Рішення № 99416723, 06.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2021 року м. Київ № 640/23153/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доМіністерства юстиції України

простягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001 код юридичної особи: 00015622), в якому просить суд:

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 128 905, 54 грн. заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.08.2019 по 29.04.2020;

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 12 500 витрат на професійну правову допомогу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі №826/8797/15 про поновлення позивача на займаній посаді було виконано лише 30.04.2020, а тому позивач має прав на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період 01.08.2019 по 29.04.2020, враховуючи попередні виплати відповідно до рішення від 31 березня 2020 року у справі №640/15149/19.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення в заявленому позивачем розмірі є безпідставним, оскільки в Мінюсті відсутні відомості щодо встановлення нових умов праці, а саме підвищення окладу ОСОБА_1 , а також неможливим є застосування коефіцієнту 4, 08; 4, 33, при цьому, необхідно враховувати дохід позивача від провадження підприємницької діяльності, оскільки останній з 01.08.2019 зареєстрований як фізична особа підприємець.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі №826/8797/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з ліквідації Державної виконавчої службу України від 14 квітня 2015 року № 219/к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15 квітня 2015 року.

21 листопада 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 49508645 про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року у справі № 826/8797/15 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2018 року визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21 грудня 2015 року ВП № 49508645 про заміну сторони виконавчого провадження.

27 квітня 2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року у справі № 826/16191/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 20 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року стягнено з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 01.03.2016 по 30.11.2017 в розмірі 112 629 (сто дванадцять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 02 коп.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі №640/15149/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 01 вересня 2020 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та вирішено стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 01 грудня 2017 року по 31 липня 2019 року у розмірі 302 089,42 грн (триста дві тисячі вісімдесят дев`ять) гривень 42 копійки.

Наказом Міністерства юстиції України від 30.04.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15 квітня 2015 року.

Отже, враховуючи, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі №826/8797/15 було виконано лише 30.04.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом про виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період 01.08.2019 по 29.04.2020.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, у разі несвоєчасного поновлення незаконно звільненого працівника, роботодавець зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки.

Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

У частині четвертій статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, наприклад, у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 823/1715/16 (провадження №К/9901/17377/18, №К/9901/17380/18) Верховний Суд дійшов висновку, що з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання, та звертав увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Як свідчать матеріали справи, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі №826/8797/15 про поновлення позивача на займаній посаді було виконано лише 30.04.2020.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю в Україні у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 10 Порядку №100, зокрема у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Вказана правова узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 825/203/16.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 20 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року встановлено наступне:

«Так, згідно із наявною в матеріалах справи довідкою ДВС від 16.01.2018 №16-42/66, середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складав 98, 00 грн.

Наказом ДВС України від 23.04.2013 № 300/к позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 1960, 00 грн.

Як вбачається згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році" від 06.04.2016 №292 встановлено мінімальний розмір посадового окладу за групою оплати праці. Так, згідно вимог даної постанови головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 4 308, 00 грн.

Згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці державних органів" від 18.01.2017 №15 встановлені посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці, згідно якої головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 5 900, 00 грн.».

Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі №640/15149/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного сулу від 01 вересня 2020 року встановлено наступне:

«Згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці державних органів" від 18.01.2017 №15, в редакції постанови від 25 січня 2018 року № 24, встановлені посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці, згідно якої головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 7900 грн.

Згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці державних органів" від 18.01.2017 №15, в редакції постанови від 06 лютого 2019 року № 102, встановлені посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці, згідно якої головному спеціалісту державного органу встановлено оклад у розмірі 7999,49 грн.

В свою чергу, згідно з даними Міністерства юстиції України, розміщеної в оголошені про конкурс на зайняття вакантної посади головного державного виконавця, розмір посадового окладу головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту є значно більшим».

Керуючись приписами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приймає вищезазначені обставини без доказування.

Згідно вимог постанови КМУ 2питання оплати праці державних органів» від 18.01.2017 №15 в редакції постанови від 15.01.2020 №16, встановлений посадовий оклад для головного спеціаліста державного органу на 2020 рік у розмірі 8 500, 00 грн.

Отже, за період від часу звільнення позивача по теперішній час Кабінетом Міністрів України в 2017, 2018, 2019 роках здійснено суттєве підвищення розміру посадового окладу головного спеціаліста органу державної влади з 1960 до 5900 грн. в 2017 році, з 1960 грн. до 7 900 грн. в 2019 році, з 1960 до 7 999 грн. 49 коп. в 2019 році. та з 1960 до 8 500 грн. в 2020 році.

Коефіцієнт посадового окладу становить: 3,01 (5 900 грн.: 1960 грн.) в 2017 році; 4,03 (7900 грн.: 1960 грн.) в 2018 році; 4,08 (7999,49 грн.: 1960 грн.) в 2019 році; 4, 33 (8 500 грн. :1 960 грн.) в 2020 році.

Середньоденна заробітна плата становить: 643, 66 грн. в 2019 році (157,76 грн. х 4,08); 683, 10 грн. в 2020 році (157,76 грн. х 4,33).

Враховуючи вищевикладені розмірі щоденної середньої заробітної плати, приймаючи до уваги вищевказані постанови КМУ щодо посадового окладу головного державного виконавця здійснено наступний розрахунок заробітної плати:

серпень - грудень 2019 року: 109 робочих днів Х 643, 66 грн. = 70 158, 94 грн.;

січень - 29 квітня 2020 року: 86 робочих днів Х 683, 10 грн. = 58 746, 60 грн.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення з 01.08.2019 по 29.04.2020 складає 128 905, 54 грн. та підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому, суд також відхиляє доводи відповідача відносно того, що під час вирішення даної справи необхідно встановити розмір доходу позивача, як фізичної особи-підприємця з 01.08.2019 по 29.04.2020, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено, що узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

До того ж, позивачем в тексті позову зазначено, що з 01.08.2019 по29.04.2020 він не отримував дохід, як фізична особа-підприємець на підтвердження чого надано суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих від 11.09.2020 №1480/П/26-15-51-04-22.

Відтак, враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується відшкодування позивачеві витрат на правову допомогу в розмірі 12 500, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору про надання правової допомоги № 147-ЖВ-АО від 01.08.2019, укладеним між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Сенсум», між позивачем та керуючим партнером Навроцьким Д.М. було підписано Заявку № 4 від 21.09.2020, предметом якої є аналіз документів, визначення правової позиції, підготовка позовної заяви та юридичний супровід судового спору про стягнення з Міністерства юстиції України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця.

Позивач та AO «Сенсум» у п. 2.1 заявки погодили, що вартість надання послуг згідно цієї заявки буде обраховуватися згідно погодинної оплати ставки на підставі актів наданих послуг. Оплата має бути проведена протягом 20 робочих днів з моменту підписання Акту приймання-передачі послуг.

Згідно переліку уповноважених осіб та системи тарифів адвокатського об`єднання, ОСОБА_2 є керуючим партнером, розмір оплати за годину якого складає 2 500, 00 грн.

Протягом 21.09.2020 - 22.09.2020 AO «Сенсум» надало ОСОБА_1 правничу допомогу, опис якої зазначений у акті № 4 приймання правничої допомоги від 22.09.2020. Загальна вартість наданої правової допомоги склала 12 500 грн.

Разом з тим, в тексті позовної заяви позивачем зазначено, що станом на момент подання позовної заяви вартість правової допомоги не сплачена, а квитанція про оплату юридичних послуг буде надана протягом 5 днів після ухвалення рішення по справі.

Відтак, суд зазначає, що наразі обставини для прийняття рішення про відшкодування на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 12 500, 00 відсутні, натомість, суд може ухвалити додаткове судове рішення про вирішення витрат на правову допомогу після надання позивачем доказів оплати послуг адвоката, як зазначено ним у позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 77, 159, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) - задовольнити.

2. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) 128 905, 54 грн. (сто двадцять вісім тисяч дев`ятсот п`ять гривень п`ятдесят чотири копійки) заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.08.2019 по 29.04.2020.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа