Рішення № 99447502, 08.09.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2908/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", місто Харків,

до Публічного акціонерного товариства "Харківській електроапаратний завод", місто Харків,

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Харківській електроапаратний завод", про стягнення заборгованості в розмірі 202 895,98 грн.

26 липня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2908/21. Розгляд справи № 922/2908/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ст. 251 Кодексу, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 листопада 2004 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (тенергопостачальна організація, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Харківській електроапаратний завод" (споживач, відповідач у справі) укладено тимчасовий договір № 13556 про постачання теплової енергії (далі за текстом – договір), за умовами енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору). Розрахунковим періодом є календарний місяць, в якому споживач не пізніше 25-го числа поточного місяця розраховується із енергопостачальною організацією, при цьому погашення боргу повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання рахунку безпосередньо від працівника підприємства або 7 днів після відправлення поштою (пункт 6.2., 6.4. договору). Відповідно до пункту 10.1. договір набув чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 договору). Додатком № 1, № 2 та № 3 визначеного обсяги постачання теплової енергії, схема теплотраси, що перебуває на балансі споживача, а також умови припинення постачання теплової енергії. Доказів розірвання чи припинення договору за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду, матеріали справи не містять. На виконання умов договору позивачем формувались акти підключення/відключення споживача залежно від опалювального сезону в період з 2019 року по 2021 рік. 15 червня 2021 року позивачем направлено відповідачу акти звіряння станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та станом на 01 травня 2021 року, а також рахунки-фактури за період з жовтня 2019 року по квітень 2021 року (а. с. 13, том 1). Втім, за даними позивача, відповідач жодним чином не відреагував на них, заборгованість не погасив. Станом на 01 липня 2021 року позивач за відповідачем рахує за відповідачем заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 202 895,98 грн., яка виникла за жовтня 2019 року по квітень 2021 року, що зумовило звернення з позовом до суду..

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором енергопостачання, за умовами якого одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (частина 1 статті 714 Цивільного кодексу України). Крім того, відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання послуг з постачання теплової енергії позивачем надано акти включення та відключення об`єкту споживача залежно від періоду опалювального сезону, які підписані уповноваженими представником споживача та теплопостачальної організації. Крім того, наявні в матеріалах справи рахунки-фактури, підтверджують фактичні об`єми поставленої позивачем на користь відповідача теплової енергії.

Як свідчать матеріали справи, 15 червня 2021 року позивачем направлено відповідачу акти звіряння станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та станом на 01 травня 2021 року, а також рахунки-фактури за період з жовтня 2019 року по квітень 2021 року (а. с. 13, том 1). Втім, за даними позивача, відповідач жодним чином не відреагував на них, заборгованість не погасив.

Необхідно зазначити, що акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії, за своїм сутнісним змістом засвідчують факт отримання споживачем теплової енергії, та зобов`язує останнього сплатити грошові кошти за спожиту теплову енергію, відповідно до укладеного договору. Зауважень щодо теплової енергії (її об`ємів чи невірно здійснених розрахунків) від відповідача не надходило.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як-то вказано у розділі 6 договору, споживач не пізніше 25-го числа поточного місяця повинен розрахуватись із енергопостачальною організацією, при цьому погашення боргу повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання рахунку безпосередньо від працівника підприємства або 7 днів після відправлення поштою.

Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198) споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату поставленої теплової енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 202 895,98 грн.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення оплати поставленого продукції. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв продукцію, однак не здійснив повний розрахунок її вартості, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 202 895,98 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню, з урахуванням вище викладеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківській електроапаратний завод" (61017, місто Харків, вулиця Котлова, будинок 106, ідентифікаційний код юридичної особи 05807629) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, місто Харків, вулиця Мефодіївська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 31557119) заборгованість у сумі 202 895,98 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "08" вересня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2908/21