Рішення № 99412267, 06.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 160/10434/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2021 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» (далі – відповідач), в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 153 662,96 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 26.07.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не сплачено в строк до 15.04.2021 року адміністративно-господарські санкції у сумі 153 662,96 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.

11.08.2021 року представником відповідача подано письмовий відзив на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, та працевлаштовано 3 особи з інвалідністю, понад норматив 1 особа з інвалідністю. Разом з тим, наявна у поданому звіті за формою 10-ПОІ №03-07/3798 від 26.02.2021 року арифметична помилка не є підставою для нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення статей 19-20 Закону № 875-ХІІ, оскільки відповідачем дотримано норматив працевлаштування інвалідів в 2020 році. Так, у звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 27: з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - у рядку «фактично за рік» проставлений прочерк, при цьому в розділі «за віком (повних років)» - у рядку від 18 до 35 років в графі 8 зазначений 1 чоловік, у рядку від 35 до 60 років в графі 10 зазначений 1 чоловік і в графі 11 зазначена 1 жінка: кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1: сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 153.7 грн. Таким чином, в періоді, вказаному у звіті №10-ПОІ №03-07/3798 від 26.02.2021 року за 2020 рік було працевлаштовано три особи з інвалідністю, а наданий позивачем звіт містить арифметичну помилку. Зокрема, рядок «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб» виявився не заповненим в рядку «02» графи 1, замість «3» вказано «-». Отже, відповідач виконав імперативну норму ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до якої створив робоче місце для осіб з інвалідністю та працевлаштував більше ніж необхідну кількість осіб з інвалідністю, що свідчить про дотримання відповідачем вимог статей 18, 19 Закону № 875-XІІ, а тому, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування адміністративно-господарські санкцій.

Крім того, у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «МЕТАЛУРГПРОМ» покладено обов`язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

26.02.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» подано звіт № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, в якому зазначено про створення 1 робочого місця для інваліда.

За звітом відповідача форми № 10-ПОІ у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 27 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві – «-» осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа.

У рядку 6 звіту форми №10-ПОІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів 153 700,00 грн.

Згідно з розрахунком суми позову наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 153 662,96 грн. за не працевлаштування 1 інваліда в 2020 році.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 року № 875-ХІІ.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон - № 875-XII) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону № 875-XII визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Так, відповідно до статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості».

Наведене свідчить про те, що обов`язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

З аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що на підприємстві лежить лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно звіту форми 10-ПОІ у Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» середньооблікова чисельність штатних працівників в 2020 році складала 27 осіб, штатних працівників, яким встановлена інвалідність – «-» осіб, а згідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2020 році визначена для відповідача - 1 місце.

Тобто, не виконано норматив у працевлаштуванні 1 особи-інваліда.

Як встановлено судом, у поданому звіті товариством було зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - у рядку «фактично за рік» проставлений прочерк.

Разом з тим, в розділі «за віком (повних років)» - у рядку від 18 до 35 років в графі 8 зазначений 1 чоловік, у рядку від 35 до 60 років в графі 10 зазначений 1 чоловік і в графі 11 зазначена 1 жінка.

При цьому, у 2020 році на підприємстві працювало 3 особи з інвалідністю.

Так, з 01.09.2004 року по теперішній час на посаді діловода працює ОСОБА_1 , якій встановлена перша «А» група з 09.09.2014 року та призначено пенсію по інвалідності з 2004 року, що підтверджується заявою про прийняття на роботу від 01.09.2004 року, наказом №5-ОК-2004 від 01.09.2004 року, трудовою книжкою, довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 10 ААГ №029421, пенсійним посвідченням останньої № НОМЕР_1 .

З 01.12.2017 року по теперішній час на посаді електрика працює ОСОБА_2 , якому встановлено третю групу інвалідності з дитинства та призначено пенсію з інвалідності з 24.07.2006 року, що підтверджуються заявою про прийняття на роботу від 30.11.2017 року, наказом №3-ОК-2017 від 30.11.2017 року, повідомлення про прийняття працівника на роботу з квитанцією №1 від 30.11.2017 року, трудовою книжкою, довідкою серія МСЕ-ДНА-01 №675078, пенсійним посвідченням останнього серії НОМЕР_2 .

З 27.12.2019 року по теперішній час на посаді сторожа працює ОСОБА_3 , якому встановлено 3 групу інвалідності з 06.11.2017 року та призначено пенсію по інвалідності 3 група (загальне захворювання по зору) довічно з 05.01.2018року, що підтверджується заявою про прийняття на роботу від 27.12.2019 року, наказом №7-ОК-2019 від 27.12.2019 року, повідомленням про прийняття працівника на роботу з квитанцією №1 від 27.12.2019 року, трудовою книжкою, довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 AAA №725714, пенсійним посвідченням останнього № НОМЕР_3 .

З урахуванням встановлених обставин вбачається, що фактично в 2020 року товариством було працевлаштовано три особи з інвалідністю, проте поданий звіт містить арифметичну помилку, зокрема, рядок середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб не було заповнено, а саме в рядку «02» графи 1, замість «3» вказано «-».

При цьому, в розділі звіту, в якому зазначається інформацію «за віком (повних років)» - у рядку від 18 до 35 років в графі 8 зазначений 1 чоловік, у рядку від 35 до 60 років в графі 10 зазначений 1 чоловік і в графі 11 зазначена 1 жінка.

Тобто, фактично звіт містить інформацію щодо трьох осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідачем виконано вимоги ч. 1 ст.19 Закону № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до якої створено робоче місце для осіб з інвалідністю та працевлаштовано більше ніж необхідну кількість осіб з інвалідністю, що свідчить про дотримання відповідачем вимог статей 18, 19 Закону № 875 -XІІ.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що технічна (арифметична) помилка, допущена відповідачем при заповненні звіту не свідчать про невиконання нормативу встановленого ст. 19 Закону України № 875-ХІІ.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права, відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.

Доказів, які б свідчили про те, що товариство відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2020 року, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами до суду не надано.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативну робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» у розмірі 153 662,96 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

Щодо клопотання представника відповідача з питань відшкодування сплати судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Зі змісту клопотання про відшкодування відповідачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до заяви доказів, вбачається, що відповідачем понесені витрати за супроводження даної справи в суді у розмірі 15 000,00 грн.

Суд зазначає, що згідно з ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховує складність справи та надані адвокатом послуги.

Оскільки дана справа є справою незначної складності та судові засідання не проводились, адвокатом фактично надано тільки відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку що клопотання представника відповідача про стягнення судових витрат пов`язаних з правничою допомогою у сумі 15 000,00 грн, підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Таким чином, клопотання представника відповідача з питань відшкодування сплати судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у період з 18.08.2021 року по 03.09.2021 року у відпустці, текст рішення суду складений першого робочого дня - 06.09.2021 року.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» (49070, м. Дніпро, вул. Комсомольська, буд. 65, кв. 29, код ЄДРПОУ 13463138) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «МЕТАЛУРГПРОМ» (49070, м. Дніпро, вул. Комсомольська, буд. 65, кв. 29, код ЄДРПОУ 13463138) судові витрати пов`язані з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) грн.

В задоволенні решти вимог клопотання – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець