453 Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402), відповідно до ч. 1 ст. 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, положення ч. 1 ст. 143 Закону № 1402 також не поширювалися на позивача, оскільки вона реалізувала своє право на звільнення у зв`язку з виходом у відставку 08 вересня 2016 року, тобто до набрання чинності Законом № 1402.

У п. 2 резолютивної частини Рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) Конституційний Суд України вирішив, що положення пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону №1166, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що редакція Закону № 2453, чинна на момент звільнення позивача, тобто станом на 08 вересня 2016 року, не передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Щодо наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої законом, визнаним неконституційним, суд зауважує таке.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

П. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно з ч. ч. 1, 3 та 4 ст. 109 № 2453 у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону № 2453 у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону України № 1166 ст. 136 Закону № 2453 була виключена.

Ч. ч. 1 і 3 ст. 120 і ст. 122 Закону № 2453 у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивача з посади судді, було передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Ч. 2 ст. 133 Закону № 2453 у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивача з посади судді, було передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Указаним Законом, у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивача з посади судді, не було передбачено права судді на вихідну допомогу під час звільнення у відставку.

У пункті 3.2 рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»» Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

Отже, вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою не належить до конституційних гарантій незалежності суддів.

Приписи ч. 1 ст. 136 Закону № 2453 у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, пов`язували право судді на вихідну допомоги з фактом виходу такого судді у відставку, а не поданням суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

Суд зауважує, що позивач звільнена з посади судді 08 вересня 2016 року, тобто в той час, коли права на вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене ст. 136 Закону № 2453 не існувало, оскільки ця норма виключена положенням Закону № 1166.

Датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а право на вихідну допомогу судді пов`язане з фактом виходу у відставку, а не набуттям певного стажу на посаді судді, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 824/79/16-а.

Під час звільнення позивача з посади судді уповноважені суб`єкти владних повноважень не допускали неправомірних рішень, дій або бездіяльності щодо позивача з питання виплати вихідної допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону № 1166. Також зазначено, що положення пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону № 1166, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку.

Також Конституційний Суд України зазначив, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

Верховний Суд в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 803/864/17 зазначив, що дія пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону № 1166 втратила чинність 15 квітня 2020 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.

За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, про що правильно вказано судом апеляційної інстанції.

Ч. 3 ст. 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Верховний Суд в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 686/1746/17 зазначив, що поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

У вказаній справі за позовом фізичної особи до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України в м. Хмельницькому про відшкодування шкоди позов був мотивований тим, що з 5 січня 1993 року по 30 січня 2009 року позивач працював на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області і відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» виплаті підлягала надбавка за вислугу років від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зазначав, що згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», були внесені зміни до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» щодо визначення розміру надбавки від посадового окладу і у 2008 році виплата надбавки проводилася від розміру посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 внесені до статті 44 Закону України «Про статус суддів» зміни визнано неконституційними.

Верховний Суд у вказаній справі погодився з висновком суду першої інстанції, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати та компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (рішення у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00, пункт 23, від 8 листопада 2005 року).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сук проти України», заява № 10972/05, пункт 23, від 10 березня 2011 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що неотримана позивачем сума вихідної допомоги судді при звільненні у відставку, яка взагалі не була передбачена законом на момент реалізації нею права на відставку, не є збитками (матеріальною шкодою), а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, в силу положень ст. 138 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код: 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код: 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним - відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Повне судове рішення складено 07 вересня 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко