Рішення № 99421784, 01.09.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.09.2021 Справа № 905/1335/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Мальованій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Солощенко Костянтина Костянтиновича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

до відповідача: Управління освіти Соледарської міської ради (84545, Донецька обл., Бахмутський р-н, місто Соледар(пн), вулиця Паркова, будинок 3А; код ЄДРПОУ:41225596)

про стягнення 97 944,52 грн., з яких: заборгованість в розмірі 89936,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 6383,77 грн., 3% річних в розмірі 1624,75 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Фізична особа підприємець Солощенко Костянтин Костянтинович звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління освіти Соледарської міської ради про стягнення 97 944,52 грн., з яких: заборгованість в розмірі 89936,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 6383,77 грн., 3% річних в розмірі 1624,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №156 від 30.09.2020, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 89 936,00 грн., що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат в розмірі 6383,77 грн., 3% річних в розмірі 1624,75 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

30.09.2020 між фізичною особою підприємецем Солощенко Костянтином Костянтиновичем (далі - продавець) та Управлінням освіти Соледарської міської ради (далі - покупець) було укладено договір поставки № 156 (далі-договір), відповідно до предмету якого продавець продає, а покупець купує електричні побутові прилади (сушарки для рук), згідно специфікації (додаток 1).

Відповідно до п. 1.1. договору сума договору складає 89 936, 00 грн (вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість грн. 00 коп) без ПДВ.

Згідно п. 2.1. договору продавець повинен забезпечити поставку товару, якість якого відповідає вимогам стандартів, а також умовам, встановленим чинним законодавством до товару даного виду та вимогам, зазначеним у специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 2.2. договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю, що оформлюється накладною.

Відповідно до п. 2.4. договору, в редакції додаткової угоди № 1 до договору на закупівлю товарів № 156 від 30.09.2020, строк поставки товару: до 17 жовтня 2020 р.

Умови оплати товару визначені розділом 3 договору.

Так, відповідно до п.п. 3.1. - 3.4. оплата здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з моменту одержання товару. У разі затримки фінансування протягом 5 банківських днів з моменту отримання коштів на рахунок покупця.

Ціни, що застосовуються до товару, зазначають продавцем у гривнях у рахунку і накладній.

Оплата вартості товару здійснюється згідно накладної в українських гривнях шляхом банківського перерахування коштів на рахунок, зазначений продавцем.

Джерело фінансування місцевий бюджет.

Відповідно до п. 5.1. - 5.2. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року. У випадку порушення будь-якого із сторін умов цього договору, кожна сторона вправі розірвати його після закінчення 10 (десяти) днів із моменту повідомлення про це сторони, що порушує умови договору. Усі права й обов`язки сторін, що випливають із цього договору до моменту його розірвання, включаючи зобов`язання поставити товари й оплатити їхню вартість, зберігають свою силу.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 156 від 30.09.2020 позивачем було здійснено поставку товару на суму 89 936, 00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 754 від 08.10.2020.

Оплату за поставлений товар відповідачем здійснено не було, у зв`язку з чим позивач 26.05.2021 надіслав на адресу відповідача претензію б/н від 26.05.2021 з вимогою погасити заборгованість в сумі суму 89 936, 00 грн. та штрафні санкції.

Однак вищезазначена сума залишилась не сплаченою відповідачем, що стало підставою звернення позивача із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, предмету договору, продавець продає, а покупець купує електричні побутові прилади (сушарки для рук), згідно специфікації (додаток 1).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №156 від 30.09.2020 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 3.1. договору оплата здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів із моменту одержання товару. У разі затримки фінансування протягом 5 банківських днів з моменту отримання коштів на рахунок покупця.

Таким чином, фактично сторонами було закріплено можливість невиконання грошових зобов`язань у зв`язку з відсутністю фінансування. Проте, вказані умови договору не відповідають загальним засадам цивільного та господарського законодавства про неможливість звільнення боржника від виконання господарського зобов`язання у зв`язку з відсутністю необхідних коштів.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частиною 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку виконати грошове зобов`язання за договором №156 від 30.09.2020, виконання якого не може ставитись в залежність від наявності фінансування, оскільки в протилежному випадку відповідач фактично буде звільнений від виконання обов`язків за договором у названій частині, що в свою чергу призведе до порушення прав позивача, яким зобов`язання за договором були виконані у повному обсязі.

Разом з цим, суд зазначає, що умовами договору не передбачено звільнення покупця від оплати отриманого товару та від відповідальності за порушення строків оплати за цим договором у випадку несвоєчасного бюджетного фінансування та/або затримки проведення Державною казначейською службою України відповідних платежів. А тому правові підстави вважати несплату відповідачем вартості отриманого товару правомірною відсутні. В той же час доказів які б свідчили про наявність обставини існування затримки бюджетного фінансування для розрахунку за поставлений товар згідно договору про закупівлю товару за державні кошти №156 від 30.09.2020 відповідачем до матеріалів справи не надано.

Сплату заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, відповідачем суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором поставки №156 від 30.09.2020 щодо оплати отриманого товару в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 89 936, 00 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 19.10.2020 по 26.05.2021 нараховано 3 % річних в сумі 1624, 75 грн. та інфляційні нарахування за період з листопада 2020 по квітень 2021 в сумі 6 383, 77 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично невірним, оскільки позивачем невірно визначений початок настання заборгованості, оскільки з урахуванням п. 3.1. договору настає з 23.10.2020.

Згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1595, 26 грн. за період з 23.10.2020 по 26.05.2021.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Так, згідно здійсненого судом власного розрахунку сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 7635, 92 грн. Проте, враховуючи, що згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в межах заявленої суми 6383, 77 грн.

Позивачем також було заявлено витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Як встановлено судом, 08.06.2021 між адвокатом Батюком Олегом Олександровичем (далі - виконавець) та фізичною особою підприємцем Солощенко Костянтином Костянтиновичем (далі - замовник) було укладено договір про надання юридичних (адвокатських) послуг б/н (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику визначені цим договором юридичні послуги щодо представництва інтересів останнього в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, контролюючих і правоохоронних органів та органах прокуратури, а також у всіх судових органах України та з усіх питань представництва замовника щодо різного роду спорів та питань, які його стосуються, а він зобов`язується оплатити такі послуги.

Згідно п. 2.1. договору послуги надаються виконавцем замовнику шляхом: усного та письмового консультування; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг та позовних заяв; надання послуг щодо захисту інтересів замовника будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, контролюючих і правоохоронних органів та органах прокуратури, а також у всіх судових органах України (представництва замовника); особисте представництво замовника у судових та інших органах.

За послуги, вказані у п. 1.1 цього договору замовник оплачує виконавцю винагороду, яка складається з відшкодування витрат, пов`язаних з наданням послуг та гонорару (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 5.1.1. договору витрати, пов`язані з наданням послуг, підлягають відшкодування виконавцеві у повному обсязі на підставі підтверджуючих документів.

Згідно п. 8.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності із моменту його підписання сторонами.

Відповідно до п. 8.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується при виконанні сторонами своїх обов`язків за цим договором.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналізуючи вищевказане, суд зазначає, що при зверненні з заявою про відшкодування судових витрат на послуги адвоката сторона повинна документально довести, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надати договір на правову допомогу, акт приймання - передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату вищевказаних послуг, розрахунок таких витрат.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

10.06.2021 між адвокатом Батюком Олегом Олександровичем та фізичною особою підприємцем Солощенко Костянтином Костянтиновичем було укладено акт наданих послуг до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг, відповідно до якого замовник прийняв наступні послуги:

1. Усні юридичні консультації щодо подання претензії до Управління освіти Соледарської міської ради.

2. Аналіз документів та складання позовної заяви про стягнення на користь фізичної особи підприємця Солощенко Костянтина Костянтиновича до Управління освіти Соледарської міської ради суми заборгованості в розмірі 97 944,52 грн.

3. Здійснення усного супроводження консультування щодо порядку подання позовної заяви про стягнення на користь фізичної особи підприємця Солощенко Костянтина Костянтиновича до Управління освіти Соледарської міської ради суми заборгованості в розмірі 97 944,52 грн.

Загальна вартість послуг складає 7000, 00 грн за цим актом.

Вищезазначений договір та акт наданих послуг до нього підписані представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом Батюком Олегом Олександровичем було підготовлено та надано до суду позовну заяву.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, з огляду на зміст пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За приписами ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 по справі № 915/237/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Так, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

За висновком суду, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.

Як вбачається зі змісту акту наданих послуг від 10.06.2021 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 08.06.2020, адвокатом Батюком О.О. відокремлено послуги з усної юридичної консультації щодо подання претензії до Управління освіти Соледарської міської ради; аналізу документів та складання позовної заяви про стягнення на користь фізичної особи підприємця Солощенко Костянтина Костянтиновича до Управління освіти Соледарської міської ради суми заборгованості в розмірі 97 944,52 грн.; здійснення усного супроводження консультування щодо порядку подання позовної заяви про стягнення на користь фізичної особи підприємця Солощенко Костянтина Костянтиновича до Управління освіти Соледарської міської ради суми заборгованості в розмірі 97 944,52 грн.

Суд зазначає, що обов`язок формування доказової бази, її підготовка та систематизація, до якого належить аналіз документів, є невід`ємною частиною складання позовної заяви, оскільки обов`язок позивача додати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, прямо передбачений ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких документів, які вказували б на значний обсяг витраченого адвокатом часу зі здійснення означених дій чи б іншим чином обґрунтовували таку їх вартість, а явка учасників справи № 905/1335/21 в судове засідання не визнавалася обов`язковою.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд, з огляду на приписи п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає у повній мірі критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 3500,00 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи підприємця Солощенко Костянтина Костянтиновича до Управління освіти Соледарської міської ради про стягнення 97 944,52 грн., з яких: основна заборгованість в розмірі 89936,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 6383,77 грн., 3% річних в розмірі 1624,75 грн.- задовольнити частково.

Стягнути з Управління освіти Соледарської міської ради (84545, Донецька обл., Бахмутський р-н, місто Соледар(пн), вулиця Паркова, будинок 3А; код ЄДРПОУ:41225596) на користь фізичної особи підприємця Солощенко Костянтиа Костянтиновича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) основний борг в сумі 89 936, 00 грн., 3% річних в сумі 1595, 26 грн., інфляційні втрати в сумі 6383, 77 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн., судовий збір в сумі 2269,32 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 01.09.2021 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.09.2021.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова