Рішення № 99413159, 06.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 вересня 2021 року (10:00)Справа № 280/5562/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калашник Ю.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Сектору реєстрації Енергодарської міської ради (71503, Запорізька область, м. Енергодар, пр. Будівельників, буд. 22, прим. 228) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Сектору реєстрації Енергодарської міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Сектору реєстрації Енергодарської міської ради щодо відмови в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що позивачка разом із неповнолітньою донькою звернулась до відповідача із заявою та необхідним пакетом документів щодо реєстрації місця проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із заявою про реєстрації місця проживання/перебування було надано згоду другим із батьків неповнолітньої дитини. 09.06.2021 відповідач відмовив позивачці та її неповнолітньої донці в реєстрації місця проживання за вказаною у заяві адресою із посиланням на пп. 1 п.11 «Правил реєстрації місця проживання», оскільки садовий будинок не є об`єктом житлової нерухомості у розумінні ст.379 ЦК України. Позивачка із таким рішенням відповідача не погоджується та зазначає наступне. Позивачка є власником 1/2 частки (що знаходиться в спільній частковій власності) садового будинку, - загальною площею 107,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Згоду співвласника (1/2 частки будинку) було надано, що підтверджується відповідною заявою. Відповідно до Звіту про проведення технічного огляду щодо наявних житлових умов проживання у садовому будинку від 17.06.2021, належний позивачці садовий будинок, відповідає державним будівельним нормам для проживання та вимогам ДБН В.2.2-15:2015 «Житлові будинки. Основні положення». Даний звіт підтверджує призначення і придатність вказаного будинку для постійного проживання в ньому. Позивачка разом зі своєю неповнолітньою донькою фактично проживає в садовому будинку. У даному будинку наявні всі комунікації: водопостачання, електроенергія, опалення, засоби зв`язку (інтернет), позивач обладнав приміщення будинку меблями та іншими побутовими предметами господарського вжитку. Садовий будинок відповідає житловим умовам для проживання в ньому осіб, а тому і підстави у відмові в реєстрації місця проживання позивачки разом з донькою, у відповідача відсутні. Крім того, позивачка не має у власності іншого житла, до якого вона могла би зареєструватися разом з донькою. Відмова відповідача порушують права позивачки та її доньки на вільний вибір місця проживання.

Ухвалою суду від 07.07.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначене підготовче засідання на 04.08.2021.

04.08.2021 відкладене підготовче засідання до 25.08.2021.

Відповідач позов не визнав та надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 46703 від 17.08.2021), у якому зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача було прийнято рішення про відмову у реєстрації позивача та її доньки, оскільки не було подано документів, які підтверджують право проживання в житлі. Зазначає, що діюче законодавство передбачає можливість здійснення реєстрації місця проживання у садових та дачних будинках шляхом переведення дачних та садових будинків у житлові будинки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначене та придатне для постійного проживання. Подані позивачем документи свідчать, що садовий будинок не є об`єктом житлової нерухомості. Просить відмовити у задоволенні позову.

Протокольною ухвалою суду від 25.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.08.2021.

Представник відповідача до суду не прибув, 20.08.2021 надіслав суду клопотання про розгляд справи без своєї участі.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд розглядати справу у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 15.09.2015, ОСОБА_1 є співвласницею садового будинку (розмір частки 1/2), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.20-21).

Іншим співвласником (розмір частки 1/2) вказаного дачного будинку є ОСОБА_3 (а.с.22-24).

Відповідно до Звіту про проведення технічного огляду щодо наявних житлових умов у судовому будинку від 17.06.2021, який виконаний експертом Овчинніковим (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ №000832 від 03.10.2012), садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає вимогам ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.1.2-6 «Основні вимоги до будівель і споруд. Механічний опір та стійкість», ДБН В.2.5-67 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» (а.с. 16-18).

09.06.2021 позивач звернулась до відповідача із заявами про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Заяви надані щодо реєстрації місця проживання безпосередньо позивачки, а також щодо її неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 , 2013 р.н.(а.с.13-14)

Відповідач у реєстрації місця проживання позивачки та її доньки за адресою: АДРЕСА_2 , садово-городницьке товариства, буд 1-2 відмовив із посиланням на пп. 1 п.11 «Правил реєстрації місця проживання» та зазначив, що садовий будинок не є об`єктом житлової нерухомості ст. 379 ЦК України (а.с.13-14, зворотня сторона).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка, яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки звернулась до суду із цим позовом.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи вважає, що позовна заява є обґрунтованою, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню через наступне.

Реєстрація місця проживання особи, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого також постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження врегульовані Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон України №1382-IV).

Відповідно до вимог ст.2 Закону України № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В ст. 3 Закону України № 1382-IV наведені значення термінів, у якому вони вживаються у Законі, зокрема, вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;.

Згідно ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів встановлено Правилами реєстрації місця проживання та Порядком передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №207 (далі - Правила №207).

Пунктом 4 Правил №207 визначено, що реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Пунктом 11 Правил №207 передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

- особа не подала необхідних документів або інформації;

- у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;

- звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року №5464-X (далі - ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла. Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року (справа № 2340/4673/18), від 21 серпня 2019 року (справа №183/4661/16), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому, навіть факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі №183/4661/16 (2-а/183/10/17), від 31 березня 2020 року у справі № №826/12955/18.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Звіту про проведення технічного огляду щодо наявних житлових умов у судовому будинку від 17.06.2021 садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає вимогам ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.1.2-6 «Основні вимоги до будівель і споруд. Механічний опір та стійкість», ДБН В.2.5-67 «Опалення, вентиляція та кондиціонування».

Отже, садовий будинок, який належить позивачам на праві приватної спільної часткової власності, має поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, зареєстрований як об`єкт нерухомого майна, та з огляду відповідні технічні характеристики, призначений та придатний для постійного проживання у ньому, а також відповідає встановленим технічним вимогам.

Щодо посилань відповідача у відзиві на те, що рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання, суд зазначає, що вказана норма жодним чином не свідчить, що за відсутності рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки неможлива реєстрація місця проживання, оскільки фактично таке переведення є правом, а не обов`язком.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових, зокрема Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року, що ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно положень Закону України № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Згідно ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Позивач зазначає, що садовий будинок є єдиним житлом позивачки та її доньки, іншого житла, де позивач могла зареєструватися не має. Жодних доказів наявності у позивача права власності або інших речових прав на нерухоме майно, в якому можливо здійснити реєстрацію місця проживання, окрім садового будинку за адресою сторонами по справі до суду не надано.

Враховуючи викладені положення чинного законодавства та обставини справи, суд вважає, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України № 1382-IV обов`язків призводить до порушення прав позивачки та її доньки, оскільки реєстрація, в даному випадку, є нічим іншим, як констатацією факту проживання особи за відповідною адресою.

При цьому, щодо можливості втручання суду у дискреційні повноваження відповідача у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим, повноваження відповідача в частині реєстрації за місцем проживання не належать до дискреційних, оскільки тільки одне з цих двох видів рішень може мати правову підставу. Обидва варіанти цих рішень не можуть бути одночасно юридично допустимими, оскільки наявність підстав для проведення реєстрації місця проживання автоматично виключає можливість прийняття рішення про відмову реєстрації місця проживання та навпаки, а тому фактично відсутній вільний вибір між ними. Правомірним може вважатися тільки одне з цих двох рішень - те, що відповідає визначеним у законодавстві підставам.

Крім того, одним із аспектів права на суд є право на доступ до суду. При цьому «тільки інституція яка має повну юрисдикцію, включаючи право скасовувати оскаржені рішення з будь-яких підстав, як з питань факту, так і питань права, відповідає поняттю «суд» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції» (п. 118 рішення від 12 липня 2005 року у справі «Молдован та інші проти Румунії». «Повна юрисдикція» означає, що суд має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення від 28 червня 1990 року у справі Обермейєр проти Австрії; п. 155 рішення від 4 березня 2014 року у справі «Гранд Стівенс проти Італії».

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Енергодарської міської ради, оскільки відповідач у справі не є юридичною особою.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Сектору реєстрації Енергодарської міської ради (71503, Запорізька область, м. Енергодар, пр. Будівельників, буд. 22, прим. 228) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправними дії Сектору реєстрації Енергодарської міської ради щодо відмови в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Сектор реєстрації Енергодарської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Енергодарської міської ради (71502, Запорізька область, місто Енергодар, вул. Курчатова, буд. 11, код ЄДРПОУ 04526934) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.09.2021.

Суддя Ю.В. Калашник