Рішення № 99421424, 06.09.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 вересня 2021 року справа №903/556/21Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників учасників судового процесу:

від позивача: Вознячук Л.Є. – провідний юрисконсульт відділу правового забезпечення Львівської філії ПАТ "Укртелеком" (довіреність №6856 від 12.07.2021),

від відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії ПАТ "Укртелеком", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинькомплект", м. Луцьк

про стягнення 67 532,97 грн.

встановив: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Волинської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом від 30.06.2021р. №147-13-90-45/21 про стягнення на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинькомплект" 67 956,11 грн., в тому числі 64 328,80 грн. заборгованості по сплаті компенсації вартості земельного податку за користування земельною ділянкою під будівлями з урахуванням прибудинкової території, нарахованих згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2016р. №12-695/16, а також 2 990,64 грн. суми збитків від інфляції та 636,67 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 20.07.2021р. відповідну позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки.

02.08.2021р. на адресу суду надійшла заява позивача від 02.08.2021р. №157-13-45/21 про усунення недоліків позовної заяви. При цьому позивачем було засвідчено, що при проведені розрахунків заборгованості, річних та інфляційних та при первинному зверненні до суду з позовом було допущено помилки при визначенні суми заборгованості відповідача за березень місяць 2021 року та, у зв`язку з цим, помилки при нарахуванні відсотків річних та інфляційних, у зв`язку з чим, при усуненні недоліків позовної заяви та при поданні відповідної заяви, проведено новий розрахунок, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача зменшену суму 67 532,97 грн., в тому числі 63 915,98 грн. основної заборгованості, 2 982,39 грн. суми збитків від інфляції, 634,60 грн. трьох процентів річних.

Ухвалою суду від 09.08.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 06.09.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Присутня в судовому засіданні 06.09.2021р. представник позивача стосовно розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача не заперечила, позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та з врахуванням заяви про усунення недоліків.

Відповідач своїми процесуальними правами на участь в судовому розгляді, подання до суду відзиву на позовну заяву, інших передбачених ГПК України заяв та клопотань не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді був повідомлений належним чином (ухвала суду від 09.08.2021р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ТОВ "Волинькомплект" 11.08.2021р.).

Судом враховано, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.08.2021р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

02 серпня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинькомплект" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №12-695/16 – комплексу будівель, що знаходяться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, 74А, які належали ПАТ "Укртелеком" на праві приватної власності.

Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2016р. №12-695/16, покупець зобов`язаний компенсувати продавцю витрати на утримання комплексу будівель (оплату комунальних платежів, земельного податку за користування земельною ділянкою під будівлями з урахуванням прибудинкової території) за період з дати укладення даного договору до дати переоформлення припинення/розірвання відповідних договорів, припинення сплати продавцем земельного податку за земельну ділянку під комплексом будівель або дати набуття прав на вказану земельну ділянку покупцем, на підставі рахунків, які виставлятиме продавець.

Згідно п. 14 договору від 02.08.2016р., комплекс будівель, які є предметом договору та відчужуються, розташований на земельній ділянці площею 0,4630 га (цільове призначення: "для будівництва та обслуговування адміністративних та виробничих приміщень") за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, 74а, за даними земельного кадастру кадастровий номер: 0710100000:31:153:0597.

Покупцю відомо про те, що рішенням Луцької міської ради №9/54 від 25 травня 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:31:153:0597 відведена для будівництва та обслуговування цих адміністративних та виробничих приміщень, а також надано дозвіл на укладення договору оренди цієї земельної ділянки за умови дотримання всіх пунктів цього рішення.

Судом встановлено, що позивачем було пред`явлено до оплати ТОВ "Волинькомплект" рахунки про відшкодування вартості сплаченого позивачем земельного податку на загальну суму 63 915,98 грн., в тому числі №07-ПОА20-1250 від 31.10.2020р. на суму 9 071,88 грн., № 07-ПОА20-1266 від 30.11.2020р. на суму 9 071,88 грн., № 07-ПОА20-1282 від 31.12.2020р. на суму 9 071,88 грн., №07-ПЮО21-13583 від 31.01.2021р. на суму 9 071,88 грн., № 07-ПЮО21-13907 від 28.02.2021р. на суму 9 071,88 грн., №07-ПЮО21-14258 від 31.03.2021р. на суму 9 278,29 грн., №07-ПЮО21-14625 від 30.04.2021р. на суму 9 278,29 грн. та акти про надані послуги №07-ПЮА20-12514 від 31.10.2020р. на суму 9071,88 грн., № 07-ПЮА20-12856 від 30.11.2020р. на суму 9 071,88 грн., №07-ПЮО20-13204 від 31.12.2020р. на суму 9 071,88 грн., №07-ПЮО21-346 від 31.01.2021р. на суму 9 071,88 грн., № 07-ПЮО21-687 від 28.02.2021р. на суму 9 071,88 грн., №07-ПЮО21-1027 від 31.03.2021р. на суму 9 278,29 грн., №07-ПЮО21-1390 від 30.04.2021р. на суму 9 278,29 грн. Доказами направлення рахунків та актів про надані послуги відповідачу виступають реєстри відправки поштової кореспонденції.

Як вбачається з рахунків на оплату (відшкодування земельного податку) відповідачу встановлювався строк оплати останніх – до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Однак, ТОВ "Волинькомплект" взяті на себе згідно договору купівлі-продажу від 02.08.2016р. №12-695/16 зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по відшкодуванню вартості сплаченого земельного податку належним чином не виконувалися, рахунки на оплату/відшкодування земельного податку не оплачувалися, акти про надані послуги не підписувалися, у зв`язку з чим товариство по відшкодуванню вартості сплаченого позивачем земельного податку заборгувало 63 915,98 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ "Волинькомплект" своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу від 02.08.2016р. №12-695/16, позивачем 08.06.2021р. було направлено на адресуборжника вимогу №132-13-81/21 від 04.06.2021р. про сплату заборгованості і штрафних санкцій на суму 67 119,84 грн., котра з боку останнього залишилась без відповіді і належного реагування.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ПАТ "Укртелеком" та ТОВ "Волинькомплект" носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2016р. №12-695/16 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2016р. №12-695/16 та непроведення відповідачем при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про обґрунтованість, законність та підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову щодо стягнення (відшкодування вартості сплаченого позивачем земельного податку) заборгованості в сумі 63 915,98 грн.

Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 2 982,39 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 01.11.2020р. по 31.05.2021р. та 634,60 грн. трьох відсотків річних за аналогічний період прострочки платежів.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок ТОВ "Волинькомплект".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинькомплект" (м. Луцьк, вул. Володимирська, 74А, код ЄДРПОУ 30887656) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Луцьк, пр. В. Мойсея, 2, код ЄДРПОУ 21560766) 63 915,98 грн. заборгованості, 2 982,39 грн. суми збитків від інфляції, 634,60 грн. трьох процентів річних, а всього 67 532,97 грн. та 2270 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 07.09.2021р.

Суддя В. А. Войціховський