Рішення № 99422162, 01.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2021Справа № 910/20883/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю помічника судді Скрипки О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» вул. Івана Мазепи, буд.3, офіс 174 м. Київ, 01010

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 03032, м. Київ, вул. Назарівська, 3

в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Код ЄДРПОУ ВП:26251923, 01054, місто Київ, вул. Франка Івана, будинок 31

про стягнення 1 137 642,00 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Григор`єва К.Є. - ордер № 1028398 від 24.12.2019;

Від відповідача: Левицький С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкопмлект" 1 137 642,00 грн. боргу, витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 53-129-01-20-02133 від 26.06.2020 в частині своєчасної оплати поставленої продукції, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 15.02.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2021 надійшла заява б/н від 10.02.2021 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20883/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.03.2021.

Судом повідомлено, що до початку підготовчого засідання 31.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 3071/51 від 18.03.2021 разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись, зокрема, на збитковість підприємства та наявність простроченої дебіторської заборгованості, що спричиняє неможливість розрахунку із постачальниками, що, на думку відповідача, згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору. Також у відзиві відповідач заперечує проти заявленого позивачем розміру судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на завищення суми в розмірі 35000,00 грн. та невідповідність витрат принципам доцільності та розумності.

В свою чергу 24.03.2021 року від позивача надійшла відповідь б/н від 23.03.2021 року на відзив разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає про накопичення відповідачем заборгованості перед постачальниками та відсутності перегляду витратної частини з боку відповідача, а також продовження проведення останнім публічних закупівель для потреб господарської діяльності. Окрім цього позивач наголошує на співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та наявності детального розрахунку виконаних позивачем робіт.

Подані відзив та відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 31.03.2021 представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для подання заперечень на відповідь на відзив.

Судом у підготовчому засіданні 31.03.2021 задоволено частково усне клопотання представника відповідача та протокольною ухвалою оголошено перерву на 12.05.2021.

Судом повідомлено, що до початку підготовчого засідання 12.05.2021 від відповідача надійшли заперечення № 3693/51 від 05.04.2021 на відповідь на відзив разом з доказами направлення на адресу позивача. Так, у поданих запереченнях відповідач посилається на безпідставність твердження про накопичення ДП «НАЕК «Енергоатом» заборгованості перед постачальниками та наголошує на не співмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 35 000,00 грн. зі складністю справи, фактично виконаними адвокатом роботами та недоведення позивачем належним чином фактичного обсягу виконаних адвокатом робіт.

У підготовчому засіданні 12.05.2021 враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/20883/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 10.06.2021.

До початку судового засідання 10.06.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання № 6349/51 від 10.06.2021 про відкладення розгляду справи з метою надання позивачу моливості ознайомлення з доказами часткової оплати боргу та підтвердження чи спростування викладених обставин. Клопотання з доданою до нього копією платіжного доручення № 1285 від 08.06.2021 року про сплату 100 000,00 грн. судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.06.2021 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено частково та протокольною ухвалою оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті на 01.07.2021.

У судовому засіданні 01.07.2021 представником відповідача подано клопотання б/н від 01.07.2021 про долучення до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення № 1285 від 08.06.2021.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті в судовому засіданні 01.07.2021 до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

В судові засідання з розгляду справи по суті 10.06.2021 та 01.07.2021 з`явивсь уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2021 уповноважені представники позивача та відповідача надали усні пояснення та відповіді на запитання суду.

Представник позивача в судовому засіданні 01.07.2021 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.07.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 01.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» (позивач у справі, постачальник за договором) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі т.в.о. директора відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки № 53-129-01-20-02133 (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі поставити низьковольтну електроапаратуру виробництва ПАТ «Самбірський приладобудівний завод «Омега» для ВП «Запорізька АЕС», ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити дану продукцію.

Розділами ІІ-ХІІ Договору сторони узгодили якість, комплектність продукції, ціну договору, строк дії договору, умови оплати, умови і терміни постачання товару, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 10.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.03.2021, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених Договором, - до закінчення строку дії гарантії.

Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, сторонами було погоджено та підписано:

- Специфікацію № 1 до Договору (Додаток № 1), згідно якої узгоджено поставку товару - Блок вимикачів шляхових БВП19-21-6114-00УЗ, ТЗ-14311554-005:2012, кількістю 9 штук, по ціні 73 440,00 грн. за 1 шт., Перемикач пакетний ППМКФ-1266а/МХІІ-8с, ТУ У 31.2-14311554-062-2004, кількістю 5 шт., по ціні 5 135,00 грн. за 1 шт, на загальну суму з ПДВ - 823 962,00 грн.;

- Специфікацію № 2 до Договору (Додаток № 2), згідно якої узгоджено поставку товару - Перемикач пакетний ППМКП-222222/МХІ, ТУ У 31.2-14311554-062-2004, кількістю 8 шт, по ціні 5 135,00 грн за 1 шт., Блок вимикачів шляхових БВП19-21-6111-00УЗ, ТЗ-14311554-005:2012, кількістю 3 штуки, по ціні 73 440,00 грн. за 1 шт., на загальну суму з ПДВ - 313 680,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (п. 5.4 Договору).

Згідно п.п. 5.1., 5.2. Договору строки поставки продукції вказані у Специфікаціях. Поставка продукції згідно Специфікацій здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDP - Рівненське відділення ВП «Складське господарство»: 34400, Україна, Рівненська обл., м. Вараш; Запорізьке відділення ВП «Складське господарство»: 71504, Україна, Запорізька обл., м. Енергодар згідно Інкотермс 2010. Постачальник не пізніше, ніж за три дні до відвантаження продукції, письмово повідомляє покупця про заплановану дату поставки продукції із зазначенням номенклатури, вартості та кількістю одиниць продукції в партії, що поставляється.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 137 642,00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 21 від 30.06.2020 на суму 793 152,00 грн. з ПДВ, № 25 від 01.07.2020 на суму 313 680,00 грн. з ПДВ, № 26 від 01.07.2020 на суму 30 810,00 грн. з ПДВ, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено судом, факт отримання товару підтверджується підписом на видаткових накладних представника вантажоодержувача.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до п. 5.8 Договору приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» № П-6 (1965р.), «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» № П-7 (1966р.), затверджених постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР з наступними змінами та доповненнями; Стандартом підприємства СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями. Організація вхідного контролю продукції для АЕС». Належне виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції.

За умовами п. 2.1 Договору якість, комплектність та вимоги до продукції повинні відповідати Технічним умовам ТУ У 31.2-14311554-062-2004 (далі ТУ), Технічному завданню ТЗ-14311554-005:2012, вказаним у Специфікаціях, що встановлюють вимоги до її якості, умовам Договору і підтверджуватись документом про якість (паспортом) виробника на продукцію (оригінал).

Так, на підтвердження виконання зобов`язань щодо поставки продукції відповідної якості та кількості сторонами складено і підписано акти приймання-передачі ТМЦ:

- № 1898/61 від 21.07.2020 про поставку продукції за видатковою накладною № 21 від 30.06.2020 на суму 793 152,00 грн. з ПДВ;

- № 041-37/1014 від 09.07.2020 про поставку продукції за видатковою накладною № 25 від 01.07.2020 на суму 313 680,00 грн. з ПДВ;

- № 1899/61 від 21.07.2020 про поставку продукції за видатковою накладною № 26 від 01.07.2020 на суму 30 810,00 грн. з ПДВ.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки продукції за спірними видатковими накладними та актами приймання-передачі відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленої продукції, а також виявлених дефектів від відповідача до суду не надходило. Акти приймання-передачі підписані представником покупця (відповідача) без зауважень та застережень як щодо якості, так і щодо кількості поставленої продукції.

В свою чергу суд зазначає про відсутність доказів наявності спору між сторонами з питання дотримання постачальником вимог Договору щодо якості продукції та/або наявності відповідних претензій.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект», а відповідачем, у свою чергу, прийнято продукцію без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем у поданому до суду відзиві не заперечується.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна та акт приймання-передачі, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень та засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинним бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Умовами п. 3.1 Договору сторони узгодили, що сума договору становить 1 137 642,00 грн., в т.ч. ПДВ - 189 607,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 4.2 Договору оплата продукції проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 60-ти робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленої за Договором продукції матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених актів приймання-передачі продукції, які є первиннимм обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.

Згідно із 6.4.1. п. 6.4 Договору передбачено, що постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію.

Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства та умов Договору, а також фактично встановлених обставин справи покупець повинен був оплатити отриману від позивача за актом приймання-передачі 1898/61 від 21.07.2020 товар не пізніше 15.10.2020, за актом приймання-передачі № 041-37/1014 від 09.07.2020 - не пізніше 05.10.2020 та за актом приймання-передачі № 1899/61 від 21.07.2020 - не пізніше 15.10.2020.

Проте, як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, атакож відповідачем не заперечувалось, за поставлену продукцію відповідачем не було здійснено оплату в визначені Договором строки, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену за Договором продукцію на дату звернення до суду становила 1137 642,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не було здійснено оплату поставленого за Договором товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача супровідним листом № 231 від 20.10.2020 претензію про неналежне виконання грошових зобов`язань та сплату заборгованості, яка згідно наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0302210936030 була отримана відповідачем 22.10.2020.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» грошових коштів в сумі 1 137 642,00 грн. за поставлену продукцію у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору поставки № 53-129-01-20-02133 від 26.06.2020 та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено та підтверджено сторонами, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 23.02.2021 було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжним дорученням № 1285 від 08.06.2021 грошових коштів в сумі 100 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на спірний Договір, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним платіжним дорученням.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням було сплачено на рахунок позивача 100 000,00 грн., отже борг за поставлений товар у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була частково погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після відкриття провадження у справі № 910/20883/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 100 000,00 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 100 000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленої продукції у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків з постачальником та наявних вільних грошових ресурсів.

В свою чергу щодо викладених у відзиві на позовну заяву заперечень проти позовних вимог з посиланням на фінансову кризу неплатежів та норми ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України суд зазначає, що утруднення фінансового становища відповідача не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за Договором. Крім того, суд звертає увагу, що наявність або відсутність вини відповідача жодним чином не спростовує факту порушення останнім своїх зобов`язань за Договором та не звільняє від обов`язку з їх виконання та оплати.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати решти поставленої позивачем продукції, враховуючи здійснення часткової оплати в сумі 100 000,00 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлену за вказаним Договором продукцію підлягають задоволенню в решті несплаченої суми в розмірі 1 037 642,00 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі фактично понесених витрат в сумі 35 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи відповідачем у поданому відзиві заперечується розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем в сумі 35000,00 грн., з підстав їх невідповідності принципу доцільності і неминучості, невідповідності їх розміру принципу розумності, а також відсутності необхідності цих витрат у вказаних обсягах взагалі.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).

Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, 01.10.2020 між адвокатом Григор`євою К.Є. (адвокат за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» ( позивач у справі, клієнт за договором) укладено Договір про надання правової допомоги № 201001 (далі - Договір про надання правової допомоги), відповідно до умов п.1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати ТОВ «НВП «Омега-Київ» правову договору, зокрема: консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього у господарських судах України у господарських справах, представляти інтереси ТОВ «НВП «Омега-Київ» з усіма правами, які надано відповідачу, а клієнт зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки, обумовлені сторонами в Договорі.

За умов розділу 4 даного Договору гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту. За правову допомогу, передбачену п. 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.

Згідно п.3.1 Договору про надання правової допомоги цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір про надання правової допомоги підписаний представником позивача та адвокатом та засвідчений печаткою клієнта.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2189 від 19.06.2018 на ім`я адвоката Григор`євої К.Є., ордер на надання правничої (правової) допомоги від 24.12.2020 на ім`я адвоката Григор`євої К.Є., платіжне доручення № 393 від 30.12.2020 про сплату позивачем на користь адвоката Григор`євої К.Є. 35000,00 грн. згідно Договору про надання правової допомоги № 201001 від 01.10.2020.

Відповідно до Додатку № 5 до вказаного вище Договору розмір гонорару адвоката визначається сторонами у фіксованому розмірі та становить 35 000 грн. При цьому ТОВ «НВП «Омега-Київ» доручає адвокату Григор`євій К.Є. представляти його інтереси в межах укдаденого 26.06.2020 договору поставки № 53-129-01-20-02133 із узгодженням вартості послуг, а саме:

- ознайомлення із укладеним договором, виявлення неузгодженостей, ризикових умов длі клієнта, перевірка наявності первинних бухгалтерських документів, їх змісту та аудит належності та повноти оформлення пакету первинних документів за результатами господарських операцій у межах укладеного договору постанови № 53-129-01-20-02133 від 26.06.2020. Вартість послуги складає 3 200,00 грн.;

- складання претензії щодо невиконання контрагентом договірних зобов`язань, підрахунок штрафних санкцій. Вартість складає 8300,00 грн.;

- узгодження правової позиції щодо підстав та обґрунтованості стягнення заборгованості за Договором поставки № 53-129-01-20-02133, надання детальних роз`яснень клієнту щодо порядку звернення до суду, процедури подання позову та його розгляду, сплати судового збору. Вартість послуг 14000,00 грн.;

- підготовка тексту позовної заяви, формування доказової бази, додатків до позовної заяви та подання позовної заяви до суду. Вартість 6500,00 грн.;

- відслідковування призначення до розгляду та, у разі необхідності, виправлення недоліків, надання відповіді на відзив. Вартість послуг - 3000,00 грн.

Спосіб оплати - безготівковий перерахунок коштів. Передплата 50 % до 31.12.2020, остаточний розрахунок - протягом 5 календарних днів із дня виставлення рахунку. Стрко надання послуг - до 25.12.2020.

На підтвердження факту оплати позивачем наданих адвокатом послуг в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення № 393 від 30.12.2020 про перерахування на рахунко адвоката Григор`євої К.Є. грошових коштів в сумі 35 000,00 грн. як «оплата за послуги адвоката згідно договору про надання правової допомоги № 221001 від 01.10.2020 р., Додатко 5…», а також відповідна виписка банку.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем у поданому відзиві викладені заперечення щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх обсягу та вартості, та наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум.

Так, суд зазначає, що до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, включено послугу з ознайомлення із спірним Договором поставки та його аналіз, узгодження правової позиції за укладеним Договором, надання відповідних роз`яснень, а також складення претензії та підрахунок штрафних санкцій, всього нараховано до сплати за вказані послуги 25 500,00 грн.

В той же час оцінюючи співмірність наданих послуг із заявленою вартістю суд зазначає, що фактично ознайомлення та оцінка спірного договору, визначення відповідної правової позиції та роз`яснення щодо порядку звернення до суду здійснюється на етапі підготовки адвокатом позовної заяви до суду, що визначено стороною позивача як окремий вид послуги адвоката у розмірі 6500,00 грн.

Так, судом прийнято до уваги, що предмет доказування у справі № 910/20888/20 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також непотребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відносить до складної та спір є типовим, судом враховано обсяг проведених представником позивача робіт з підготовки та опрацювання позовних матеріалів і наданих доказів, а також обсяг та зміст підготованих адвокатом документів у справі, як процесуального характеру, так і заяв по суті спору, та встановлено завищення вартості послуг з узгодження правової позиції, роз`яснення клієнту порядку звернення до суду та процедури самого звернення вартістю 14000,00 грн.

Окрім цього, враховуючи предмет даного спору та зміст позовних вимог, судом критично оцінюється включення позивачем до обсягу наданих адвокатом послуг складання претензії та підрахунок штрафних санкцій вартістю 8300,00 грн.

Також за висновками суду такий вид послуг як відслідковування призначення до розгляду та, у разі необхідності, виправлення недоліків, який включено до складу послуг вартістю 3000,00 грн., не відноситься до видів адвокатських послуг, передбачених приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання договору поставки, зміст заявлених позовних вимог, що включає в себе стягнення основної суми боргу, без необхідності детального розрахунку можливих санкцій з боку сторони позивача, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме позовної заяви на 6 аркушах (з яких 2,0 аркуші складають вступна частина із наведенням фактичних обставин справи), відповіді на відзив на 6 аркушах (з яких 2,5 аркуша присвячено обґрунтуванню стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу), претензії на 4 аркушах, в якій позивачем фактично наведено обставини спірних правовідносин та здійснено підрахунок 3% річних, які не заявлено до стягнення позивачем.

Виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правничої допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

Беручи до уваги те, що суду необхідно надати оцінку розміру витрат сторони на правничу допомогу з урахуванням всіх аспектів і категорії складності справи, враховуючи предмет спору та розмір заявлених позовних вимог у співвідношенні до заявлених витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги надані позивачеві послуги та зважаючи на обсяг і зміст наданих позивачем під час судового розгляду справі № 910/20883/20 процесуальних документів, а також з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до розміру 6500,00 грн. від попередньо заявленої суми, яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником позивача докази, зважаючи на заперечення відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткове стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з урахуванням закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 126, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/20883/20 в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000,00 грн. закрити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (03032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Атомкопмлект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01054, місто Київ, вул.Франка Івана, будинок 31 код ЄДРПОУ ВП:26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" (вул. Івана Мазепи, буд.3, офіс 174, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 39035203) 1037 642,00 грн. боргу, 17 064,63 грн. витрат по сплаті судового збору та 6500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 07 вересня 2021.

Суддя А.М.Селівон