Рішення № 99398534, 03.08.2021, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №440/1761/16-а

Провадження № 2-а/943/106/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2021 року м.Буськ, Львівська область

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді Шендрікової Г.О.,

за участю секретаря судового засідання Бузун О.О.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Буську адміністративну справу ОСОБА_1 до Буського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів), Управління патрульної поліції у м. Львові про визнання дій протиправними та скасування постанови, стягнення витрат на послуги адвоката, стягнення моральної шкоди,-

встановив:

01 березня 2021 року до Буського районного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Буського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів), Управління патрульної поліції у м. Львові про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження №64404305 від 08.02.2021, стягнути витрати на послуги адвоката, стягнути моральну шкоду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що оскаржуване рішення винесене на підставі незаконної, на думку позивача, постанови серія АР №542139 від 20.12.2016 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Управління патрульної поліції у Львівській області передчасно направило на примусове виконання дану постанову, а Буський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів) відкрив виконавче провадження №64404305, оскільки дана постанова оскаржена до суду.

Позивач в судове засідання не з`явився. До матеріалів справи додав відповідь на відзив та заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задоволити.

Відповідач - Буський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів) явку свого представника до суду не забезпечили, позовних вимог не оспорили.

Відповідач Управління патрульної поліції у м. Львові позовні вимоги не визнав, надав письмовий відзив на позов та зазначив, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та просив відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач вважає, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади сформульовані у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04 від 15.10.2009 року), у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 464/37817, від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17.

У зазначених судових рішеннях Суди констатують, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука,

тривога, страх , занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривога невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єкта владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

І як стверджує Верховний суд у своїй постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17, що Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

З огляду на незаконні дії відповідачів (скерування до примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення після завершення строків пред`явлення її до виконання, незаконне відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні зазначеної постанови) він зазнав страждань і приниження, а так, як я є особою з інвалідністю, у нього погіршилося самопочуття через відчуття несправедливості та тривогу. Свої моральні страждання він оцінює у 20 тисяч гривень. З практики Європейського суду з прав людини видно, що коли Європейський суд з прав людини визнає порушення статей Європейської конвенції то завжди визнається і виплачується моральна шкода, незалежно від того, чи особа заявляла про відшкодування моральної шкоди.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

20.12.2016 інспектором взводу №2 роти №1 батальйону №1 УПП у м. Львові ДПП лейтенантом поліції Яремчаком Ярославом Михайловичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про накладення штрафу в сумі 255 грн на ОСОБА_1 .

26.12.2016 позивачем до Буського районного суду Львівської області подано позовну заяву про скасування постанови серія АР №542139 від 20.12.2016 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 26.11.2020 у справі №440/1761/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м.Львова, інспектора взводу №2 роти № 1 батальйону №1 УПП у м. Львові ДПП Яремчак Ярослава Михайловича про визнання дій інспектора незаконними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишено без розгляду за заявою позивача. Ухвала набула законної сили у встановленому законом порядку.

08.02.2021 головним державним виконавцем Буського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів) Куровською Ю.В. відкрито виконавче провадження №64404305 за заявою стягувана (УПП в Львівській області) про примусове виконання постанови АР № 542139 від 20.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 255,00 гривень.

Не погоджуючись з даною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд враховує, що спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів, інших органів та посадових осіб, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і

посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Державний виконавець при надходженні виконавчого документа перевіряє його на відповідність вимогам статей 3 та 4 Закону України "Про виконавче провадження" та у випадку відповідності вимогам зазначених статей відкриває виконавче провадження.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що у державного виконавця відсутній обов`язок встановлювати або перевіряти інформацію (правомірність) дати набрання законної сили рішення, яке подано для примусового виконання, а з матеріалів справи вбачається, що у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 542139, яка винесена 20.12.2021, зазначена дата набрання законної сили 20.12.2021.

Наведене вказує на те, що при прийнятті спірної постанови відповідачем не було порушено критеріїв правомірності, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо призначення позивачу матеріальної компенсації за незаконні дії відповідачів у розмірі 20000,00 грн., суд зазначає таке.

За змістом ч. 1ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Позивач пов`язує свої моральні страждання із незаконними діями відповідачів (скерування до примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення після завершення строків пред`явлення її до виконання, незаконне відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні зазначеної постанови) він зазнав страждань і приниження, а так, як він є особою з інвалідністю, у нього погіршилося самопочуття через відчуття несправедливості та тривоги.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.п. 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», особа має право на відшкодування моральної шкоди лише у випадках прямо передбачених законодавством. Умовами для покладення на особу відповідальності за шкоду, заподіяну іншій особі, є протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) і негативними наслідками та вина заподіювана.

Отже, для застосування деліктної відповідальності на підставі ст. 1167 ЦК України необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Так, свої вимоги позивач обґрунтовує незаконними діями відповідачів (скерування до примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення після завершення строків пред`явлення її до виконання, незаконне відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні зазначеної постанови) він зазнав страждань і приниження, а так, як він є особою з інвалідністю, у нього погіршилося самопочуття через відчуття несправедливості та тривоги.

Водночас, такі твердження позивача про наявність у нього моральних страждань не ґрунтуються на вимогах ст. 77 КАС України та підлягають доведенню позивачем на загально визначених підставах.

Так, згідно з ч. 4 ст. 77 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи,у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ті обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначені обставини в позовній заяві позивачем не доведені, не надано належних доказів на підтвердження щодо моральних страждають позивача від дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормамистатті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Як свідчить тлумаченнястатті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК).

Аналогічний висновок про застосування статей 1166,1167,1173,1174,1176 ЦК України зроблено Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-440 цс16.

Пунктами 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить призначити йому матеріальну компенсацію на його користь у розмірі 20000,00 гривень, за незаконні дії відповідачів (скерування до примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення після завершення строків пред`явлення її до виконання, незаконне відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні зазначеної постанови), де він зазнав страждань і приниження, а так, як він є особою з інвалідністю, у нього погіршилося самопочуття через відчуття несправедливості та тривоги.

Суд, вважає, що позивач не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди Буським районним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів), Управлінням патрульної поліції у Львівській області.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст.1167,1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювала шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Так, позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, а також не зазначено з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 20000,00 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено та не надано належних доказів, що підтверджували б отримання моральної шкоди, спричиненої Буським

районним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів) та Управлінням патрульної поліції у Львівській області.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

У відповідності до ст. 139 КАС України, судові витрати сплачені позивачем, стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 12, 72-77, 242 - 243, 245-246, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Буського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львів), Управління патрульної поліції у м. Львові про визнання дій протиправними та скасувати постанови, стягнення витрат на послуги адвоката, стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Буський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повне судове рішення складено 03.09.2021 р.

Суддя Г. О. Шендрікова