Рішення № 99385055, 01.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року Справа № 160/7796/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63353-13/64 від 08.02.2021р., -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2021р. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-63353-13/64 від 08.02.2021р. в сумі 7473,90 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана вимога №Ф-63353-13/64 від 08.02.2021р. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки, починаючи з 2019 року вона не отримувала доходи від адвокатської діяльності як самозайнята особа, перебуває у трудових відносинах з ТОВ «КСГ «ДНІПРО» та єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування з отримуваних позивачем доходів найманого працівника, за вказаний період, сплачувався наведеним підприємством в якості роботодавця; ч.6 ст.4 Закону №2464, яка діє з 01.01.2021р., передбачає, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи (тобто, ті, що здійснюють незалежну професійну діяльність), звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 09.06.2021р. було поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву згідно до вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.52).

13.07.2021р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити посилаючись на те, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, мають нараховувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за себе у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього року (або окремих його місяців) отримано не було; з 20.02.2019р. позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережна ДПІ, як самозайнята особа, з обліку не знята та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 позивач є платником єдиного внеску; згідно даних інтегрованої картки позивача, сума недоїмки станом на 31.01.2021р. (за ІІ-ІV квартали 2020 року) становила 7473,90 грн. та саме на цю суму було винесено оскаржувану вимогу; роботодавці та фізичні особи-підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники ЄСВ. За викладеного, відповідач вважає, що оскаржувана вимога винесена виключно на законних підставах, а тому скасуванню не підлягає (а.с.55-58).

Також, 13.07.2021р. відповідач подав до канцелярії суду клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати від позивача відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період; довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за аналогічний період; довідку за формою ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за аналогічний період (а.с.66).

Розглянувши наведене клопотання відповідача про витребування доказів, дослідивши докази надані на його підтвердження, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення наведеного клопотання, оскільки докази, які відповідач просить витребувати від позивача наявні в матеріалах справи (а.с.33-37).

Окрім того, 13.07.2021р. відповідач подав до канцелярії суду клопотання про заміну неналежного відповідача, у якому останній просить замінити відповідача по справі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658) (а.с.67-68).

Розглянувши вищевказане клопотання відповідача про заміну відповідача у цій справі, суд приходить до висновку про необхідність його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893 Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби переліком згідно з додатком.

Згідно додатку до постанови до переліку органів ДПС, що ліквідуються включено, зокрема, і Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Зі змісту п.2 наведеної Постанови №893 встановлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів заповненням 30 відсотків вакансій (пункт 2 Постанови № 893).

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 3 Постанови № 893).

Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 року №529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби (далі - Наказ №529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком зі змісту якого видно, що утворено у тому числі і як територіальний орган ДПС - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України (44118658) - (а.с.70).

Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року №643 затверджено положення "Про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області" відповідно п. 1 якого, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області є територіальним органом утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Дніпропетровської області та є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) - (а.с.71).

Отже, з 30.09.2020 року відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегулювали умови та порядок передання компетенції від ліквідованого територіального органу ДПС як юридичної особи публічного права до територіального органу ДПС як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Враховуючи викладене, наявні правові підстави для заміни як сторони у справі територіального органу ДПС як юридичної особи публічного права на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ.

За викладеного, суд вважає, що вищенаведені встановлені судом обставини та аналіз норм чинних нормативно - правових актів свідчать про те, що вони є достатніми підставами для задоволення клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача у цій справі з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 44118658) у відповідності до вимог ст.ст. 48, 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 26.07.2021р. по 31.08.2021р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається 01.09.2021р.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

28.01.2019р. ОСОБА_1 надано право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 23.01.2019р. №110, що підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4143 від 28.01.2019р., наявною у справі (а.с.10).

20.02.2019р. позивача було взято на облік як платника податку, що підтверджується копією роздруківки Ідентифікаційних даних, наявною у справі (а.с.59-60).

З 26.06.2019р. ОСОБА_1 працює на посаді провідного юрисконсульта в юридичному відділі ТОВ «КСГ «ДНІПРО», що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.11-16).

Факт сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірні періоди роботодавцем позивача – ТОВ «КСГ «ДНІПРО» підтверджується роздруківками індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5 та форма ОК-7) - (а.с.33-37,40-48).

Проте, 08.02.2021р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області станом на 31.01.2021р. було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63353-13/64 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 7473,90 грн., що підтверджується змістом копії відповідної вимоги (а.с.7).

Правомірність прийняття вищенаведеної оспорюваної вимоги №Ф-63353-13/64 від 08.02.2021р. про сплату боргу (недоїмки) на суму 7473,90 грн. є предметом розгляду у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі – ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (далі - Закон №5076) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Частиною 3 статті 4 Закону №5076 визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076 визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до статті 2 Закону №2464 визначено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464 надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) встановлено, що єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464 не врегульовано.

Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464, на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, від 05.12.2019р. у справі №260/358/19, від 27.02.2020р. у справі №0440/5632/18, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи документів, з 26.06.2019р. ОСОБА_1 працює на посаді провідного юрисконсульта в юридичному відділі ТОВ «КСГ «ДНІПРО», що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.11-16).

Тобто, у період з ІІ-ІV квартали 2020 року (за який винесено оспорювану вимогу) позивач була найманим працівником та у цей період саме роботодавець позивача – ТОВ «КСГ «ДНІПРО» сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується роздруківками індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5 та форма ОК-7) - (а.с.33-37,40-48).

При цьому, факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (ІІ-ІV квартали 2020 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, від 05.12.2019р. у справі №260/358/19, від 27.02.2020р. у справі №0440/5632/18, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

В той же час, позивачем надано достатньо доказів та наведені підстави, які свідчать про протиправність оспорюваної вимоги відповідача у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, які не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної вимоги згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної вимоги відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку із чим оспорювана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп., понесені позивачем згідно квитанції №П1499926 від 17.05.2021р. (а.с.6,26).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63353-13/64 від 08.02.2021р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-63353-13/64 від 08.02.2021р. в сумі 7473,90 грн. (сім тисяч чотириста сімдесят три гривні 90 коп.).

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва