Рішення № 99446411, 07.09.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.09.2021р. Справа №905/694/21 (266/1596/21)

за позовом ОСОБА_1 , м.Маріуполь,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь

про стягнення заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

В засіданні суду брали участь:

ОСОБА_1 , м.Маріуполь звернувся до суду із позовною заявою, в якій заявив про стягнення з відповідача, ТОВ “Азовський судноремонтний завод”, заборгованості по заробітній платі, з утриманням та покладенням витрат з ТОВ “Азовський судноремонтний завод” з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при виплаті та моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 23.03.2021р. у вказаній справі відкрито провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику осіб, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю “СРЗ” надати суду завірені належним чином документи та інформацію, а саме: довідку про розмір заборгованості ТОВ “СРЗ” по заробітній платі та належних до виплат ОСОБА_1 з зазначенням періоду заборгованості та копію наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 12.04.2021р. передано справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (ЄДРПОУ 32183383) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди на розгляд господарському суду Донецької області (61022, м. Харків, пр. Науки, 5).

23.06.2021р. до господарського суду Донецької області надійшла справа №266/1596/21 (2/266/588/21).

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2021р. встановлений єдиний унікальний номер судової справи №905/694/21 (266/1596/21), справу передано до провадження судді Левшиної Г.В. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв`язку з перебуванням у провадженні судді Левшиної Г.В. справи №905/694/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383).

Ухвалою суду від 29.06.2021р. по справі №905/694/21 (266/1596/21) відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 28.07.2021р. об 11:15 год.

Ухвалою суду від 28.07.2021р. відкладено розгляд справи на 09.07.2021р. об 11:10 год.

Ухвалою суду від 09.08.2021р. відкладено розгляд справи на 07.09.2021р. о 10:05 год.

06.09.2021р. до суду від позивача надійшов лист з копією розрахункового листа за лютий, березень 2021р.

07.09.2021р. через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив №80000/10010-11-972 від 06.09.2021р., згідно якого відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем із заробітної плати.

У судове засідання 07.09.2021р. представники сторін не з`явились.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, за результатами оцінки матеріалів справи, суд встановив:

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом ст.21 Закону України “Про оплату праці” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа “Суханов та Ільченко проти України”) “майно” може являти собою “існуюче майно” або засоби, включаючи “право вимоги” відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання”/“правомірне очікування” стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.ст.115,116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено, ОСОБА_1 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю “СРЗ” на посаді інженера технолога.

Згідно з розрахунковим листом табельний №20503 за березень 2021р. на кінець місяця заборгованість із заробітної плати дорівнює 65346,57 грн.

Відповідачем вказані обставини підтверджено у відзиві на позов №80000/10010-11-972 від 06.09.2021р., всупереч вимог ст.ст.13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказів перерахування позивачу заробітної плати не надано.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” заборгованості із заробітної плати в сумі 65346,57 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

У ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.

Згідно ст.1 КЗпП України передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (ст.237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12, постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 640/14909/16-ц.

Вирішуючи вказаний спір, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, що полягало в несвоєчасній виплаті заробітної плати, що як наслідок вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя значний проміжок часу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих відносинах, суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 3000,00 грн. та в цій частині позов задовольнити.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. ст.ст.13, 74, 76-79, 86, 91, 120, 129, 165, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 65346,57 грн. та моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510, м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 65346,57 грн. та моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510 м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 908,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2021р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина