Рішення № 99415977, 06.09.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2814/21

РІШЕННЯ

іменем України

06 вересня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.04.2019 ГУ ДПС у Хмельницькій області № 0016560-5406-2211 на суму 387,19 грн., №0016559-5406-2211 на суму 30983,74 грн. та податкові повідомлення - рішення від 17.04.2020 р. №0009850-5406-2211 на суму 867,98 грн., №0009851-5406 2211 на суму 69 457,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що як стало відомо із даних Електронного кабінету платника податків, 19 квітня 2019 року ГУ ДФС у Хмельницькій області були прийняті (сформовані) два податкові повідомлення - рішення від за номером № 0016560-5406-2211 на суму 387,19 грн. та № 0016559-5406-2211 на суму 30983,74 грн. 17 квітня 2020 року було сформовано ще податкове повідомлення-рішення (форма 'Ф') N 0009850-5406-2211 від 17.04.2020 на суму 867,98 грн. та податкове повідомлення-рішення (форма 'Ф') №0009851 5406-2211 від 17.04.2020 на суму 69 457,50 грн. із визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, яке є об`єктом житлової нерухомості.

Не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, вважає, що оскільки спірна нежитлова будівля є спільною частковою власністю, а тому не є об`єктом оподаткування.

Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив в якому відповідач зазначає, згідно наявних в органах ДПС відомостей, звільнення від сплати податку на позивач не має.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що Рішенням Старокостянтинівської міської ради № 10 від 17.07.2017 р. (Додаток 7, оригінал у Старокостянтинівської міської ради) внесено зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Положення, Додаток 8 до позовної заяви, оригінал у Старокостянтинівської міської ради), затвердженого рішенням 47 сесії міської ради від 30.01.2015 року № 4 «Про затвердження місцевих податків», а саме:

1.1 пункт 5 Положення викласти в наступній редакції:

«5. Встановити ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової

нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, за 1 кв. метр бази оподаткування у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, згідно з додатком.»;

1.2 доповнити Положення додатком «Ставки податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Старокостянтинів» (додається)."

Відповідно до п. 2 цього Додатку до Положення (Додаток 9 до позовної заяви, оригінал у Старокостянтинівської міської ради), податок на будівлі промислові (виробничі корпуси, цехи) та склади не встановлено.

Відповідно до положень п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, у разі, якщо міська рада не прийняла рішення про встановлення податку на нерухомість, то такий податок повинен застосовуватись виходячи із мінімальної ставки.

Дана норма визначена ст. 27 ПКУ: "Стаття 27. Гранична ставка податку

27.1. Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом."

В даному випадку, щодо ставки податку на нерухомість, п.п 266.5.1.п. 266.5 ст. 266 ПКУ встановлено граничну максимальну ставку податку - " (...) залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування."

Хоча цю граничну максимальну ставку податку було обмежено перехідними положеннями до 1%.

Таким чином, мінімальна ставка податку становить нуль відсотків, оскільки це найменше число і саме таку ставку затверджено Старокостянтинівською міською

врахувати норми п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 та п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ, якими передбачено обов`язок органів місцевого самоврядування та контролюючих органів дотримуватись принципу стабільності: "Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року."

З приводу незаконного застосування рішень Старокостянтинівської міської ради про встановлення податку на нерухоме майно, прийнятих в попередньому році, які не набрали чинності, я вже звертався до суду.

24.11.2016 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 822/2190/16 за позовом ОСОБА_1 до Красилівської ОДПІ ГУ ДФС України в Хмельницькій області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень було скасовано податкові повідомлення - рішення (є в реєстрі судових рішень).

18.01.2017 року Вінницьким апеляційним адміністративним судом постанову суду першої інстанції по справі № 822/2190/16 було скасовано і прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Красилівської ОДПІ ГУ ДФС України в Хмельницькій області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

16.10.2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 у справі №822/2190/16 скасовано, а Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.11.2016 у справі №822/2190/16 залишено в силі.

В даному рішенні Верховним Судом встановлено:

"Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71^Ш, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку.

огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте 30.01.2015 Старокостянтинівською міською радою рішення № 4, якими затверджено положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могли бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосуванняНаявність у Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).

Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

Що стосується податкових повідомлень - рішень від 17 квітня 2020 року, то відповідно, п.п 1.1.1 Рішення № 4/29/УІІ від 27 червня 2018 року затверджено Податок на нерухоме майно, відмінне від земельних ділянок, а п.п. 2.1 Положення про податок на нерухоме майно.

Пунктом 5 Положення про податок на нерухоме майно ставки податку визначено відповідно до пункту 266.5. статті 266 Податкового кодексу України та викладено у додатку 2 до даного Положення.

Відповідно до п.п. 1251 Додатку 2 до Положення, ставка податку для об`єктів промислового виробництва встановлена 0,5%.

Однак, відповідно до примітки "5" до цього розділу, дані об`єкти можуть бути звільнені від оподаткування.

Пунктом 4 Положення про податок на нерухоме майно затверджено Перелік пільг, які викладено у додатку 1 до даного Положення.

Пунктом 8 даного Переліку, пільги на будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств встановлено в розмірі 100%.

Таким чином, оскільки приміщення, на які нараховано податок віднесені до виробничих та до трансформаторних підстанцій, то слід застосувати 100% пільги.

Відповідно до положень п.п. 266.3.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України: "База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності."

Відповідно до положень п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:

об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Посилання відповідача у відповіді на мою заяву про необхідність звернення до інституту, який встановлює призначення об`єкта не ґрунтується на вимогах ПК України.

Таким чином, нарахування податку на нерухоме майно є протиправним.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Будь-яких доказів, що спростовують доводи позивача, відповідач суду не надав, а також не навів жодних контраргументів на підтвердження обґрунтованості прийнятого спірного рішення.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.04.2019 ГУ ДПС у Хмельницькій області № 0016560-5406-2211 на суму 387,19 грн., №0016559-5406-2211 на суму 30983,74 грн. та податкові повідомлення - рішення від 17.04.2020 р. №0009850-5406-2211 на суму 867,98 грн., №0009851-5406 2211 на суму 69 457,50 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 44070171)

Головуючий суддя Г.В. Лабань