Рішення № 99416698, 06.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2021 року м. Київ № 640/29065/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

д Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати України за 2017-2019 роки (п. 1 ст. 40) з 07.08.2020 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без проведення судового засідання та виклику сторін по справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31.01.2007 року позивач вийшла на пенсію за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в якому говориться: «Право на пенсію за вислугу років мають: ...е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а саме за наявності спеціального стажу 25 років». З настанням пенсійного віку позивач отримала право на призначення пенсії за віком, і у відповідності до законодавства звернулась із заявою до відповідача, проте, отримала відмову у призначенні пенсії за віком, оформлену листом від 18.08.2020 №2600-0206-8/115367, що зумовило її звернення до суду з даним позовом.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскільки ОСОБА_1 вже було призначено один з видів пенсії, а саме пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», листом від 18.08.2020 № 2600- 0206-8/115367 ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком по заяві від 07.08.2020 № 6747 та надано роз`яснення, щодо необхідності подати заяву на переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте, станом на 22.12.2020 гр. ОСОБА_1 не зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також відповідач зазначив, що в даному випадку позовна вимога щодо застосування показника середньої заробітної плати в Україні за 2017-2019 роки спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду судом даної справи не були порушені, а тому, відповідно, така вимога є заявленою передчасно.

Позивач надала суду відповідь на відзив, в якій наголосила, що вона не перебувала на жодному із видів пенсії, вказаних у статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а отже і перейти з одного виду пенсії на інший в рамках цього закону не можу. Таким чином, до неї не може бути застосовна стаття 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. При переведенні на інший вид пенсії показник середньої заробітної плати має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак у випадку позивача має місце призначення іншої пенсії за іншим законом.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.02.2007 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З 07.04.2008 року ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії, у зв`язку із працевлаштуванням на посаду, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В подальшому, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначенні пенсії за вислугу років, яку було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві 07.08.2020.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 18.08.2020 №2600- 0206-8/115367 ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком по заяві від 07.08.2020 № 6747, оскільки позивач вже перебувала на пенсії за вислугу років, призначеній відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі зі зниженням пенсійного віку, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі-Закон № 1058-IV), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

За приписами ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 3 ст. 45 Закону № 1058, на яку посилається у листі відповідач, встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду України. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що ч. 3. ст. 45 Закону № 1058 регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченоїЗаконом № 1058.

Водночас, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 2262, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії. Зокрема, при призначенні пенсії за вислугу років показник середньої заробітної плати (доходу) при її розрахунку не застосовується в силу вимог зазначеного Закону, адже основою доходу у цьому разі є грошове забезпечення.

У постанові Верховного Суду України по справі № 21-612а14 від 31.03.2015, суд дійшов висновку, що у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років за Законом № 2262, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон № 1058, у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом № 1058 такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 (справа № 876/5312/17) зробив висновок, що в ст. 9 Закону № 1058-IV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч. 3 ст. 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV особі, якій було призначено пенсію за вислугу років, має місце саме у вигляді призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV.

Тобто, якщо ж особі було призначено пенсію за вислугу років, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при досягненні пенсійного віку особа отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, слід вважати, що призначення пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV особі здійснюється вперше, і має місце саме призначення пенсії за віком, а не у зв`язку з переведенням згідно ч. 3 ст. 45 указаного Закону, тому показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №577/2576/17 підтримала таку правову позицію.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України до спірних правовідносин суд враховує вказаний висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених правових норм Закону № 1058-IV.

Як свідчать матеріали справи, після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжувала працювати та сплачувати у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, при призначенні позивачу у 2020 році пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком згідно частини другої статті 40 цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №К/9901/1071/17 зазначив, що при переведенні з пенсії призначеної згідно Закону № 2262-ХІІ на пенсію згідно Закону № № 1058-IV показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017 - 2019 роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 13.11.2018 по справі №359/4777/17 (провадження №К/9901/43494/18).

Отже, доводи відповідача, що пенсія за вислугою років є пенсією, і після її призначення відбувається не призначення іншого виду пенсії, а перехід на інший вид пенсії, спростовуються вищевикладеним.

З урахуванням викладеного, відповідач при відповідному зверненні позивача мав здійснити саме призначення пенсії позивачу з дотриманням вимог ст. ст. 27, 40 Закону № 1058, в тому числі застосувавши показник середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2017-2019 роки.

Поряд з цим, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином відповідач як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку виходячи із фактичних обставин конкретних правовідносин є лише один варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Крім того, відповідно до роз`яснення Верховного Суду наданого у Постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року по справі №823/795/17 (адміністративне провадження №К/9901/2159/17) зазначено, що суди розглядають спори про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, та зобов`язання вчинити певні дії з точки зору дискреційних повноважень, під якими, розуміються повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Таким чином Верховний Суд зазначив, що якщо відмова відповідного органу (суб`єкта владних повноважень) визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. якщо встановлено, що дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, та враховуючи, обраний позивачем належний спосіб захисту порушеного права який у спірному випадку є зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в призначенні пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати України за 2017-2019 роки (п. 1 ст. 40) з 07.08.2020 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 681, 60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа