Ухвала суду № 9940191, 13.04.2009, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

справа № 22ц-1431 /2009.

Головуючий у першій інстанції: Макаров М. О.

категорія: 20

Суддя-доповідач: Максюта Ж. I.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2009 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Болтунової Л. М. ,

суддів: Козлова С. П., Максюта Ж. І.,

при секретарі: Білоус А. М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Аванті-2000»

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства «Аванти-2000» про визнання угоди дійсною та права власності та за зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4, і за самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 пред'явив у лютому 2004 року через суд первісний позов, з урахуванням уточнень і доповнень посилаючись на укладення у квітні 2002 року з ЗАТ «Аванті-2000» (код ЄДРПОУ 25018952, с Шевченко Дніпропетровського району) в особі голови правління ОСОБА_7 договору купівлі-продажу готелю, що був посвідчений приватним нотаріусом, архів і реєстри нотаріальних дій якої за 2002 рік відсутні, як і її місце знаходження не відоме, та на виконання якого він передав ЗАТ «Аванті-2000» 85 126 гривень, після чого за рішенням районної ради отримав в землекористування ділянку під цим готелем, проте через викрадення оригіналу договору позбавлений можливості розпоряджатися придбаним майном, а відповідач ще й чинить перепони у користуванні ним, утримуючи майно в себе, та не визнає факту відчуження на мою користь готелю, ухиляючись від виконання договору, у зв'язку з чим просив визнати дійсним договір купівлі-продажу і право власності на готель та зобов'язати відповідача передати йому готель у фактичне володіння. Заперечуючи поти первісного позову, ЗАТ «Аванті-2000» пред'явило у липні 2004 року зустрічні вимоги про визнання цього договору мнимою угодою з підстав укладення її про людське око задля уникнення звернення стягнення на це майно, підтвердженням чому слугує володіння готелем і земельною ділянкою до нині відповідачем за обставин, коли від позивача жодних коштів на виконання договору не отримував, як не передавалися позивачу правовстановлюючі документи, а ціна не відповідає фактичній вартості, бо встановлена такою, якою спала на думку.

Після передачі за ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2004 для розгляду за підсудністю позовної заяви у справу вступили ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з самостійними вимогами на предмет спору до ОСОБА_3, ОСОБА_7, обґрунтовуючи це відсутністю їх згоди, як учасників товариства - сторони у договорі, на відчуження основних фондів, через що оспорюючи їх майнові інтереси, така угода не відповідає вимогам закону, на підставі чого має визнаватися згідно з ст. 48 ЦК УРСР недійсною.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2008 року, ухваленим заочно, залишені без розгляду зустрічна позовна заява ЗАТ «Аванті-2000» та позовна заява ОСОБА_5 і ОСОБА_6 С, а позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені повністю, і визнані дійсним укладений 12.04.2002 між ОСОБА_3 та ЗАТ «Аванті-2000» договір купівлі-продажу готелю під № 1 на вулиці Миру у с Шевченко Дніпропетровського району, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу за реєстровим № 376, та право власності за ОСОБА_3 на цей об'єкт, який ЗАТ «Аванті-2000», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зобов'язані передати ОСОБА_3; питання про судові витрати вирішено.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27.01.2009 відмовлено ЗАТ «Аванті-2000» у перегляді заочного рішення.

В апеляційній скарзі ЗАТ «Аванті-2000», від імені якого діють представники ОСОБА_8, ОСОБА_9, вказує на розгляд справи у відсутність третіх осіб та представників відповідача без належних доказів їх своєчасного повідомлення про час і місце розгляду цієї справи, як і на незаконність висновку суду про припинення відповідача як юридичної особи, а також посилається на недоведеність підстав виникнення у позивача права власності та проведеної ним оплати за придбаний об'єкт, що суд вважає встановленим, а так само не з'ясування судом встановлених установчими документами обмежень для ОСОБА_7 щодо представництва відповідача під час укладання угод, що призвело до неповноти судового розгляду, внаслідок чого рішення суду не вмотивовано належним чином, у зв'язку з чим порушується питання про скасування рішення місцевого суду з направленням справи на новий розгляд.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, дійшов висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дані про реєстрацію відповідача не значаться в ЄДРПОУ, чим засвідчується припинення цієї юридичної особи, а треті особи тричі не з'явилися у судове засідання без поважних причин, і доказів на підтвердження своїх вимог ці особи не надали, в той час, як доведено позивачем, що йому за здавально-приймальним актом фактично у володіння передавалося повністю ним оплачене спірне майно, з приводу якого з дотриманням нотаріальної форми був укладений договір купівлі-продажу, у зв'язку з чим земельна ділянка, відведена під забудову та обслуговування спірного майна, передана на праві постійного користування позивачу, і голова правління товариства - відповідача - діяв від його імені без обмежень.

Проте суд апеляційної інстанції не знаходить за можливе погодитися з такими висновками.

Відповідно до закріпленого ст. ст. 10, 27, 213 ЦПК України принципу змагальності цивільного процесу не достатньо лише змагання сторін перед судом в судовому засіданні, що визнається його формальною стороною, а з матеріальної (змістовної) сторони мають бути створені судом умови для збирання доказів, на які сторони вказують, та забезпечена свобода у доведені їх переконливості, внаслідок чого з необхідністю суд встановлює, згідно з істиною, факти, як ті, на які сторони посилалися, так і ті, які неминуче заявляють себе із зібраних доказів, для чого має дотримуватися за ст. 212 ЦПК України вільна оцінка доказів, включаючи джерел, з яких вони добуті. У зв'язку з цим згідно з ст. 224 ЦПК України позивач у разі його згоди на заочний розгляд справи несе ризик визнання зібраних у справі доказів недостатніми для встановлення обставин, якими обґрунтовуються заявлені вимоги.

З'ясовуючи обставини справи, суд в порушення вимог щодо допустимості засобів доказування за ст. 59 ЦПК України не звернув увагу на те, що позивач надав в копії нотаріально засвідчену копію оспорюваного договору та додатків до нього, як і треті особи надали в копії графік погашення розстроченого платежу, внаслідок чого не були виконані вимоги ст. ст. 64, 138 ЦПК України щодо форми письмових доказів, чим виключається дотримання судом встановленого ст. 185 ЦПК України порядку. З матеріалів справи вбачається, що спочатку позивач наполягав на викраденні оригіналів документів, нотаріально засвідчені копії яких надані ним суду в копіях, з особистого автомобіля, про що наявна і довідка Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, і постанова про відмову в порушенні кримінальної справи (т. 1 а.с. 2, 145, 169), а згодом змінив версію обстановки їх зникнення, в підтвердження чого надані довідки Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області (т. 1 а.с. 142, 170-171, 238), але мотивів усунення цих протиріч в рішенні суд першої інстанції не навів і обставин посвідчення приватним нотаріусом Михайленком В. П. копії з оспорюваного договору не обговорював.

Тягар доказування за ст. ст. 10, 60 ЦПК України несе та особа, яка стверджує факт, а не та, яка його відхиляє, у зв'язку з чим належало навести мотиви узгодження між собою наданих третіми особами графіком оплати {т. 1 а.с. 48) та наданою позивачем розпискою (т. 1 а.с. 97), що обидва зазначені додатком до оспорюваного договору під № 1, у зв'язку з встановленням судом факту обрання ОСОБА_7 головою правління товариства-відповідача лише 15.11.2002. Водночас, судом в рішенні не усунено розбіжностей між п.п. 4, 5 оспорюваного договору та встановленим судом фактом підписання 10.04.2002 здавально-приймального акту предмету спору.

Заявлене клопотання представника відповідача про призначення експертизи (т. 1 а. с. 258-259) на предмет дійсної вартості спірного майна на час вчинення правочину залишене судом першої інстанції без вирішення. За таких обставин колегія суддів доходить висновку про надання судом першої інстанції в порушення ст. 212 ЦПК України доказам позивача наперед встановленої сили.

