Рішення № 99414119, 07.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12533/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2847 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Військової частини А2847 (82406, м. Стрий, вул. Виговського,15) про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 83183.87 грн. за період 05 липня 2018 року по 09 липня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2021 року у справі №380/7872/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково – визнано протиправними дії Військової частини А2847 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 04.07.2018 з урахуванням базових місяців – січень 2014 року, липень 2016 року, вересень 2017 року; зобов`язано Військову частину А2847 здійснити перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.07.2018 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу Військової частини А 2847 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 380/7872/20 – без змін. А тому, відповідно до ст.116, 117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Здійснення відповідачем розрахунку і виплати сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/не нараховані суми під час звільнення не надано. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.

Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в лавах Збройних Сил України, на день звільнення обіймав посаду головного сержанта роти матеріального забезпечення Військової частини А2847.

Наказом командира Військової частини А2847 від 04.07.2018 року №36-РС позивача було звільнено у запас за підп. “б” п.2 (за станом здоров`я) ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Згідно наказу командира Військової частини А2847 від 04.07.2018 року № 150 (по стройовій частині), ОСОБА_1 виключено з 04.07.2018 року зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, проведено розрахунок за час служби.

01.11.2019 року позивач звернувся до Військової частини А2847 про надання інформації щодо нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення військовослужбовця, а також інформації про невиплачену індексацію та причини невиплати.

Відповідач листом від 05.11.2019 року за № 350/489/850пс повідомив позивача, що документи за 2015 рік, які підлягають тривалому зберіганню, передані до Львівського територіального архівного відділу Галузевого архіву Міністерства оборони України, згідно акту приймання-передавання документів №72 від 22.04.2019 року. Зазначає, що базовий місяць для нарахування індексації – грудень 2015 року, а наступний базовий місяць – березень 2018 року; підставою застосування базового місяця грудень 2015 року при нарахуванні індексації був п. 3 Постанови КМ України №1013 від 09.12.2015 року; підставою застосування базового місяця березень 2018 року при нарахуванні індексації був абз.1 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМ України №1078 від 17.07.2003 року зі змінами.

До листа долучено відповідачем також довідку про види та розміри грошового забезпечення позивача за 2016 – 2018 роки.

Відповідно довідки, позивачу за період з січня 2016 року по липень 2018 року включно індексація не проводилась.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року у справі №1.380.2019.006679 позов ОСОБА_1 задоволено повністю - визнано протиправними дії Військової частини А2847 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.07.2018 року включно; зобов`язано Військову частину А2847 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.07.2018 року включно.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини А2847 залишені без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року без змін.

На виконання вищевказаного рішення суду Військова частина А2847 29.07.2020 року нарахувала та виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.07.2018 року у сумі 23 651,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням №500.

Згідно довідки Військової частин А2847 від 19.10.2020 №380/489/1229пс при нарахуванні індексації для розрахунку суми індексації ОСОБА_1 базовим місяцем був січень 2014 року, оскільки в січні 2014 року було збільшення розміру (з 40% на 60%) щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до наказу Міністерства оброни України від 11.02.2014 року №102, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.02.2014 року за №300/25077. Щомісячна додаткова грошова винагорода нараховувалась Військовою частиною А2847 з квітня 2013 року до березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 та наказів Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 та від 24 жовтня 2016 року №550, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за №1194/18489 та 11 листопада 2016 року за №1470/29600 відповідно. Вказана виплата носила постійний характер та її розмір встановлювався наказами Міністра оборони України з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби. В липні 2016 року, у зв`язку з призначенням на вищу посаду відбулось збільшення розміру посадового окладу. Підвищення грошового доходу не перевищувало суму індексації, що склалась у липні 2016 року. Сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу, що складає 361,60 грн., і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Розмір індексації 1268,75 грн - сума підвищення 361,60 грн.= 907,15 грн. У вересні 2017 року відбулось збільшення розміру надбавки за вислугу років. Підвищення грошового доходу не перевищувало суму індексації, що склалась у вересні 2017 року. Сума індексації визначалася з урахуванням розміру підвищення доходу, що складає 189,23 грн., і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Розмір індексації 907,15 грн - сума підвищення 189,23грн.= 717,72 грн.

Позивач вважав, що відповідачем суму індексації нараховано невірно, оскільки невірно визначено базовий місяць, у зв`язку чим звернувся до суду для захисту своїх прав.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково - визнано протиправними дії Військової частини А2847 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 04.07.2018 з урахуванням базових місяців – січень 2014 року, липень 2016 року, вересень 2017 року; зобов`язано Військову частину А2847 здійснити перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.07.2018 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення суду Військова частина А2847 09.07.2021 року нарахувала та виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 59074,57 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 37).

Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 05 липня 2018 року по 09 липня 2021 року, тому відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 04.07.2018 року.

Остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 09.07.2021 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (а.с. 37), то суд вважає, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 05.07.2018 року по 08.07.2021 року. Вказаний період становить 1099 календарних дні.

Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17.

Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було проведено виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.07.2018 року включно в сумі 59074,57 грн. на виконання судового рішення.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 09.07.2021, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.07.2018 року по 08.07.2021 року терміном 1099 календарних дні.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

В позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути Військової частини А2847 на свою користь 83183,87 грн. середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 05.07.2018 року по 09.07.2021 року.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 360,10 грн. (10028,00грн. +10028,00грн. (грошове забезпечення у травні та червні 2018 року)/61=328,79 грн.)

Враховуючи, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення становить 59074,57 грн. і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 361 340,21 грн. (1099 днів затримки розрахунку*328,79 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 59074,57 грн./ 361 340,21 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) =0,16. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 328,79 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,16 х 1099 (дні затримки розрахунку) = 57 814,43 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 57814,43 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з військової частини А2847 середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 05.07.2018 року по 08.07.2021 року частково - в сумі 57814,43 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А2847 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задоволити частково.

Стягнути з Військової частини А2847 (82406, м. Стрий, вул. Виговського,15) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 57814 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 43 коп. за період з 05.07.2018 року по 08.07.2021 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кухар Н.А.