Ухвала суду № 99414577, 06.09.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

06 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7200/21 Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Петрова Л.М., розглянувши у письмовому провадженні заяви відповідачів про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1376, Військової частини А 4590 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1376, Військової частини А 4590 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 4590 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 5 повних календарних роки військової служби; зобов`язання Військову частину А 1376 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 5 повних календарних роки військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом. На підставі приписів частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, статей 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

27.07.2021 до суду надійшла заява Військової частини А 4590 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Крім того, заява про залишення позову без розгляду також подана разом з матеріалами відзиву Військовою частиною А 1376.

В обгрунтування вказаних заяв зазначено, що відповідно до наказу командира Військової частини А 4590 від 13.04.2020 № 106 позивача звільнено з військової служби. Відповідачі стверджують, що позивачу було відомо щодо порушення його прав з дати проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні. Водночас позивач звернувся до суду з позовом лише 24.06.2021, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Надаючи оцінку вище зазначеним клопотанням, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Предметом позову є визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 4590 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 5 повних календарних роки військової служби; зобов`язання Військову частину А 1376 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 5 повних календарних роки військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційним Судом України у рішенні від 15.10.2013, № 8-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття “грошове забезпечення”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “заробітна плата”, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому даний спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням “законодавство про оплату праці”.

Оскільки Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню в цій справі підлягають саме положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно яких звернення до суду із заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 820/4748/17, від 13.03.2019 по справі № 807/363/18.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду, а відтак, у його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяв відповідачів про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відмовити.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Cуддя Л.М. Петрова