Рішення № 99411102, 06.09.2021, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/1409/21

Номер провадження 2/585/680/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі

головуючого судді - Євтюшенкової В.І.,

з участю секретаря судового засідання - Ковган О.В.,

справа № 585/1409/21, провадження № 2/585/680/21

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Погожокриницька сільська рада Роменського району Сумської області, Роменська міська рада Сумської області,

третя особа: Головне управління держгеокадастру у Сумській області,

розглянув в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні справу про визнання права власності на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом.

Представник позивача: Єрньєй Алла Анатоліївна, яка діє на підставі довіреності від 10.06.2021.

Представник відповідача Роменської міської ради: Волошина Лідія Володимирівна, яка діє на підставі довіреності від 19.05.2021.

Стислий виклад позицій учасників справи:

20 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 . За життя останній отримав Державний акт на право постійного користування землею серії СМ №00033 від 23.04.1997, відповідно до якого йому на підставі рішення Роменської районної ради народних депутатів від 22.04.1997 надано у постійне користування земельна ділянка площею 21,1 га, розташована на території Погожокриницької сільської ради для ведення фермерського господарства. 17.07.1997 ОСОБА_2 зареєстрував Селянське (фермерське) господарство «Білошапки Анатолія Яковича». Після смерті батька він (позивач) з метою оформлення спадкових прав звернувся до приватного нотаріуса з проханням видати свідоцтво про право на спадщину на право постійного користування указано земельною ділянкою, але нотаріусом у видачі такого свідоцтва було відмовлено з тих підстав, що чинне законодавство не передбачає можливості правонаступництва (спадкування) переходу права постійного користування земельною ділянкою, що виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею до набрання чинності Земельним кодексом України, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі вказаного права. Після смерті батька діяльність фермерського господарства не припинилась, оскільки залишились члени даного господарства - він, ОСОБА_1 , як спадкоємець, виявив бажання набути прав засновника господарства та продовжити його діяльність.

Посилаючись на норми Закону України «Про фермерське господарство», які діяли на час його заснування Постанову Пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності», норми ЦК України та судому практику просить визнати за ним право власності на майнові права засновника Фермерського господарства «Білошапки Анатолія Яковича» в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Представник відповідача - Роменської міської ради при вирішення даного спору поклалась на розсуд суду.

Представник третьої особи позицію щодо позовних вимог не висловив.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

21 травня 2021 року позовна заява залишена без руху через відсутність її оплати судовим збором (а.с.53).

28 травня 2021 року недоліки усунуті (а.с.55 - 57).

31 травня 2021 року судом відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з призначення підготовчого засідання (а.с.63).

27 липня 2021 року підготовче засідання закрито. Справа призначена до розгляду по суті (а.с.95)

Позивач у своєму позові просить розглянути справи у його відсутності (а.с.10).

Представник відповідача Роменської міської ради також надала заяву про розгляд справи у їх з відповідачкою відсутність (а.с.117).

Представник відповідача Погожокриницької сільської ради судові повістки не отримує у зв`язку з відсутністю за вказаною у позові адресою та тим, що на даний час відбувається процес реорганізації сільської ради шляхом приєднання до Роменської міської ради, яка також визначена відповідачем у даній справі (а.с.46).

Представник третьої особи явку представника до суду не забезпечив, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.123).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Під час розгляду справи судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається з його паспорту серії НОМЕР_1 від 27.12.2001 (а.с.12), його РНОКПП НОМЕР_2 (а.с.13).

Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 виданим повторно 07.10.2020 (а.с.47)

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , що вбачається з свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_4 від 09.03.2011 (а.с.14).

У витязі з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5915352052020 від 02.04.2020 вказано про те, що земельна ділянка кадастровий номер 5924187600:03:001:0987 площею 21,0962 розташована на території Погожокриницької сільської ради Сумської області, форма власності - державна, на підставі Державного акту від 22.04.1997 СМ 00033 указана земельна ділянка передана на постійне користування ОСОБА_2 безстроково для ведення фермерського господарства (а.с.15-20).

Державний акт на право постійного користування землею серії СМ №00033 виданий ОСОБА_2 23.04.1997 (а.с.21).

17.07.1997 Селянське (фермерське) господарство зареєстроване в Роменській районній державній адміністрації Сумської області , ідентифікаційний код 23641428 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №678259 та випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.22, 23).

04.10.2011 позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка складається з житлового будинку та надвірних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-25).

18.10.2011 позивач прийняв рішення про вступ у права і обов`язки власника та голови ФГ «Білошапки Анатолія Яковича», які обумовлені його статусом спадкоємця померлого, внести відповідні зміни до установчих документів, пов`язаних зі зміною засновника юридичної особи, статут ФГ викласти у новій редакції (а.с.26).

18.10.2011 прийнято рішення №2 про зміну найменування юридичної особи,змінивши найменування Селянського (фермерського) господарства «Білошапки Анатолія Яковича» на Фермерське господарство «Білошапки Анатолія Яковича», яке є повним правонаступником, затверджено нову редакцію Статут ФГ (а.с.27, 28-36).

Згідно довідки АБ №498286 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Фермерське господарство «Білошапки Анатолія Яковича», керівником якого є ОСОБА_1 , види діяльності за КВЕД-2010 вирощування зернових культур, овочів і баштанних культур, виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (а.с.37).

ФГ «Білошапки Анатолія Яковича» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , ідентифікаційний код 23641428 (а.с.38-40).

В інформації з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку щодо земельної ділянки кадастровий номер 5924187600:03:001:0987 міститься наступна інформація: її цільове призначення - для ведення фермерського господарства, форма власності - право власності, площа 21,0962 га, місце розташування: Сумська область, Роменський район, Погожокриницька сільська рада, Головне управління держгеокадастру у Сумській області - суб`єкт права власності на земельну ділянку, вид речового права - право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 (а.с.41-42).

19.04.2021 за №379/02-14 ОСОБА_1 приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурнею Л.І. надано письмові роз`яснення, в яких вказано про не можливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою площею 21,1 га, розташованої на території Погожокриницької сільської ради Роменського району з тих підстав, що зазначена земельна ділянка була передана у постійне користування спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі ст.. 51 Земельного кодексу України, що втратив чинність 01.01.2002 для створення селянського (фермерського) господарства. Чинне законодавство, зокрема Земельний кодекс України не передбачає можливості в порядку правонаступництва(спадкування) переходу права постійного користування земельною ділянкою, що виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею до набрання чинності цим кодексом, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі вказаного права (а.с. 43).

Погожокриницька сільська рада Роменського району , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , що є відповідачем по справі, перебуває в процесі припинення, голова комісії з припинення ОСОБА_3 , який є керівником Роменської міської ради (а.с.44, 45).

З досліджених вище письмових матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо визнання права на майнові права засновника фермерського господарства.

Норми права, застосовані судом:

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків /спадщини/ від фізичної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України .

На час надання заснування фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК України від 18.12.1990, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування СФГ « ОСОБА_2 » відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року :

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Мотиви суду

Суд оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 23.04.1997 батько позивача - ОСОБА_2 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії СМ №00033, відповідно до якого йому на підставі рішення Роменської районної ради народних депутатів від 22.04.1997 надано у постійне користування земельна ділянка площею 21,1 га, розташовану на території Погожокриницької сільської ради для ведення фермерського господарства. 17.07.1997 ОСОБА_2 зареєстрував Селянське (фермерське) господарство «Білошапки Анатолія Яковича». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (а.с. 14, 21, 22).

Правове регулювання діяльності селянських (фермерських господарств) суттєво змінилося порівняно з часом, коли батько позивача заснував таке господарство.

З огляду на стан відповідного законодавства на момент смерті засновника , суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року ( у редакції, чинній на час створення СФГ) право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду від 23.06.2020 (справа № 179/1043/16-ц), відповідно до якої право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)). Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ, не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.

Щодо успадкування права постійного користування земельною ділянкою, а також селянського (фермерського) господарства (прав його засновника, члена), то суд зазначає наступне.

Згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону № 973-IV). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону № 973-IV). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 Закону № 973-IV). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону № 973-IV).

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту «а» частини першої статті 14 Закону № 973-IV у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.

Відтак, визнавати за позивачем, як за спадкоємцем засновника СФГ «Білошапки А.Я. », права постійного користування указаною земельною ділянкою, не має необхідності. Права позивача в цій частині не порушуються.

У постанові від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18 Велика Палата Верховного Суду вже висувала про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом № 973-IV.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про господарські товариства», який у статті 55 передбачав, що у зв`язку зі смертю громадянина-учасника товариства, спадкоємці мали переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видавалася у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, і вартість якої визначалася на день смерті учасника.

Оскільки позивач не відмовився від вступу до фермерського господарства, як і йому не відмовляло у цьому останнє, то визнання за позивачем в порядку спадкування після смерті батька майнових прав засновника ФГ « ОСОБА_2 » є ефективним способом захисту його прав як спадкоємця засновника.

При цьому позовні вимоги про визнання за позивачем саме права власності на майнові права засновника фермерського господарства, задоволенню не підлягають, оскільки позов про визнання права власності, як це передбачено ст. 392 ЦК України, може бути пред`явлено лише власником майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушені права позивача підлягають захисту в судовому порядку шляхом часткового задоволення даного позову, а саме, шляхом визнання за ним права на майнові права засновника указаного фермерського господарства.

Судові витрати слід залишити за позивачем, оскільки вимоги про їх відшкодування він не ставить.

Також судом застосовані норми процесуального права, передбачені ст. ст. 17,18, 76, 89, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України.

Суд вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Погожокриницької сільської ради Роменського району Сумської області, Роменської міської ради Сумської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання права власності на майнові права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право на майнові права засновника Фермерського господарства «Білошапки Анатолія Яковича» (місцезнаходження: 42004, Україна, Сумська область, м. Ромни, вул. Мічуріна, 103, ідентифікаційний код 23641428) в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Роменський міськрайонний суд.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Погожокриницька сільська рада Роменського району, місцезнаходження: 42071, Україна, Сумська область, Роменський район, с. Погожа Криниця, вул.. Центральна, 15.

Відповідач: Роменська міська рада Сумської області, місцезнаходження: 42000, Україна, Сумська область, м. Ромни, бул. Шевченка, 2

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, місцезнаходження: 40000, Україна, м. Суми, вул.. Г. Кондратьєва, 25.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. І. Євтюшенкова