Ухвала суду № 99416243, 06.09.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

06 вересня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/4306/21-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Брезіна Т.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні,-

в с т а н о в и в:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд прийняти рішення, яким:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за весь період затримки повного розрахунку, починаючи з 11.03.2021 р. по 30.06.2021 р.;

- зобов`язати Головне Управління Національної поліції в Чернівецькій області донарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 за весь період затримки повного розрахунку, починаючи з 11.03.2021 р. по 30.06.2021 р., у сумі 61962,42 гривень.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що її слід залишити без руху, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, положення КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст.122 КАС України.

Водночас ч. 1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Водночас суд враховує, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з вказаного, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст.233 КЗпП України.

Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20. Судова палата відступила від висновку щодо застосування ч. 1 ст.233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).

Позивач звернувся до суду з позовом, предметом спору якого є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що перебіг місячного строку звернення до суду для позивача розпочався 30.06.2021 р. (дата проведення повного розрахунку при звільненні) і закінчився 30.07.2021 року. Водночас, позивач звернувся до суду лише 02.09.2021 р., поза межами встановленого строку, та не надав доказів поважності причин пропущення вказаних строків.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

В обґрунтуванні позову позивач зазначає, що повний розрахунок при звільнені відбувся 30.06.2021 р., однак доказів на підтвердження вказаного суду надано не було.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Суд звертає увагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 грн) і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (22700 грн).

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (11350 грн).

За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 грн). За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908 грн).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Судом встановлено, що позивачем подано адміністративний позов, за подання якого судовий збір складає 908 грн, однак позивач не надав суду належних доказів про сплату судового збору за поданий адміністративний позов. При цьому, суд не приймає доводи позивача, вказані у позові, щодо звільнення від спалити судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону № 3674-VI, оскільки вказана норма визначає звільнення від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Однак, у даній справі предметом спору є стягнення середньої заробітної плати за період затримки повного розрахунку при звільненні, яка носить компенсаційний характер та не відноситься до заробітної плати. Таким чином, позивач зобов`язаний надати суду докази сплати судового збору за поданий позов.

Вказані недоліки позовної заяви унеможливлюють подальший розгляд справи, оскільки позивачем не дотримано вимог ст. 160 та ст. 161 КАС України. Тому в суду є достатньо підстав для залишення заяви без руху та надання строку для усунення недоліків, у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися неподаною і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з цим, для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно:

- надати обґрунтування та докази щодо дотримання строку звернення до суду з даним позовом;

- надати докази на підтвердження проведення відповідачем повного розрахунку при звільнені з позивачем 30.06.2021 р.;

- надати докази сплати судового збору в сумі 908 гривень.

На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя –

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з моменту отримання даної ухвали шляхом приведення позовної заяви у відповідності до вимог, встановлених статтею 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.М. Брезіна