Рішення № 99435071, 02.04.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12412/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача суму заборгованості із заробітної плати за червень-серпень 2016 року, з березня 2017 року по 25 квітня 2017 року у сумі 32 665, 42 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні, починаючи з 23 серпня 2016 року по час винесення судом рішення, у розмірі 329 000, 64 грн (розрахований станом на 01 березня 2020 року), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення, починаючи з 26 квітня 2017 року по час винесення судом рішення, у розмірі 415 451, 52 грн (розрахований станом на 01 березня 2020 року), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 498, 09 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що, починаючи з грудня 1998 року по серпень 2016 року позивач працювала на Державному підприємстві «Донецька залізниця», з 23 серпня 2016 року була прийнята на посаду провідного економіста фінансового сектору відділу електропостачання за переведення з управління Державного підприємства «Донецька залізниця», з якої 25 квітня 2017 року звільнилася за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Проте всупереч статті 116 КЗпП України з нею не було проведено остаточного розрахунку при звільненні.

У своєму відзиві стороною відповідача позов не визнано і зазначено, що вина відповідача відсутня через форс-мажорні обставини. ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» була позбавлена можливості виконувати свої обов`язки через вплив форс-мажорних обставин як зазначила Торгово-промислова палата України у своєму Науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2. Згідно з висновком ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Виробничі підрозділи структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», у тому числі, на якому працювала позивач, знаходяться на територіях, до яких відповідач втратив доступ, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та відсутня передача з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій. Після цього, згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено з 16 березня 2017 року. Підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт, визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат немає можливості. Майно виробничих підрозділів АТ «Укрзалізниця», що знаходиться у тому числі і у місті Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб, тому надати або перевірити достовірність документів наданих позивачем, неможливо у зв`язку з форс-мажорними обставинами. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. На момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству у цілому, так і його працівникам.

Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 до 23 серпня 2016 року у трудових відносинах з Донецькою дирекцією не перебувала, заробітна плата з вже здійсненим утриманням податків та зборів за серпень 2016 року у розмірі 1 429, 55 грн була перерахована на особовий рахунок ОСОБА_1 у АБ «Експрес банк» України, заробітна плата з вже здійсненим утриманням податків та зборів за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2017 року у розмірі 10 038, 05 грн була перерахована на особовий рахунок ОСОБА_1 у АБ «Експрес банк» України, за період з 01 березня 2017 року по 15 березень 2017 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата з урахуванням обов`язкових утримань податків та зборів у сумі 2 405, 54 грн, яка 24 липня 2017 року отримана у касі дирекції м. Лиман, стверджує, що станом на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за період січень-квітень 2017 року відсутня, на підтвердження цього відповідачем надано: копію листа № 820 від 18 травня 2020 року, довідки про доходи ОСОБА_1 № 820/2 від 18 травня 2020 року, відомості про виплату грошей № 32 за березень 2017 року.

У поданих до суду поясненнях представник позивача вказав, що висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 має виключно інформаційний характер та не є належним доказом, який би свідчив, що порушення регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» законодавства про працю відбулось під впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Регіональна філія Донецька залізниця АТ «Українська залізниця» була зареєстрована у м. Лиман Донецької області 26 листопада 2015 року, тобто порушення ст. 117 КЗпП України відбувалося вже після перереєстрації відповідача на підконтрольній території. Відповідно до листа Донецької ТПП № 531/12.1-18-03 від 12 листопада 2018 року зазначається, що видача Сертифікату про форс-мажорні обставини у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань щодо розрахунку у зв`язку із звільненням працівників, не проводилася.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

18 березня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

25 березня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання /а. с. 124-125/.

08 травня 2020 року на електронну пошту суду направлено заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та клопотання про поновлення строків /а. с. 127-132, 133-135/.

18 травня 2020 року представник позивача подала клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін /а. с. 136/.

01 червня 2020 року до суду надійшло клопотання представника позивача про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу /а. с. 137-139/.

04 червня 2020 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви відповідача АТ «Українська залізниця» із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження і клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін /а. с. 141-142/.

05 червня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов та клопотання про поновлення строку на його подання /а. с. 144-146, 147-150/.

21 липня 2020 року представником позивача до суду подано пояснення у справі /а. с. 186-190/.

17 серпня 2020 року ухвалою суду провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, яка постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасована і передано справу до суду першої інстанції для продовження розгляду /а. с. 240-241/.

На підставі розпорядження керівника апарату суду Ліннік Н. В. № 545 від 03 грудня 2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями і передано судді Вовк С. В.

04 грудня 2020 року ухвалою судді Вовк С. В. прийнято цивільну справу до свого провадження.

23 грудня 2020 року представником позивача подано пояснення у справі.

05 лютого 2021 року відповідачем на електронну пошту суду направлено відзив на позов.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-ІV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» під 25 червня 2014 року № 200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», з яким у позивачем продовжилися трудові відносини.

Відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» ПАТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов`язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.

Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника переведеного з ДП «Донецька залізниця».

Наказом від 22 серпня 2016 року № 441/ДН-лс з позивачем продовжено трудові взаємовідносини в фінансовому секторі відділу електропостачання Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» /а. с. 18/.

Згідно з наказами № 384-Н регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 15 березня 2017 року встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників, з 16 березня 2017 року. Пунктом 3 наказу встановлено, що оплата за час простою проводитиметься з розрахунку двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою у робочі дні (зміни) згідно з графіком роботи /а. с. 32/.

25 квітня 2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 205/ДН-ос позивач звільнена з посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України /а. с. 26/.

25 квітня 2017 року у день звільнення позивача із фінансового сектору відділу електропостачання Структурного розділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період червень-серпень 2016 року, з березня 2017 року по 25 квітня 2017 року у сумі 32 665, 42 грн.

Відповідно до наказу від 26 червня 2017 року № 899-Н Про введення в дію порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» відповідач був зобов`язаний провести з позивачем розрахунок /а. с. 90, 91-92, 96-97/.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Позивач при звільненні не отримала всі належні їй платежі, а саме: за період червень-серпень 2016 року, з березня 2017 року по 25 квітня 2017 року у сумі 32 665, 42 грн без утримання податків та зборів, з яких 420, 20 грн (червень 2016 року) + 6 229, 92 грн (липень 2016 року) + 3 479, 32 грн (серпень 2016 року) + 5 472, 45 грн (березень 2017 року) + 14 322, 43 грн (квітень 2017 року) + 2 741, 10 грн (травень 2017 року компенсація за невикористану відпустку) = 32 665, 42 грн /а. с. 27-31/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 25 квітня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки у повному обсязі, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Відповідно до частини другої ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторона відповідача наполягала, що Науково-правовим висновком № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), встановлено відсутність вини ПАТ «Укрзалізниця» у невиплаті належних працівникові сум при звільненні.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VIІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Вказане відповідає позиції колегії Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18.

Крім того, науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України не є сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР, п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою-палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин і обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 4(5).

Таким чином, Науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України, який складений на замовлення ПАТ «Укрзалізниця» і містить окрему думку двох фахівців у сфері права, у розділі сьомому якого навіть встановлено авторське право та порядок його використання, а відтак висновок має консультативно-інформаційний характер і не є обов`язковим для суду.

Як вбачається з відповіді Торгово-Промислової Палати України від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3 на адвокатський запит представника позивача щодо висновку ТПП від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, сертифікат про форс-мажорні обставини обставини непереборної сили) та Висновок щодо унеможливлення виконання зобов`язань обов`язку) є різними за юридичним змістом документами, зокрема: Сертифікатом засвідчуються форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а у Висновку досліджуються фактичні обставини, що склалися в господарській діяльності суб`єкта господарювання, а також вплив на них дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та формуються щодо таких обставин умовиводи.

А отже, в уповноважених осіб Торгово-Промислової палати України відсутні підстави як для включення до Реєстру сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної или) Висновку ТПП від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 так і для засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) з наданням відповідного сертифікату стосовно трудових відносин.

Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства у затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Разом з тим, не передбачено звільнення суб`єктів господарювання від своєчасного виконання своїх обов`язків у сфері законодавства про працю, а тому, у даному випадку, висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 має виключно інформаційний характер та не є належним доказом, який би свідчив, що порушення регіональною Філією «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» законодавства про працю відбулось під впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Отже суд зауважує, що жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.

При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.

Крім того, відповідно до ст.ст. 74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Кількість невикористаних днів відпустки позивача, за які надається компенсація, складає 48 днів /а. с. 26/.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідачем не спростовано викладені у позовній заяві відомості, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період липня 2016 року по січень 2020 року у загальному розмірі 10 498, 09 грн.

Згідно з частиною першою ст. 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Представництво інтересів позивача здійснено адвокатом Глушпенко В. О. на підставі договору про надання правової допомоги № 21-ТП від 03 вересня 2019 року, укладеного позивачем з АО «Вест Іст Лойерз Партнерс», відповідно до пункту 3.1 якого, сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правової допомоги, вказаної у договорі, у розмірі 6 000, 00 грн. За пунктом 3.3 договору, сторони домовилися про доплату гонорару (винагороди) за позитивний результат у справі у розмірі 10 % від суми стягнути середньої заробітної плати за ст. 117 КЗпП України.

Згідно з актом приймання-передачі послуг № 1 від 03 вересня 2019 року, адвокатом були надані послуги в якості надання правничої (правової) допомоги на загальну суму 6 000, 00 грн.

Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу у сумі 6 000, 00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Крім того, суд врахував, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Така ж позиція щодо вказівки у детальному описі робіт часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) висловлена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) за період з 26 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року, яка підлягає виплаті позивачу, дорівнює 415 451, 52 грн, тому 10 % становить 41 545, 15 грн.

Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 47, 74, 79, 94, 97, 115-116 Кодексу Законів про працю України,

ст. 24 Закону України «Про відпустку»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості із заробітної плати за період червень-серпень 2016 року, з березня 2017 року по 25 квітня 2017 року у сумі 32 665, 42 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні, починаючи з 23 серпня 2016 року по 01 березня 2020 року, у розмірі 329 000, 64 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення, починаючи з 26 квітня 2017 року по 01 березня 2020 року, у розмірі 415 451, 52 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 498, 09 грн, суму витрат на професійну правничу допомогу у 6000, 00 грн та гонорар за позитивний результат у розмірі - 41 545, 15 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) в дохід Держави судовий збір - 7 876, 15 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк