Рішення № 99447514, 06.09.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2298/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання - Шевченко А.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Дмитрієва І.В., самопредставництво

відповідача: Солошенка С.В., адвокат

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове виробниче підприємство "ВІГ", місто Дніпро,

про стягнення штрафних санкцій,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2298/21.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукове виробниче підприємство "ВІГ", про стягнення штрафу у розмірі 113 495,04 грн.

15 червня 2021 року, ухвалою суду, прийнято позовну заяву Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження; почато у справі № 922/2298/21 підготовче провадження. Під час підготовчого провадження, через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165-167 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи: відзив (вх. № 15454 02 липня 2021 року) та відповідь на відзив (вх. № 16106 від 12 липня 2021 року), прийняті до розгляду ухвалою суду від 19 липня 2021 року; заперечення (вх. № 16789 від 19 липня 2021 року), прийняті до розгляду ухвалою суду від 22 липня 2021 року. 19 липня 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 серпня 2021 року. 16 серпня 2021 року суд розпочав розгляд справи по суту, в засіданні суду 16 серпня 2021 року оголошено перерву по розгляду справи по суті до 06 вересня 2021 року.

В процесі розгляду справи по суті суду стало достеменно відомо про зміну позивачем форми господарювання з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (перетворення) через проведення процедури приватизації позивача, що зумовлює застосування статті 52 Господарського процесуального кодексу України до даної юридичної особи та, відповідно інституту правонаступництва позивача Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш"; подальший розгляд справи проводить з урахуванням того, що позивач має змінену форму управління та іменується Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш".

В судовому засіданні 06 вересня 2021 року позивач в повній мірі підтримав позовні вимоги, а відповідач заперечував проти заявленого позову. При цьому, відповідач вказав у заключній промові, що в разі задоволення позову, прохає суд зменшити розмірі штрафної санкції до 95%.

06 вересня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

12 березня 2020 року між Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукове виробниче підприємство "ВІГ" (постачальник, відповідач у справі) укладено договір № 238-03/779 за умовами якого постачальник зобов`язується поставити продукцію у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1. договору). Розділ 7 договору передбачає порядок приймання продукції, а саме приймання продукції за якістю проводиться відповідно до Інструкції Держарбітражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7. При виявленні невідповідності з якістю продукції, що надійшла, в упаковці, вимогам ДСТУ та умовам цього договору, зазначених у супровідних документах, замовник негайно припиняє приймання та негайно повідомляє постачальника про виявлені невідповідності продукції, шляхом направлення листа, а також іншим зручним способом для сторін. Постачальник зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня після подання відповідного повідомлення замовника повідомити письмово та іншими засобами оперативного зв`язку своє рішення за фактом виявлення невідповідності якості продукції, а також про направлення представника для участі у перевірці продукції та складання акта. Неотримання відповіді на повідомлення або неявка постачальника в зазначені терміни дають замовнику право здійснити приймання продукції за участю представника громадськості. За результатами приймання оформлюється акт про неналежну якість. Акт складений за результатами приймання, є достатнім для повернення браку постачальнику та відшкодування його вартості. При цьому, за пунктом 10.6 договору, у разі поставки продукції неналежної якості замовник має право звернутися з претензією до постачальника про сплату штрафу в розмірі 20% від вартості продукції. Пункт 14.1 договору визначає, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. В рамках договірних правовідносин між сторонами були підписані ряд видаткових накладних, за якими позивач встановив недоліки поставленого товару, зокрема: 30 березня 2020 року за видатковою накладною № РН-0000002 відповідачем позивачу було поставлено товар на загальну суму 220 752,00 грн., після перевірки якого відділом контролю Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" встановлено невідповідність товару якості, що зумовило звернення 22 квітня 2020 року та 30 квітня 2020 року щодо направлення компетентного представника. Відповідач проігнорував запрошення позивача, що зумовило складання 07 травня 2020 року комісією Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" акта № 218-18-6 із висновком про повернення визначеного у акті товару постачальнику. Загальна вартість неякісного товару складає 47 304,00 грн. 29 квітня 2020 року за видатковою накладною № РН-0000004 відповідачем позивачу було поставлено товар на загальну суму 393 012,00 грн., після перевірки якого відділом контролю Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" було встановлено невідповідність товару якості, що зумовило звернення 09 червня 2020 року щодо направлення компетентного представника. Відповідач проігнорував запрошення позивача, що зумовило складання 25 червня 2020 року комісією Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" акта № 218-18-7 із висновком про неможливість використання товару, а відтак необхідність повернення товару постачальнику. Загальна вартість неякісного товару складає 36 741,60 грн. Після доопрацювання, 14 липня 2020 року за видатковою накладною № 0000007 відповідачем позивачу було поставлено товар на загальну суму 36 741,60 грн., після перевірки якого відділ контролю Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" встановив невідповідність якості товару, що зумовило звернення 03 серпня 2020 року щодо направлення компетентного представника. Відповідач проігнорував запрошення позивача, що зумовило складання 06 серпня 2020 року комісією Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" акта № 218-18-08 із висновком про неможливість використання товару, а відтак необхідність повернення товару постачальнику. Загальна вартість неякісного товару складає 36 741,60 грн. 18 червня 2020 року за видатковою накладною № РН-0000006 відповідачем позивачу було поставлено товар на загальну суму 1 051 920,00 грн., після перевірки якого відділом контролю Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" було встановлено невідповідність товару якості, що зумовило звернення 03 серпня 2020 року щодо направлення компетентного представника. Відповідач проігнорував запрошення позивача, що зумовило складання 06 серпня 2020 року комісією Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" акта № 218-18-7 із висновком про неможливість використання товару, а відтак необхідність повернення товару постачальнику на суму 446 688,00 грн. Позивач вважає, що його права, як замовника, порушені, оскільки відповідач поставив неякісний товар, якій не може бути використаний у виробництві, що зумовило застосування до відповідача господарський санкцій з метою захисту прав та інтересів підприємства-позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

