Рішення № 99416736, 31.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року м. Київ № 640/26171/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Держгеокадастру у Київській областіпровизнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Київській області), у якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо належного та вчасного розгляду її клопотання від 26 травня 2020 року щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання її у власність для особистого селянського господарства площею 1,98 га, яка розташована на території Києво - Святошинського району Київської області, в адміністративних межах Софіївсько - Борщагівської сільської ради;

2) зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Київській області розглянути, погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 1,98 га, з присвоєнням кадастрового номера, яка розташована на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання її у власність для особистого селянського господарства площею 1,98 га, яка розташована на території Києво - Святошинського району Київської області, в адміністративних межах Софіївсько - Борщагівської сільської ради, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, результатом якої є порушення законних прав та інтересів позивача.

Ухвалою від 03 листопада 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

26 листопада 2019 року представник ГУ Держгеокадастру у Київській області надав суду відзив, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що на клопотання позивача від 09 грудня 2019 року та від 26 травня 2020 року були надані листи про відмову у затвердженні документації із землеустрою від 11 грудня 2019 року №19866/0/94-19 та від 10 червня 2020 року №Д-844/0-1325/6-20 відповідно. Крім того, за інформацією Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпінь ГУ Держгеокадастру у Київській області проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області на погодження не подавався. В проекті, що долучався до клопотання від 26 травня 2020 року матеріали погодження проекту землеустрою відсутні.

03 грудня 2020 року позивачем надана відповідь на відзив, у якій вказано, що листи від 11 грудня 2019 року №19866/0/94-19 та від 10 червня 2020 року №Д-844/0-1325/6-20 він не отримував.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

09 грудня 2019 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням, у якому, посилаючись на статті 116, 118, 121 Земельного кодексу України, просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,98 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області.

Згідно з роздруківкою ПАТ «Укрпошта» зазначене клопотання отримане ГУ Держгеокадастру у Київській області 12 грудня 2019 року, проте матеріали справи не містять жодної відповіді відповідача на нього.

Також, 23 січня 2020 року позивач повідомив ГУ Держгеокадастру у Київській області про укладення 20 січня 2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут незалежної експертної оцінки» договору №К2020-21 про виконання землевпорядних робіт, а саме: розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області.

Вказане клопотання було вручено відповідачу 27 січня 2020 року про що свідчить відповідна роздруківка ПАТ «Укрпошта».

26 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням, у якому, посилаючись на статті 116, 118, 121 Земельного кодексу України, просив розглянути, погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,98 га, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області.

В поданій заяві зазначено, що до неї додано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на 57 аркушах (оригінал та електронна форма на компакт-диску), клопотання інституту незалежної експертної оцінки про погодження проекту землеустрою (оригінал), фотокопію оголошення з газети «Голос України» №80 (7337) від 14 травня 2020 року про винос меж в натурі (на місцевості) та погодження меж.

Вказане клопотання з додатками отримано ГУ Держгеокадастру у Київській області 27 травня 2020 року, що підтверджується роздруківкою з сайту ПАТ «Укрпошта» та не заперечується сторонами.

Разом з тим, жодного рішення з порушених позивачем у клопотанні від 26 травня 2020 року питань відповідачем не прийнято.

Незгода позивача з бездіяльністю відповідача, що полягає у нерозгляді його клопотання від 26 травня 2020 року, зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій».

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пункт 1).

Держгеокадастр, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 31 пункт 4).

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Київської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому приписами статті 118 Земельного кодексу України.

В свою чергу, частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно частини четвертої статті 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною чотирнадцятою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Відповідно до частини восьмої статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунуто недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз викладених правових норм свідчить, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання вмотивованого рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його затвердженні із наведенням правових підстав такої відмови.

З матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2020 року позивач подав до ГУ Держгеокадастру у Київській області клопотання, в якому просив розглянути, погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,98 га, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області. До вказаного клопотання позивачем додано:

проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на 57 аркушах та електронна форма на компакт-диску;

клопотання Інституту незалежної експертної оцінки про погодження проекту землеустрою;

фотокопія оголошення з газети «Голос України» №80 (7337) від 14 травня 2020 року про винос меж в натурі (на місцевості) та погодження меж.

Вказане клопотання разом з додатками надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку та отримано останнім 27 травня 2020 року, про що свідчать роздруківка з веб-сайту ПАТ «Укрпошта».

Натомість, жодного рішення за наслідками розгляду клопотання позивача від 26 травня 2020 року відповідачем не прийнято.

Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що на клопотання позивача від 26 травня 2020 року стосовно погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства був наданий лист про відмову у затвердженні документації із землеустрою від 10 червня 2020 року №Д-844/0/5-20.

Також представник відповідача у відзиві на позовну заяву зауважив, що у відповідності до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. При цьому, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, матеріали погодження проекту землеустрою. Однак, до поданого позивачем клопотання не додано матеріали погодження проекту землеустрою. Також, відповідач наголосив на тому, що за інформацією Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території с. Софіївська Борщагівка Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на погодження до Міськрайонного управління не подавався.

Однак, посилаючись на вказані обставини відповідачем в порушення вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не подано до суду жодних належних і допустимих доказів в підтвердження своєї позиції, як і не подано доказів прийняття відповідного рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 26 травня 2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, клопотання позивача від 26 травня 2020 року фактично не розглянуто відповідачем в порядку та у спосіб, що встановлені Земельним кодексом України, що свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.

Допускаючи таку бездіяльність щодо нерозгляду клопотання позивача, відповідач створив умови для юридичної невизначеності, а тому така поведінка відповідного органу виконавчої влади не відповідає вимогам закону.

При цьому, в силу діючого законодавства позивач мав «законні сподівання» на вирішення його клопотання.

Згідно пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29 червня 2010 року одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що при розгляді клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У даному випадку відповідачем допущено бездіяльність, оскільки звернення позивача про затвердження проекту землеустрою не було розглянуто і за результатами такого розгляду не прийнято рішення по суті.

Поряд з цим, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 21.05.2013 у справі №21-87а13).

Дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом (правова позиція Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17).

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

Враховуючи викладене вище, та той факт, що за результатами розгляду поданого позивачем звернення від 26 травня 2020 року відповідачем не було надано жодних доказів про прийняття відповідного рішення, суд приходить до висновку, що відповідачем не досліджувались та не оцінювались документи, які були подані позивачем разом з відповідним зверненням (вимогою), а тому вимога про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Київській області погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 1,98 га, з присвоєнням кадастрового номера, яка розташована на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області, є передчасною.

Тобто, за відсутності відповідного рішення відповідача за зверненням позивача від 26 травня 2020 року та наданої відповіді, суд позбавлений можливості прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення щодо позивача, оскільки в такому разі прийняття такого рішення буде втручанням суду в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, у даному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача є саме визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо належного та своєчасного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26 травня 2020 року щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання її у власність для особистого селянського господарства площею 1,98 га, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області та зобов`язання відповідача розглянути відповідне клопотання ОСОБА_1 від 26 травня 2020 року про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,98 га, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області з прийняттям відповідного рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Київській області сплачену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

На підтвердження своїх вимог ним надано суду лише копію договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2020 року, укладеного з адвокатом Зіміним М.Р.

Інших доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач не надав, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Поряд із цим, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо належного та своєчасного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26 травня 2020 року стосовно прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та надання її у власність для особистого селянського господарства площею 1,98 га, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 травня 2020 року про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,98 га, розташованої на території с. Софіївська Борщагівка Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області з прийняттям відповідного рішення.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550, адреса: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко