Рішення № 99430369, 26.08.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3065/20

Провадження № 2/459/220/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря Савіцької Б.Б.

позивачки ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Лінинської Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, з участю третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на укладення договору дарування, визнання права на укладення договору дарування та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

03.11.2020 року позивачі звернулися до суду із даним позовом у якому просили: 1) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області від 16.10.2020 р. №142 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на укладення договору дарування своїх часток у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , своїй доньці ОСОБА_1 , та визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право на укладення договору дарування часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) стягнути з відповідача у користь ОСОБА_4 17 000,00 грн. моральної шкоди завданої порушенням права на розпорядження своїм майном; 3) стягнути з відповідача у користь ОСОБА_1 17 000,00 грн. моральної шкоди завданої обмеженням її права на отримання в дар від батьків вказаних вище часток у майні, якими вони вправі розпорядитись на свій розсуд.

В обґрунтування позову зазначили, що позивач ОСОБА_4 є власником 1/4 частки вказаної квартири в порядку приватизації, та 1/24 - в порядку спадкування після смерті свого сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Ця квартира також належить по 1/4 частині ОСОБА_1 (позивачка)та ОСОБА_5 (третя особа). Крім того ОСОБА_5 також успадкувала 1/24 частину зазначеної квартири в порядку спадкування після смерті свого сина ОСОБА_8 .. Також спадкоємцями на його частку в розмірі 1/4 частини вказаної квартири набутої в порядку приватизації, крім батьків, є його неповнолітні діти від другого шлюбу з третьою особою ОСОБА_6 - ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , з урахуванням частки від якої відмовилась в їх користь їхня мати, дружина померлого ОСОБА_6 .. У померлого є ще одна повнолітня дитина від першого шлюбу яка до спадкоємства не закликалась. ОСОБА_1 вже належить на праві власності 1/4 частки цієї квартири. Позивач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 мають намір передати ОСОБА_1 частки, що належать їм, (по 1/4 в порядку приватизації та по 1/24 в порядку спадкування) шляхом укладення договору дарування. Оскільки у квартирі на праві власності незначні частки мають троє неповнолітніх дітей, а одна з дітей ще й зареєстрована у цій квартирі, хоч і не проживає, оскільки проживає разом із своєю матір`ю по АДРЕСА_2 , нотаріус вимагає згоду органу опіки і піклування на укладення такого договору. Позивач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 звернулися з відповідною заявою до відповідача з метою отримання на укладення договору дарування згоди органу опіки та піклування. Комісія прийшла до висновку відмовити у наданні позивачу та третій особі такого дозволу керуючись майбутнім інтересом дітей, які, якби будуть мати право на спадкування після діда і баби, тієї частки, на яку би міг претендувати їхній батько якби був живий. Відтак, оскаржуваним рішенням позивачу та третій особі відмовлено у наданні дозволу на укладення договору дарування часток вказаної вище квартири, у зв`язку із заявою матері дітей ОСОБА_6 , які мають право власності у даній квартирі.На підставі статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» вважають, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх. Позивачі вказують, що ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 не є батьками або особами які їх замінюють відносно неповнолітніх ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , тому вони мають право розпоряджатися своїми частками належними їм на праві власності без попереднього дозволу органу опіки та піклування на проведення його відчуження, до яких їхні внуки на період спірних правовідносин не мають жодного відношення. Фактично йдеться лише про збільшення донькою - співвласником ОСОБА_1 частки у праві власності на вказану квартиру без порушення будь-яких прав дітей (право власності чи прав користування). За таких обставин вважають, що оспорюване рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, при цьому укладення правочину не призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей та/або порушення охоронюваних законом інтересів дітей, зменшення або обмеження прав та інтересів дітей щодо вказаного жилого приміщення. Разом з цим зазначають, що своїм протиправним рішенням відповідач спричинив їм глибокі душевні страждання, які призвели до психічного напруження та розчарування, погіршення стану здоров`я, а тому виходячи з характеру та обсягу страждань, які вони зазнають, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначають розмір завданої моральної шкоди в сумі 17 000, 00 грн. кожному.

Ухвалою від 05.11.2020 р. судом було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

02.04.2021 року підготовче провадження закрито, справа призначалась до судового розгляду по суті на 16.04.2021 р., яке в подальшому, було відкладено на 25.08.2021 р..

Сторони скористались своїми правами визначеними ст. ст. 178-179 ЦПК України, зокрема: 27.11.2021 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву; 22.01.2021 р. представник позивача подав відповідь на відзив.

Позивачка та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Інші учасники справи будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися. Третя особа ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позов просила задовольнити. Третя особи ОСОБА_6 та її представник подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Оцінивши докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає у АДРЕСА_1 , є пенсіонером, особою з інвалідністю III - групи, в зв`язку з професійним захворюванням, що підтверджуєжться копіями паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 17.07.2002 р., пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , будинкової книги, довідками про склад сім`ї №13318 від 04.10.2019 р., №6342 від 12.06.2020 р..

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є дочкою ОСОБА_4 (позивач) та ОСОБА_5 (третя особа), проживає у АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю III - групи з дитинства, що стверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 09.12.1981 р., паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 від 07.10.2004 р., посвідчення № НОМЕР_5 , будинкової книги, довідками про склад сім`ї №13318 від 04.10.2019 р., №6342 від 12.06.2020 р..

У вказаній квартирі разом з позивачами проживає - третя особа ОСОБА_5 , яка є дружиною ОСОБА_4 (позивач) та мамою ОСОБА_1 (позивач), що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 21.10.2010 р., паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 від 24.07.2002 р., свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 09.12.1981 р., будинкової книги, довідками про склад сім`ї №13318 від 04.10.2019 р., №6342 від 12.06.2020 р..

Як вбачається із копії свідоцтва про право власності від 09.12.2008 р. квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_4 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_1 (дочка) та ОСОБА_8 (син).

Тобто зазначені вище особи були власниками по 1/4 частки цієї квартири в порядку приватизації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 син та брат позивачів - ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 від 27.05.2020 р..

Померлому ОСОБА_8 на час смерті належала 1/4 частка у зазначеній квартирі. Спадкоємцями на цю частку після його смерті стали батьки (позивач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 ), а також неповнолітні діти від другого шлюбу: ОСОБА_9 , ОСОБА_8 і ОСОБА_8 .

Отже, позивач ОСОБА_4 та його дружина - третя особа ОСОБА_5 набули право власності по 1/24 частки квартири в порядку спадкування після смерті свого сина ОСОБА_8 , що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 04.06.2020 р. та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №211480711 від 04.06.2020 р..

Неповнолітні діти ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , з урахуванням частки у спадщині, від якої відмовилась у їх користь дружина спадкодавця ОСОБА_6 (третя особа) набули право власності по 1/18 частки квартири в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_8 , що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 04.06.2020 р. та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№211480752, 211480774 від 04.06.2020 р..

Як вбачається із копії довідки про склад сім`ї від 12.06.2020 р. за №6342 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 (дружина та матір позивачі у справі), та неповнолітня дочка померлого сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ..

15.06.2020 р. позивач ОСОБА_4 разом із дружиною ОСОБА_5 звернулись із заявою на ім`я голови комісії з питань захисту прав дитини, в якій просили надати їм дозвіл на укладення договору дарування належних їм часток квартири своїй дочці ОСОБА_1 (позивач). У квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати якої (третя особа ОСОБА_6 ) не дає згоди на здійснення правочину.

25.06.2020 р. ОСОБА_6 (третя особа) подала заяву на ім`я голови комісії з питань захисту прав дитини заяву в якій категорично заперчила проти надання бабі та дідові такого дозволу, оскільки вважає, що це позбавить її дітей права отримати частку у спадщині, яку мав би отримати її покійний чоловік.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 02.09.2020 р. за №172 встановлено, що дослідивши подані документи та заслухавши ОСОБА_5 та представника ОСОБА_6 - адвоката Левицьку О.І., члени комісії дійшли висновку проропонувати виконавчому комітету Червоноградської міської ради прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на укладення договору дарування часток квартири у зв`язку із заявою матері дітей ОСОБА_6 , які мають право власності у даній квартирі.

Рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області від 16.10.2020 р. №142 «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини», відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на укладення договору дарування часток квартири за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку із заявою матері дітей ОСОБА_6 , які мають право власності у даній квартирі.

Свідок ОСОБА_10 , яка працює на посаді головного спеціаліста служби у справах дітей Червоноградської міської ради, суду пояснила, що у відділ в справах дітей звернулись позивач та його дружина (третя особа), також на засідання комісії була викликаною матір дітей, яка категорично заперечила щодо вирішення питання заявників. В своїй діяльності комісія керується постановою КМУ №866 від 24.09.2008 р., десять членів комісії проголосували проти надання дозволу заявникам на укладення договору дарування належних їм часток квартири, а тому комісією складений відповідний висновок. На комісії не вирішувалось питання щодо часток дітей, а вирішувалось питання щодо порушення прав дітей, оскільки діти мали би мати право на спадщину, коли така буде прийматися по закону. Ствердила, що мати неповнолітніх дітей на засіданні категорично заперечила щодо надання заявникам (дідові та бабі) дозволу на вчинення даного правочину, і така позиція останньої для членів комісії була ключовою.

Свідок ОСОБА_11 , яка перебуває у родинних відносинах з позивачами, суду пояснила, що її дядько ОСОБА_4 мав намір подарувати належну йому частку квартири її двоюрідній сестрі ОСОБА_1 , проте їм сказали, що цього не можливо буде зробити оскільки у квартирі прописані діти. Зазначила, що її дядько у важкому стані після інсульту, який отримав через стреси та переживання, внаслідок нервових зривів. Перший інсульт у нього відбувся у 2012 р., у 2016р. - другий, у березні та липні 2020 р. - третій та четвертий. Коли рішенням відповідача було відмовлено у наданні дозволу на вчинення правочину, позивач почав постійно преживати, плакати, що не може допомогти своїй дитині, яка є особою з інвалідністю ІІІ-ої групи. Ствердила, що її двоюрідна сестра ОСОБА_1 також переживає та страждає від таких дій відповідача.

Свідок ОСОБА_12 , який є цивільним чоловіком позивачки ОСОБА_1 , суду пояснив, що відповідач своїм рішенням спричинив його дружині душевні хвилювання, у останньої постійно трапляються судоми та епілептичні припадки. Ствердив, що його дружина постійно допомагає батькам йде вранці і приходить ввечері. У батьків дружини складні відносини з невісткою, при цьому зазначив, що він чув зі слів і бачив як остання побила батьків дружини. Після цієї події останні вирішили переписати свої частки на його дружину. Ствердив, що його дружина постійно переживає за себе та своїх батьків, шукає справедливості і не знаходить.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

До осіб, що замінюють батьків та мають обов`язки щодо дитини, відповідно до положень СК України належать: 1) опікун (частина четверта статті 249 СК України); 2) піклувальник (частина четверта статті 249 СК України); 3) особа, що усиновила чи удочерила (частина четверта статті 232 СК України); 4) патронатний вихователь (стаття 255 СК України); 5) прийомні батьки (частина друга статті 256-2 СК України); 6) батьки-вихователі дитячого будинку (частина друга статті 256-6 СК України); 7) фактичний вихователь, особа, яка взяла у свою сім`ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (стаття 261 СК України).

Відповідно до частини другою статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування суперечить ст.177 СК України. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 р. у справі № 385/1598/18.

Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуженням здійснюється батьками або особами, які їх замінюють.

Судом встановлено, що позивач та його дружина (третя особа) є дідом та бабою неповнолітніх дітей, не є особами, що замінюють їх батьків (матері), тобто не зобов`язані утримувати та забезпечувати неповнолітніх ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 ..

Таким чином для укладення договору дарування частини квартири згоди органу опіки і піклування не вимагається.

За таких обставин суд вважає, що укладення власниками майна договору дарування не суперечить чинному законодавству України, попередній дозвіл органу опіки та піклування на проведення відчуження вказаних часток не вимагається.

Тому вказане рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області від 16.10.2020 р. №142 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на укладення договору дарування своїх часток у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , своїй доньці ОСОБА_1 , є неправомірним, таким що не відповідає вимогам матеріального права і підлягає скасуванню.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку про підставність вимоги позивача ОСОБА_4 щодо скасування оспорюваного рішення відповідача.

Щодо вимоги позивача ОСОБА_4 про визнання за ним та третьою особою ОСОБА_5 права на укладення договору дарування часток, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч.1 ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Частиною 1 ст. 720 ЦК України, сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

З урахуванням наведеного вище, беручи до уваги те, що в силу приписів Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, обставини справи свідчать про відсутність будь-яких підстав, які б порушували в цій частині права позивача, а також те, що суд не вправі втручатися у такі правовідносини, слід дійти до висновку, що в цій частині позов не підлягає задоволенню у зв`язку із безпідставністю.

Щодо вимоги позивача ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Положеннями ст.ст. 23, 1167 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до пункту 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Розмір моральної шкоди входить до переліку (кола) обставин, що підлягають доказуванню в загальному порядку належними та допустимими доказами, підстав для звільнення від доказування, в цій частині, судом не встановлено.

Позивач ОСОБА_4 у позовній заяві вказує про те, що він зазнав моральну шкоду, яка полягає у спричиненні йому глибоких душевних страждань, які призвели до психічного напруження та розчарування, погіршення стану здоров`я.

Суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки перша перебуває у родинних відносинах з позивачами, а другий являється цивільним чоловіком позивачки ОСОБА_1 , що свідчить про їхню пряму зацікавленість у позитивному вирішення спору для близьких їм людей.

Надана позивачем медична документація передує періоду прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заявленою моральною шкодою та винесеним відповідачем оспорюваним рішенням.

Беручи до уваги те, що позивачем ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими засобами доказування обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема ним не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, понесення моральних страждань та розмір моральної шкоди, саме лише твердження позивача про те, що моральна шкода була спричинена йому внаслідок винесення відповідачем оспорюваного рішення, не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, більше того чинним законодавством не вимагаєтьсярішення органу опіки та піклування на проведення відчуження майна,а тому суд дійшов висновку, що в стягненні з відповідача моральної шкоди слід відмовити.

При цьому, посилання представника позивача на висновки викладені у постанові ВС КАС від 24.03.2020 р. у справі № 818/607/17, як безумовну підставу для задоволення позову в цій частині, є безпідставними та такими, що зводяться до прийнятного представнику тлумачення.

За таких обставин і міркувань позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача у користь позивачаОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 420,40 грн..

Щодо вимог позивачки ОСОБА_1 до виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на укладення договору дарування, визнання права на укладення договору дарування та стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Згідно із ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що доводи позивачки ОСОБА_1 про порушення її прав та інтересів, які можуть виникнути в майбутньому в разі набуття (прийняття) нею в дар часток квартири, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оспорюваного рішення на її конкретні реальні індивідуально виражені права чи інтереси та свідчать про незгоду позивачки з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права чи інтересу.

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 141, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області (РНОКПП 2989010068, Львівська обл., м. Червоноград, вул. Шептицького, 33/34), з участю третіх осіб: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на укладення договору дарування, визнання права на укладення договору дарування та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області від 16.10.2020 р. №142 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на укладення договору дарування своїх часток у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , своїй доньці ОСОБА_1 .

Стягнути з виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області у користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_1 ) до виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області (РНОКПП 2989010068, Львівська обл., м. Червоноград, вул. Шептицького, 33/34), з участю третіх осіб: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на укладення договору дарування, визнання права на укладення договору дарування та стягнення моральної шкоди - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.09.2021 р.

Суддя: Н. Я. Отчак