З огляду на правову природу, укладений між сторонами договір є договором поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України). Згідно статті 674 ЦК України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 1 статті 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Сторонами в пункті 7.1. договору узгоджено, що при прийманні товару за якістю сторони керуються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року за № П-7 (далі – Інструкція П-7). У відповідності до Інструкції П-7, Інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки або іншими обов`язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю і комплектністю, а також тари під продукцією чи товарами. Відповідно до пункту 14 Інструкції П-7, приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні. За змістом пункту 16 Інструкції П-7, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (пункт 14 цієї Інструкції), одержувач призупиняє подальшу прийомку продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості і змішання з іншою однорідної продукцією. Повідомлення про виклик представника виготовлювача (відправника) повинно бути направлено (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 годин / … / якщо інші терміни не встановлені основними і особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами або договором (п. 18 Інструкції П-7). В той же час, пунктом 7.7 договору передбачено, що неотримання відповіді на повідомлення або неявка постачальника в зазначені терміни дають замовнику право здійснити приймання продукції за участю представника громадськості. За результатами приймання оформлюється акт про неналежну якість. Акт, складений за результатами приймання, є достатнім для повернення браку постачальнику та відшкодування його вартості.

Беручи до уваги те, що умовами договору сторонами узгоджено порядок приймання товару за якістю на підставі положень Інструкції П-7, а позивачем встановлена невідповідність поставленого за видатковими накладними № РН-0000002 від 30 березня 2020 року, № РН – 0000004 від 29 квітня 2020 року, РН – 0000007 від 14 липня 2020 року та № РН 0000006 від 18 червня 2020 року товару, про що був проінформований постачальник із пропозицією прибуття його представника, втім представник не прибув, а відповідно до умов пункту 7.7. договору у разі неотримання відповіді на повідомлення або неявки постачальника замовник має право здійснити приймання продукції, із залученням представника громадськості, що зроблено було позивачем, суд вважає акти, які були складені комісією Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" належним і допустимим доказами в підтвердження обставин поставки неякісного товару за договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). До статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Нормами статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 7 статті 269 ГК України передбачено, що у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором. За пунктом 10.6 договору, у разі поставки продукції неналежної якості замовник має право звернутися з претензією до постачальника про сплату штрафу в розмірі 20% від вартості продукції.

Оскільки матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо поставки якісного товару, суд, здійснивши перевірку суми штрафу, нарахованого позивачем в порядку пункту 10.6 договору, встановив, що вона є арифметично вірною, а відтак підлягає стягненню в розмірі 113 495,04 грн.

Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання сплатити позивачу штраф у сумі 113 495,04 грн., нарахований у зв`язку із поставленням товару неналежної якості.

В той же час, відповідачем було подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % тобто до 5 674,75 грн.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положеннями статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року № 6-100цс14.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України). Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Суд також зазначає, що в процесі реалізації договору поставки постачальник та покупець, як господарюючі суб`єкти, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених до стягнення штрафних санкцій (штрафу), який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень та були зумовлені винятковими обставинами, а також не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість сплачувати штраф позивачу, а порушення умов поставки (неякісний товар) носило систематичний характер, по кожній партії поставленого товару, тому господарський суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних підстав для зменшення розміру штрафу, заявленого позивачем до стягнення з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини даної справі та мотивування поданої відповідачем заяви, оскільки останній не довів згідно статті 74 Господарського процесуального України винятковість обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення штрафних санкцій, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви відповідача та, відповідно, зменшення заявленого до стягнення штрафних санкцій до 5 674,75 грн.

Також відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 8 статті 269 ГК України, позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

При цьому, за приписами пункту 4 частини 2 статті 258 і статті 681 Цивільного кодексу України, до вимог у зв`язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік. А частиною 8 статті 269 Господарського кодексу України передбачено шестимісячний строк пред`явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості. Однак це не один і той самий строк, а два різні строки, оскільки перший з них (річний) застосовується щодо договорів купівлі-продажу (стаття 655 ЦК України), а другий (шестимісячний) - договорів поставки (стаття 265 ГК України, стаття 712 ЦК України). Різниця між ними полягає ще й у тому, що законом не передбачено можливість захисту порушеного права в разі пропущення, в тому числі й з поважних причин, шестимісячного строку пред`явлення позову.

Згідно частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, згідно пунктом 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11 березня 2020 року за № 211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. В подальшому, Кабінетом Міністрів України було винесено ряд постанов, а саме - постанови № 239 від 25 березня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року та № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, відповідно до яких термін карантину неодноразово подовжувався та станом на момент розгляду даної справи термін карантину продовжено до 31 серпня 2021 року.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 113 495,04 грн., а граничний шестимісячний строк позовної давності для звернення позивача до суду припадає на час дії карантину, зокрема: по акту № 218-18-6 від 07 травня 2020 року, складеного на підставі видаткової накладної № РН – 0000002 від 30 березня 2020 року – по 08 листопада 2020 року; по акту № 218-18-7 від 25 червня 2020 року, складеного на підставі видаткової накладної № РН – 0000004 від 29 квітня 2020 року – по 26 грудня 2020 року; по акту № 218-18-08 від 06 серпня 2020 року, складеного на підставі видаткової накладної № РН – 0000007 від 14 липня 2020 року – по 07 лютого 2021 року; по акту № 218-18-09 від 06 серпня 2020 року, складеного на підставі видаткової накладної № РН – 0000006 від 18 червня 2020 року – по 06 лютого 2021 року.

Період, який визначений позивачем, охоплюється дією карантину на території України, тому суд вважає, що строк, визначений частиною 8 статті 269 ГК України, є продовженим, а відтак господарський суд проаналізувавши встановлені у справі обставини, ураховуючи наведені положення цивільного і господарського законодавства, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, прийшов до висновку про відмову відповідачу у застосування інституту позовної давності до даних правовідносин.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Виконуючи імперативні вимоги статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає, що судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 52, 73-80, 86, 123, 129, 194 - 196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГ" (49000, місто Дніпро, вулиця Савченка Юрія, будинок 59а, кабінет 1. ідентифікаційний код юридичної особи 32746164) на користь Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121) штраф у розмірі 113 495,04 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "08" вересня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2298/21