Рішення № 99385072, 01.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року Справа № 160/7912/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, тертя особа: Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2021р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, тертя особа: Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 04.06.2021р., просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачеві;

- зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язано із захистом Батьківщини.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.08.2019р. він отримав друге поранення під час виконання військового обов`язку та згідно довідки МСЕК №231728 від 28.09.2020р. йому було встановлено ІІ інвалідності, пов`язану із захистом Батьківщини, проте, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №10648/7 від 12.02.2021р. позивачеві було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки під час виконання військового обов`язку позивач загалом отримав два поранення, які жодним чином між собою не пов`язані і отримані за різних обставин; при зміні групи інвалідності позивача змінилась ще й підстава її надання, а не тільки причина та група; змінились обставини отримання поранення, а тому, він має право на виплату одноразової грошової допомоги в порядку, передбаченому ст.ст. 16, 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду. У письмових поясненнях від 09.08.2021р. позивач посилається на ті ж самі обставини (а.с.53-54).

Ухвалою суду від 09.06.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України; третю особу надати письмові пояснення щодо позову з дотриманням вимог ст.ст. 165, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.38).

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2021р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 09.06.2021р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 08.07.2021р. відповідно до вимог ст.251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним в матеріалах справи (а.с.51).

Третя особа на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2021р. письмових пояснень щодо позову у встановлений ухвалою строк суду не надала, ухвалу від 09.06.2021р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками третя особа отримала 08.07.2021р. відповідно до вимог ст.251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому остання вважається повідомленою належним чином з урахуванням наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним в матеріалах справи (а.с.52).

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 26.07.2021р. по 31.08.2021р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається 01.09.2021р.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України та має статус інваліда війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , наявною у справі (а.с.19).

09.02.2015р. під час первинного огляду МСЕК ОСОБА_1 було визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, у зв`язку з чим військовою частиною 3027 Національної гвардії України позивачеві була виплачена одноразова грошова допомога в сумі 97440,00 грн., що підтверджується копіями витягу з протоколу №13 від 28.01.2021р. та листів КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» №387 від 15.10.2020р. (а.с.13,43,44,46,47,49,50).

20.08.2019р. під час виконання бойового завдання (службових обов`язків) в с. Південне м. Торецьк Донецької області, в зоні проведення Операції об`єднаних сил, захищаючи Батьківщину, ОСОБА_1 одержав відкритий вогнепальний перелом кісток нижньої третини правої гомілки та множинні сліпі поранення обох гомілок, що підтверджується копіями довідки військової частини А3488 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №04/1613 від 06.09.2019р. та свідоцтва про хворобу №392, наявними у справі (а.с.16-17,18).

28.09.2020р., під час повторного огляду МСЕК, позивачеві з 31.08.2020р. було встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААБ №231728 (а.с.15).

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 28.01.2021р. було прийнято рішення, оформлене протоколом №13, згідно п.37 якого позивачеві було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки зміна група інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, що підтверджується витягом із відповідного протоколу від 28.01.2021р. №13 (а.с.13,43,46, 49).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачеві, у зв`язку з чим позивач просить визнати протиправними такі дії та зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язано із захистом Батьківщини.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон №2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами ч.1 ст.3 Закону №2011 визначено, що останній поширюється зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011 встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту «б» ч.1 ст.16-2 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

За приписами ч.2, ч.4, ч.9 ст.16-3 Закону №2011 встановлено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 8 Порядку №975 передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Аналізуючи вищенаведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті, призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

При цьому, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Вказані норми стали підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2015р. позивача було визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (а.с.13,43,44,46,47,49,50).

20.08.2019р. під час виконання бойового завдання (службових обов`язків) в с. Південне м. Торецьк Донецької області, в зоні проведення Операції об`єднаних сил, захищаючи Батьківщину, ОСОБА_1 одержав відкритий вогнепальний перелом кісток нижньої третини правої гомілки та множинні сліпі поранення обох гомілок, що підтверджується копіями довідки військової частини А3488 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №04/1613 від 06.09.2019р. та свідоцтва про хворобу №392 (а.с.16-17,18).

28.09.2020р., під час повторного огляду МСЕК, позивачеві з 31.08.2020р. було встановлено ІІ групу (а.с.15).

Тобто, позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров`я через поранення, і, відповідно, йому 09.02.2015 року було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, а з 31.08.2020 - ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с.13, 16-17, 18, 43,44,46,47,49,50).

При цьому, комісія Міністерства оборони України не врахувала, що у 2020 році позивач під час обстрілу отримав поранення, внаслідок яких позивачу 31.08.2020 встановлено ІІ групу інвалідності, яка не пов`язана із пораненням, отриманим позивачем у 2015 році за інших подій.

Разом з тим, визначена у п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII заборона щодо виплати одної грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й теж ушкодження здоров`я, а не внаслідок різних.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховний Суд, викладеній у його постанові від 17.02.2021р. у справі №240/1623/20, яка підлягає обов`язковому застосуванню адміністративним судом відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, із аналізу норм вищенаведеного законодавства та встановлених судом обставин, що підтверджується належними вищенаведеними доказами, у їх сукупності, можна дійти висновку, що дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, яка оформлена п.37 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 28.01.2021р., є протиправними.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, яка оформлена п.37 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 28.01.2021р., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, яка оформлена п.37 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 28.01.2021р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ другу, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своїми діями щодо відмови у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, яка оформлена п.37 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 28.01.2021р., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню згідно до вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і слід зобов`язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини, оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві такої допомоги, яка оформлена п.37 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 28.01.2021р., та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, судом, при прийнятті даного рішення, враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.9 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, тертя особа: Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка оформлена п.37 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 28.01.2021р.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022 призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва