Рішення № 99414407, 06.09.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9000/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області) про визнання неправомірною відмову відповідача в розгляді заяви позивача про призначення виплати пенсії викладену у відмові №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року та зобов`язання відповідача розглянути відповідну заяву позивача про призначення виплати пенсії, подану 26.08.2020 року та винести рішення щодо призначення виплати пенсії, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач обґрунтовує позов тим, що він є громадянином України та постійно мешкає в Ізраїлі, та при віці 79 років і страховому стажі понад 37 років, позивач досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч.1 ст.26 Закону про пенсії. А ні до виїзду за кордон, а ні станом на сьогоднішній день пенсія позивачу не призначалася, відповідно пенсійних виплат він не отримує. Представник позивача звернувся до ПФУ з заявою про визначення уповноваженого територіального управління Пенсійного фонду для розгляду зави позивача про призначення пенсії та відповідно таким органом визначено ГУ ПФУ в Одеській області, до якого і направлено заяву позивача про призначення пенсії з доданими документами для розгляду по суті та прийняття рішення. 26.08.2020 року представник позивача звернулася безпосередньо до відповідача з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 , однак відповідач протиправно відмовив у прийнятті документів для призначення пенсії позивача. В подальшому представником позивача неодноразово направлялися заяви з додатковими документами щодо призначення пенсії позивачу та виплати її на вказаний банківський рахунок ,відкритий в АТ Ощадбанк (10.09.2020 року, 11.09.2020 року, 15.09.2020 року, 29.09.2020 року, 11.11.2020 року, 26.05.2020 року), проте листом №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року відповідач відмовив у розгляді питання щодо призначення пенсії позивачу, оскільки довіреність не містила перекладу печатки апостиль. Позивач зазначає, що апостиль це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Апостиль засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа ,якими скріплено відповідний документ, та проставляється компетентним органом держави, в якій документ був виданий чи складений. При цьому до заяви долучалася довіреність з перекладом на українську мову, засвідченого нотаріально. За таких обставин, дії відповідача є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що відповідно до абзаців 7, 8 п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення виплати пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, визначено, що документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. До заяви представника позивача (вх.№16186/8 від 16.11.2020 року) було додано копію довіреності та апостильованого перекладу, проте, зазначений документ не містить перекладу українською мовою печатки, якою засвідчено довіреність та апостиль. Враховуючи викладене, доданий до заяви переклад довіреності не може вважатися здійсненим належним чином. Відтак, представником позивача не виконані вимоги, викладені у абзацах 7-8 п. 2.9 Порядку №22-1, а отже Головне управління не мало правових підстав для прийняття заяви представника позивача про призначення пенсії позивачу, оскільки повноваження представника не підтвердженні у встановленому законодавством порядку, про що повідомлено позивача в листі №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року.

Крім того представник відповідача зазначає, що вимога про зобов`язання Головного управління призначити позивачу пенсію є безпідставною, оскільки заява позивача по суті Головним управлінням не розглядалась, а також вказує на наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо прийняття рішень про призначення пенсії.

Ухвалою суду від 07.06.2021 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 29.06.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те, що суддя Іванов Е.А. з 09.08.2021 року перебував у щорічній черговій відпустці, у зв`язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову та наявності підстав для часткового задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та 12.11.1993 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

02.06.2020 року ОСОБА_1 заповнив заяву про призначення/перерахунок пенсії до уповноваженого Управління Пенсійного фонду України, в якій він просив призначити йому пенсію за віком. Вказана заява є апостильованою та в ній зазначено власну адресу проживання та місце реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Представник позивача за дорученням Меламед В. звернувся в інтересах ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України із заявою про призначення останньому пенсії.

Листом Пенсійного фонду України №22301-22286/Р-03/8-2800/20 від 18.08.2020 року направлено звернення ОСОБА_2 від 10.08.2020 року №1900 та копії документів, доданих до звернення, заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії уповноваженому управлінню, яким є ГУ ПФУ в Одеській області, для розгляду по суті (а.с.29-30).

21.08.2020 року представник позивача за дорученням Яцкевич О. звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії до якої додано копії необхідних документів та їх оригінали для огляду (а.с.12-13).

10.09.2020 року представник позивача за дорученням Меламед В. подав до ГУ ПФУ в Одеській області заяву про подання додаткових документів для призначення позивачу пенсії, до якої зокрема додано заяву про виплату пенсії на вказаний банківський рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк (а.с.32-38).

11.09.2020 року представник позивача за дорученням Алексєєвим М.С. подано до ГУ ПФУ в Запорізькій області заяву про подання додаткових документів для призначення позивачу пенсії за віком, до якої додано копії та оригінали документів за переліком для їх передання до ГУ ПФУ в Одеській області для призначення останнім пенсії позивачу (а.с.30 зворотна сторона – 31).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи 15.09.2020 року, 29.09.2020 року та 11.11.2020 року представник позивача за дорученням Меламед В. направляв до ГУ ПФУ в Одеській області заяви про подання додаткових документів для призначення позивачу пенсії, до якої додано документи згідно переліку (а.с.39-41). Заява представника позивача за дорученням Меламеда В. від 11.11.2020 року зареєстрована в ГУ ПФУ в Одеській області 16.11.2020 року за Вх.№16186/8.

Листом №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області повідомило представника позивача В. Меламеда, стосовно заяви, яка надійшла 16.11.2020 року №16186/8 в інтересах ОСОБА_1 , що в додатках до заяви представником Розенберга С.М. надано довіреність, на якій міститься апостиль з перекладом, однак в матеріалах, доданих до звернення, відсутній переклад печаток, відбитки яких містяться на довіреності та апостилі, а тому Головне управління відмовило у прийнятті до виконання наданих документів (а.с.13 зворотна сторона – 14).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За правилами ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регламентовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно зі ст.51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно висновків якого виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Крім того, у вказаному рішенні також зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 ст.45 Закону №1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 року за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Порядок №22-1).

Відповідно до п.1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (п.1.6 Порядку №22-1).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні посилання на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.

Відповідно до п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п.4.2, 4.3 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Як вбачається з заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів, а також заяв про подання додаткових документів для призначення позивачу пенсії, до заяви додано апостильовану довіреність представника позивача та переклад такого апостилю (а.с.33-35).

Листом №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області повідомило представника позивача В. Меламеда, що в додатках до заяви, яка надійшла 16.11.2020 року №16186/8 в інтересах ОСОБА_1 , надано довіреність, на якій міститься апостиль з перекладом, однак відсутній переклад печаток, відбитки яких містяться на довіреності та апостилі, а тому Головне управління відмовило у прийнятті до виконання наданих документів (а.с.13 зворотна сторона – 14).

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Існує два способи засвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля.

Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.

Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році.

Згідно ст.1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Отже, у силу приписів пункту «d» ч.2 ст.1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.

Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.

Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Ізраїлі та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.

Як вбачається зі змісту копії довіреності від 02.06.2020 року, що міститься в матеріалах справи та була додана до заяви про призначення позивачу пенсії, остання засвідчена нотаріусом Меламедом В., та на ній проставлено апостиль Держави Ізраїль від 19.07.2020 року. Наведений висновок, на переконання суду, підтверджується наявною у матеріалах справи копією апостилю Держави Ізраїль від 19.07.2020 року, який перекладений та копію якого посвідчено нотаріусом Меламедом В., а також тим, що вказаний апостиль є скріпленим з довіреністю від 02.06.2020 року, про що свідчать отвори прошивання документів стрічкою, які містять на копіях документів. Крім іншого, безпосередньо апостиль свідчить, що він проставлений на документі про засвідчення підпису ОСОБА_1 від 02.06.2020 року №215/2020, згідно якого останній у присутності нотаріуса з своєї доброї волі підписав документ, що додається до цього засвідчення і позначений літерою «А». Згідно відбитку печатки, що міститься на довіреності від 02.06.2020 року, остання є документом, позначеним літерою «А».

При цьому, згідно Закону України «Про нотаріат» нотаріус, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я, однак вказане положення Закону розповсюджується виключно на нотаріальні дії, вчинені нотаріусами та посадовими особами, які вчиняють такі дії на території України, та відповідно не можуть регулювати порядок вчинення нотаріальних дій відповідними особами інших держав (в даному випадку держави Ізраїль).

Крім того, як вбачається з перекладу апостилю, п.9 зазначено «Печатка \ штамп: «Мировий суд в м. Рішон Ле-Ціоні», а також міститься запис – « 4 печатки у кутках Апостилю: ___, Рішон Ле-Ціон. ______». Точність перекладу печатки Апостиль на українську мову засвідчено нотаріусом Меламедом В.

Тобто переклад самих печаток, відбитки яких містяться на апостилі були здійснені, що вбачається з перекладу апостилю. Щодо круглої печатки, яка також міститься на засвідченні перекладу апостилю та довіреності, то така є печаткою самого нотаріуса, яка використовується ним у своїй діяльності, та проставлена поряд з його підписом, та на думку суду не потребує додаткового перекладу.

При цьому, суд зауважує, що така відмова ГУ ПФУ України в Одеській області, з зазначених підстав є надмірним формалізмом, тобто відповідач при розгляді документів доданих до заяви про призначення пенсії позивача фактично вдався до такого явища, як «правовий пуризм».

Термін «пуризм» загально прийнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом. Слід відмітити, що поняття «правового пуризму» було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Таким чином, «правовий пуризм» на відміну від обставин «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог.

При застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Таким чином суд вважає, що представником позивача дотримано вимоги п.2.9 Порядку №22-1 в частині надання документів, виданих компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, з їх легалізацією, а також надання документів складених іноземною мовою разом з їх перекладом українською мовою, засвідченим в установленому порядку.

За таких обставин, представником позивача до заяви про призначення пенсії була надана належним чином оформлена довіреність на представництво інтересів Розенберга та нотаріально засвідчені копії документів, з перекладом на українську мову, а відтак доводи ПФУ в цій частині є помилковими.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у прийнятті до виконання наданих представником позивача документів, а відтак фактично неправомірно відмовлено листом №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року в розгляді заяви позивача про призначення пенсії.

Доводи представника позивача з приводу того, що позивач досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії, суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини повинні бути перевірені пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень на підставі документів, які передбачені чинним законодавством.

Водночас суд враховує, що відповідач фактично не розглядав заяву представника позивача про призначення ОСОБА_1 пенсії по суті через відмову в прийнятті до виконання окремих доданих до заяви документів, а тому суд вважає, що належним захистом порушених прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву про призначення пенсії. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача розглянути відповідну заяву та винести рішення щодо призначення виплати пенсії, оскільки ГУ ПФУ в Одеській області не було прийнято жодного рішення по суті розгляду заяви, а ні рішення про призначення пенсії, а ні рішення про відмову в призначенні пенсії.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, право на пенсію включається в поняття “майно” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”. Отже, при з`ясуванні змісту поняття “майно” недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею.

Справа “Пічкур проти України” (Заява № 10441/06) - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до суду надано квитанцію №44389 від 28.05.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 908,00 грн. з ГУ ПФУ в Одеській області.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, викладену в листі №1500-1503-8/91627 від 19.11.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути по суті заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн. сплачені за квитанцію №ПН2396 від 31.05.2021 року.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя Іванов Е.А.