Рішення № 99449686, 07.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 р. Справа№200/6928/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бєломєстнова О.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

04.06.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А0989 (код ЄДРПОУ: 26615223, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Камишова, 1), у якій просить:

- визнати неправомірними дії Військової частини А0989 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року;

- зобов`язати Військову частину А0989 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, вважаючи базовий місяць січень 2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він в період з 01.10.2016 року по серпень 2019 року проходив військову службу у Військовій частині А0989. Однак, за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року йому не нараховувалась та не сплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації. Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося. Вважає, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року. Наведене стало підставою його звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 11.06.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

09.07.2021 року відповідач засобами електронного зв`язку надав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у листопаді 2017 року - березень 2018 року у Міністерства оборони України - не було. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів, тобто початок виплати індексації грошового забезпечення почався з квітня 2018 року за умови перевищення встановленого порогу індексації 103 відсотка. Індекс споживчих цін перевищував 103 відсотки з грудня 2018 року, то індексацію грошового забезпечення військовослужбовців Військова частина А0989 почала виплачувати саме з грудня 2018 року. Зазначає, що наказ про своє звільнення позивач не оскаржував, тобто не оспорює законність свого звільнення зі Збройних Сил України та не має жодних претензій щодо звільнення та розрахунку при звільненні. Тому підстав для виплати індексації грошового забезпечення при звільненні позивач не має.

Крім того, наголошує на тому, що обчислення строку для звернення позивача до суду починається з 31.08.2019 року, а саме з моменту реєстрації наказу командира Військової частини А0989 (по стройовій частині) від 31.08.2019 року № 285. Із позовною заявою до суду позивач звернувся 30.05.2021 року, що перевищує місячний строк звернення до суду. Також, позивачем не долучено до матеріалів справи посвідчення учасника бойових дій, тому останній не звільнений від сплати судового збору. Вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду.

З 30.07.2021 року по 28.08.2021 року включно, та з 01.09.2021 року по 03.09.2021 року включно суддя Бєломєстнов О.Ю. перебував у відпустці. Справу розглянуто у розумний строк після виходу судді з відпустки.

Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 06.02.2013 року.

Згідно витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 231РС від 01.10.2016 року, призначено солдата ОСОБА_1 механіком-водієм Військової частини - Польова пошта В2095.

Як вбачається з витягу з наказу командира Військової частини А0989 (по стройовій частині) № 285 від 31.08.2019 року сержанта ОСОБА_1 , начальника складу геоінформаційної служби Військової частини А0989, з 31.08.2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача - Військової частини А0989 зі зверненням щодо виплати заборгованості з індексації.

З листа відповідача № 344 від 30.03.2021 року вбачається, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення посадових окладів, таким чином обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року після надходження відповідного фінансування за умови перевищення встановленого порогу індексації 103 відсотка. Даний поріг було перевищено у грудні 2018 року. Таким чином, заборгованість з виплати індексації Військовою частиною А0989 перед ОСОБА_1 відсутня.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови не нарахування та не виплату відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених законних прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

З урахуванням відсутності окремого закону щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до положень ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно положень ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частиною 2 тієї самої статті визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 17.07.2003 року прийнято Постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» № 1078 (надалі - Порядок).

Згідно з п.4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У п.1-1 Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до п.5 Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.

З 01.12.2015 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 526 від 13.06.2012 року в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року Порядок доповнено пунктом 10-2.

Відповідно до нього для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Це спростовує твердження відповідача про індивідуальне обрахування індексу споживчих цін для кожного військовослужбовця та визначення базовим місяцем для цього місяця прийняття останнього на службу. З прийняттям вказаних вище змін базовим вважається місяць, у якому мало місце підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник, що прямо зазначено у нормативно-правовому акті уповноваженого на його розроблення органу - КМ України.

Крім того, згідно з п.14 Порядку роз`яснення щодо його застосування надає Мінсоцполітики.

Мінсоцполітики в листі від 28.04.2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: "Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів постановлено вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.01.2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Тобто базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця в даному випадку за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 рокує січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 року та якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.

Судом встановлено, що за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року позивачу не нараховувалася індексація грошового забезпечення. Викладене зазначене також у листі відповідача за № 344 від 30.03.2021 року.

Суд приймає до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату спірної індексації.

Порядок фінансування здійснення індексації грошових доходів населення визначається статтею 9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Згідно з нею індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Тобто Законом визначено, що виплати індексації здійснюються з коштів, передбачених для таких виплат. Саме на це вказує словосполучення "відповідних коштів", яке застосовується у згаданій нормі.

Далі, згідно з частиною 6 статті 5 того самого Закону, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

З наведеного слідує, що межі фінансових ресурсів державного бюджету визначають можливість проведення індексації грошових доходів населення, які виплачуються з нього.

Цим дана виплата відрізняється від інших гарантій та зобов`язань, що можуть бути безумовно покладені на державні органи.

Виплата індексації вказаним законом прямо поставлена у залежність від наявності достатнього фінансового ресурсу у відповідному бюджеті.

Тому доречними є застосування до спірних правовідносин ч.1 ст. 23, ст. 48 Бюджетного кодексу України, статтю 15 Закону України "Про Збройні сили України" та п. 16 Положення про Військові комісаріати, затвердженого Постановою КМ України №389 від 03.06.2013, якими визначається, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок Державного бюджету України, платежі з якого здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Також судом приймаються до уваги положення ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, згідно з якими керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

З цього слідує, що виплата військовослужбовцям грошового забезпечення з урахуванням необхідної індексації повинна здійснюватися лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених у відповідних кошторисах. Таке додатково підтверджує висновки суду про зв`язок між правом військовослужбовця на одержання індексації та наявністю у кошторисі відповідача необхідних для цього асигнувань.

Позивачем у позовній заяві не наведено підстав, з яких можливе ігнорування принципу цільового використання бюджетних коштів (п.8 ст.7 Бюджетного кодексу України) та інших принципів бюджетної системи України, які є передумовою справедливого та передбачуваного розподілу фінансових ресурсів держави.

Суд вважає за необхідне зауважити, що правове регулювання виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців відрізняється від індексації, що повинна виплачуватися громадянам, оплату праці яким здійснюють підприємства, установи та організації.

З аналізу змісту статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" вбачається, що останні підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Щодо них закон не встановлює особливостей джерел фінансування таких виплат.

На відміну від них, з прийняттям Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII при виплаті доходів за рахунок бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проведення індексації обмежено фінансовими можливостями вказаних бюджетів.

Вказаний вище Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII набрав чинності з 1 січня 2015 року та у частині, що підлягає застосуванню у даній справі, не визнаний неконституційним.

У цьому контексті гарантії оплати праці військовослужбовців наблизилися до соціальних гарантій іншим верствам населення, виплати з бюджетів для яких складають основне джерело існування. Визначення окремих категорій одержувачів виплат з бюджетів, індексація доходів яких має здійснюватись незалежно від наявності фінансових можливостей держави, належить до компетенції Верховної ради України, яка для цього має внести зміни до статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Наведене узгоджується з вказаними вище положеннями Бюджетного кодексу України та з урахуванням зміни у правовому регулюванні, яка відбулася з 01.01.2015 року, має прийматися до уваги при визначенні релеватності судової практики із спірного питання, а також прийнятності у ньому рішень Конституційного суду України.

Суд приймає до уваги рішення у справі «Кечко проти України», у пунктах 23, 26 якого Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Натомість, у справі, що розглядається, з 01.01.2015 року законодавством визначена умова здійснення спірних виплат - наявність у відповідних бюджетах необхідних фінансових ресурсів. Тільки у разі її досягнення у відповідача може виникати позитивний обов`язок здійснити виплату індексації.

Аргументи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань як виправдання невиконання своїх зобов`язань не можна приймати до уваги тільки у випадку, якщо наявність таких асигнувань не визначена законом як умова виникнення спірного зобов`язання.

Держава на власний розсуд визначила, які доплати надавати працівникам із державного бюджету, законодавчо з 01.01.2015 року встановила умови для цього. У разі недотримання цих умов, очікування особи не можуть вважатися легітимними, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Наявність бюджетних асигнувань у даній справі розглядається як законодавчо встановлена умова виникнення фінансового зобов`язання у відповідача, а не виправдання його бездіяльності після виникнення такого зобов`язання.

Відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення прав громадян, якщо відповідні права у них виникли. Але у випадку залежності їх виникнення від наявності фінансового ресурсу, встановлення такої наявності є первинним.

Навіть якщо індексація у спірних періодах могла бути розрахована за правилами Порядку, обов`язок з її виплати з 01.01.2015 року законом поставлений в залежність від меж фінансування відповідних витрат у Державному бюджеті.

Відтак, предметом доказування у даній справі серед іншого є обставина наявності у Державному бюджеті коштів для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одним з принципів адміністративного судочинства. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.1, 4 ст. 9 КАС України).

Водночас, за приписами ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Можливість витребування доказів судом з власної ініціативи не повинна підміняти (виключати) вказаний обов`язок відповідача, оскільки у такому разі не буде дотримана рівність сторін перед законом та судом. Тому у разі невиконання суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається в обґрунтування заперечень проти позову, суд може вирішувати спір на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідач у встановлений судом строк не додав до відзиву доказів на підтвердження власних доводів про відсутність у Державному бюджеті України та кошторисі відповідача асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у 2016-2018 роках. Тому суд вважає ці посилання недоведеними - такими, що не підтверджуються зібраними у справі доказами.

Відсутність аналогічних доказів разом з висновками про порядок визначення базового місяця при розрахунку індексації грошового забезпечення виступили підставою для задоволення позовних вимог судом у справі №825/565/17, рішення у якій залишено без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 05.02.2020 (провадження К/9901/15586/18).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є індексація грошового забезпечення позивача.

Згідно ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строк.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Як вбачається з приписів ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У зв`язку з наведеним індексація грошового забезпечення, що регулюється Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII, є складовою належного військовослужбовцю грошового забезпечення. Тому позивач має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

З тих самих підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на необхідність залишення без розгляду позовної заяви у зв`язку з несплатою позивачем судового збору. Даний позов спрямований на захист прав позивача на одержання частини заробітної плати, що відповідно до ст.5 ЗУ "Про судовий збір" звільняє позивача від сплати судового збору.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що під час перебування позивача на військовій службі відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Способи захисту не повинні повторювати (дублювати) один одного, бути однозначними та зрозумілими.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне прийняти рішення про:

визнання протиправними дії Військової частини А0989 щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;

зобов`язання Військову частину А0989 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання неправомірними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А0989 щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину А0989 (код ЄДРПОУ: 26615223, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Камишова, 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 01.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Повний текст судового рішення складено та підписано 07 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.