Наданими до суду першої інстанції довідкою ЄДРПОУ (т. 1 ас. 18) і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців {т. 2 а.с. 114-115), що досліджувалися судом під час розгляду справи по суті та розгляду заяви про перегляд заочного рішення, повністю спростовується висновок місцевого суду про припинення відповідача як юридичної особи на час ухвалення оскаржуваного рішення суду у цій справі.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_5 , ОСОБА_6 стверджували, що судових повісток про виклик на засідання 05.08.2008, 03.09.2008, 17.09.2008, 14.10.2008 не отримували, та, окрім того, не мали можливості з'ясувати в канцелярії суду, хто є головуючим у справі і чи призначена справа до судового розгляду, що слугувало причиною їх неявки до суду в судове засідання 14.10.2008. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та журналів судового засідання, відсутні будь-які дані про надіслання судових повісток про виклик осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання 05.08.2008 та 03.09.2008, а про розгляд справи 17.09.2008 повідомлялися телеграмою треті особи та відповідачі, коли представнику ЗАТ «Аванті-2000» ОСОБА_9 судова повістка не надсилалася, і на ім'я ОСОБА_5 телеграма подана за адресою АДРЕСА_1 замість АДРЕСА_2, а іншим особам подані 08.09.2008 телеграми не були вручені, про що поштою повернуто повідомлення 10.09.2008.

Відповідно, належить дійти висновку, що відносно відповідача ЗАТ «Аванті-2000» порушений передбачений ч. 5 ст. 76 ЦПК України порядок вручення судових повісток, а відносно третіх осіб з самостійними вимогами - ч.3 ст. 76 ЦПК України. Вважати ж, що ці особи відмовилися від одержання судових повісток, у суду першої інстанції відповідно до ч. 8 ст. 76 ЦПК України підстав не було. При цьому з огляду на відсутність у справі відповідних фактичних даних про звернення до органів внутрішніх справ за допущених порушень порядку вручення повісток у суду першої інстанції були відсутні підстави здійснювати виклик до суду передбаченим ч. 9 ст. 74 ЦПК України способом. Звідси, ОСОБА_5 , ОСОБА_6, ЗАТ «Аванті-2000» і ОСОБА_9 не були повідомлені належним чином про розгляд справи в судовому засіданні 05.08.2008, 03.09.2008, 17.09.2008, 14.10.2008, що виключає підстави для залишення заяв без розгляду відповідно до ст. 207 ЦПК України та визнається згідно з п.3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

Разом з цим, колегія суддів має звернути увагу на порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 208 ЦПК України щодо процесуальної форми своїх дій під час залишення без розгляду зустрічної позовної заяви та заяви третіх осіб з самостійними вимогами, що мало передувати вирішенню-згідно з ст. 224 ЦПК України питання про можливість заочного розгляду справи, підстави для якого у цій справі, таким чином, були відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суди першої інстанцій, допустивши заочний судовий розгляд за відсутності до того належних підстав, порушення процесуальної форми своїх дій та правил оцінки доказів, відійшов від принципу змагальності цивільного процесу та достатньою мірою не зберіг об'єктивність та неупередженість під час розгляду цієї справи, через що право відповідача на справедливий судовий розгляд не може вважатися забезпеченим, а суд - утвореним відповідно до закону, що за п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК України також вимагає відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК України направлення справи на новий розгляд, перешкоджаючи суду апеляційної інстанції вирішити справу по суті вимог.

З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що знайшли своє підтвердження матеріалами справи обставини, на підставі яких згідно з ст. ст. 311, 314 ЦПК України належить постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд, за якого, серед іншого, належить з урахуванням наведеного вище повно і всебічно з'ясувати обставини, якими обґрунтовані вимоги і заперечення проти них, а також інші факти, що мають значення для вирішення справи, та якими допустимим засобами доказування вони підтверджуються.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 291, 308, п.3 ч. 1 ст. 311, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Аванті-2000» - задовольнити повністю.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України.