Рішення № 99444402, 17.08.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2985/20

№ 2/183/750/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

01 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 10 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 500945760, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 75 685,52 грн. зі сплатою 15,99 % річних, на строк 60 місяців (тобто 5 років).

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа- Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 500945760 від 10 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ПАТ «Альфа-Банк» втратив такі права.

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА», а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 500945760 від 10 червня 2014 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» і ОСОБА_1

16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 500945760 від 10 червня 2014 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» і ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за зазначеним вище кредитним договором.

За період користування кредитними коштами відповідачем здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, але заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена.

Так, згідно розрахунку станом на 06 травня 2020 року, розмір заборгованості за кредитом станом на дату відступлення права вимоги 19.01.2019 року складає 135 324,40 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 68 184,84 грн;заборгованість за відсотками - 57 685,52 грн.; заборгованість за відсотками згідно кредитного договору – 0,00 грн.; заборгованість з комісії – 0,00 грн.; заборгованість з пені – 9 454,04 грн.

Згідно цього ж розрахунку, заборгованість за кредитним договором станом на дату розрахунку, тобто 06 травня 2020 року складає 142 272,73 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 68 184,84 грн.; заборгованість на дату відступлення права вимоги – 50 185, 52 грн.; заборгованість з комісії – 0,00 грн.; заборгованість з пені – 9 454,04 грн.; нараховані відсотки згідно кредитного договору – 14 448,33 грн.

Посилаючись на приписи ст.ст. 525, 526, 611, 625, 1049, 1054, позивач вважає, що з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов`язання по поверненню кредитних коштів, також необхідно стягнути 3% річних та інфляційні втрати, які є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 06 травня 2020 року складає 183 836,58 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 68 184,84 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги – 50 185,52 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату проведення розрахунку заборгованості) – 14 448,33 грн.; заборгованість по пені та штрафам – 9 454,04 грн.; нарахована пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ – 19 947,08 грн.; 3% річних – 6 145,82 грн. та інфляційне збільшення боргу – 15 470,95 грн.

Зазначену суму, а також судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2 2 757,55 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою від 03 липня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення її недоліків, а саме надання належних копій письмових доказів.

19 травня 2021 року на виконання даної ухвали ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з заявою, згідно якої усунуло недоліки.

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позов надав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи наведене, судом постановлена ухвала про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем письмові докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 10 червня 2014 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Альфа-Банк» та підписав Анкету-заяву № б/н на отримання кредиту в сумі 75 648,52 грн., строком на 60 місяців (тобто 5 років), зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,99%. В той же час, заявою не передбачено відповідальності у виді неустойки (пені) за несвоєчасне погашення кредиту.

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА», а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.

16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту.

Позивач стверджує, що ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідачів, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» втратив такі права.

Відповідно до статей 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов`язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, як це передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ч. 1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач в позові посилається на те, що ПАТ «Альфа-Банк» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 75 685,52 грн., який за період користування кредитними коштами здійснював часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість ним в повному обсязі не погашена.

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст.1083 ЦК України, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлене договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦК України.

Згідно зі ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

На підтвердження права вимоги на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 500945760 від 10 червня 2014 року позивач надав суду:Анкету заяву на отримання кредиту № б/н від 10 червня 2014 року, копію Витягу договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року (не в повному обсязі на 1 аркуші), копію договору факторингу № 2091-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, копію додаткової угоди № б/н від 27 грудня 2018 року до договору факторингу № 2019/1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, копію додаткової угоди № 1 від 14 січня 2019 року до договору факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, копію акту приймання-передачі Реєстру боржників від 14 січня 2019 року до договору факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, копію договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року, копію додаткової угоди від 17 січня 2019 року до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року, Додаток № 1-2 до договору про відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року.

Проте суд вважає, що вказані вище докази не підтверджують виникнення у позивача права вимоги на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, укладеного ним 10 червня 2014 року з ПАТ «Альфа-Банк».

Так, наданий Витяг договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року не містить відомостей про те, чи набуло ТОВ «Кредитні ініціативи» право на наступне відступлення ним, як фактором, права грошової вимоги третій особі, а згідно ст. 1083 ЦК України, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлене договором факторингу.

Крім того, у пункті 1.1 витягу з договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року зазначено, що в порядку та умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ «Кредитні ініціативи») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ПАТ «Альфа-Банк») за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до договору.

Але, витяг з Додатку № 1, який містить перелік боржників за кредитними договорами, позивачем суду не надано.

Теж саме стосується і договору факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, який був укладений між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА», то його умовами, а саме пункт 2.1. передбачено, що в порядку та умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ «ФК «ВЕСТА») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ТОВ «Кредитні ініціативи») за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку 1-1 до договору, що додається до даного договору на паперовому носії. Сторони погодили, що по факту відступлення прав вимоги фактор стає стороною всіх основних договорів, укладених між клієнтом та позичальником, перелік яких наведений в Додатку № 1-1 до договору, в силу цього до фактора переходять усі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах, передбачених основними договорами, в тому числі, права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів.

Також пунктом 2.3 вказаного договору факторингу передбачено, що право вимоги вважається відступленим фактору з дати повної (остаточної) плати фактором ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення повної (остаточної) оплати фактором ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2. договору сторони підписують Акту приймання - передачі Реєстру боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього договору.

Але позивачем витяг з Додатку № 1-1 (Реєстр боржників) до вказаного договору факторингу та докази на підтвердження повної (остаточної) сплати фактором ціни прав вимоги не надано.

Відсутність повного тексту договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року, Додатку № 1 до цього договору, а також Додатку № 1-1 до договору факторингу від № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року, позбавляє суд можливості перевірити чи дійсно ПАТ «Альфа-Банк» передало ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» в свою чергу передало ТОВ «ФК «ВЕСТА» право вимоги за кредитним договором від 10 червня 2014 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 , і взагалі чи було передбачено умовами договору факторингу № 1 право ТОВ «Кредитні ініціативи» на наступне відступлення ним, як фактором, права грошової вимоги ТОВ «ФК «ВЕСТА».

Згідно Додатку №1-2 до Договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року вбачається, що ТОВ «ФК «ВЕСТА» передало ТОВ «Вердикт Капітал», у тому числі право вимоги за кредитним договором № 500945760, укладеним 10 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 заборгованість за кредитом становить 135 324,38 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 68 184,82 грн.;заборгованості по відсотках - 57 685,52 грн.; заборгованості по комісії - 0,00 грн.; пені – 9 454,04 грн.

Між тим суд також звертає увагу на те, що, позивачем не надано жодного платіжного доручення, або іншого фінансового документу про перерахування новими кредиторами на рахунок попередніх кредиторів грошових коштів за придбані активи, при тому, що право вимоги вважається відступленим фактору з дати повної (остаточної) плати фактором ціни прав вимоги.

При цьому, суд враховує і те, що позивачем не додані докази на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів та неповернення або часткового повернення кредиту, якими є документи первинної бухгалтерської документації (виписка по рахунку, платіжні документи).

Вказані документи повинні бути оформлені згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність» та згідно Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30 січня 1998 року № 566, оскільки лише первинні бухгалтерські документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Зокрема, суд вважає за потрібне звернути увагу на те, що після закінчення строку дії договору, кредитори втрачають право нараховувати боржникам відсотки за користування кредитними коштами, а також обумовлену в договорі неустойку. Зазначене узгоджується з правовою позицією, що викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2020/4494/16-ц, такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Згідно розрахунку, проведеного ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 06 травня 2020 року заборгованість за кредитним договором становить 183 836,58 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 68 184,84 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги – 50 185,52 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату проведення розрахунку заборгованості) – 14 448,33 грн.; заборгованість по пені та штрафам – 9 454,04 грн.; нарахована пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ – 19 947,08 грн.; 3% річних – 6 145,82 грн. та інфляційне збільшення боргу – 15 470,95 грн.

У правовій позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23 жовтня 2019року у справі № 917/1307/18 розтлумачено зміст принципу змагальності, що не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема підтвердити не лише факт переходу до нього права вимоги до боржника, а й надати докази, які підтверджують розмір заборгованості, яка виникла за договором, та обґрунтованість її нарахування.

В той же час, позивачем на підтвердження своїх вимог в силу приписів ст. 81 ЦПК України не доведено факт переходу до нього права вимоги до боржника, як і не надано доказів, які підтверджують розмір заборгованості, яка виникла за кредитним договором, зокрема обґрунтованість її нарахування.

З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 500945760 від 10 червня 2014 року необґрунтовані, належними доказами не підтверджені.

Згідно ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог товариства, оскільки вони необґрунтовані та належними доказами не підтверджені.

Щодо розподілу між сторонами судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

В позові ТОВ «Вердикт Капітал» просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

Таким чином, якщо стороною має бути документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні документи: договір про надання правової допомоги №21-12/2019 від 21 грудня 2019 року укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Вердикт»; прайс-лист Адвокатського об`єднання «Вердикт», затвердженого рішенням загальних зборів № 11 від 14 січня 2019 року; платіжне доручення № 651 від 06 березня 2020 року про сплату 200000,00 грн. призначення платежу «надання правової допомоги згідно договору №21-12/2019 від 21 грудня 2019 року»; заявка на надання правових послуг від 04 березня 2020 року та акт прийому-передачі виконаних послуг від 06 березня 2020 року.

При цьому суд зауважує, що відповідно до положень ЦПК України позивачем не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а тому реально оцінити доцільність понесених витрат не є можливим, у зв`язку із чим, заявлені до відшкодування судові витрати суд вважає значно завищеними, необґрунтованими та непропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, в той час як дана цивільна справа відноситься до категорії малозначних справ, розгляд якої проводився в спрощеному провадженні.

Крім того, позивачем не надано доказів сплати послуг за надану правову допомогу в рамках саме цієї справи, а платіжне доручення № 651 від 06 березня 2020 про сплату 200000,00 грн. призначення платежу «надання правової допомоги згідно договору № 21-12/2019 від 21 грудня 2019 року» не може бути прийнятим як належний доказ, оскільки не підтверджує факту понесення позивачем витрат на надання йому адвокатських послуг, що стосується кредитного договору № 500945760 від 10 червня 2014 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зокрема, правовим висновком постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц визначено, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа №301/1894/17.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн. не підлягають задоволенню, з огляду на їх недоведеність.

Крім того, згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – відмовити.

Судові витрати покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», код ЄДРПОУ 36799749, місцезнаходження юридичної особи: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 17 серпня 2021 року.

Суддя Д. І. Городецький