Рішення № 99384964, 06.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 160/10919/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2021 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), в якій позивач просить, а саме:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області що полягає у не зарахуванні ОСОБА_1 до загального трудового (страхового) стажу періодів трудової діяльності з 15 липня 1997 року по 14 січня 2004 рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 15 липня 1997 року по 14 січня 2004 рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту настання пенсійного віку, а саме з 10 липня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 09 липня 2019 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Листом від 30 вересня 2019 року №113/03.7-22 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки неможливо зарахувати до страхового стажу роботу по трудовим книжкам починаючи з 01 вересня 1976 року по 31 грудня 1998 року через розбіжності у прізвищі. Рішенням Індустріального районного суду від 06 лютого 2020 року по справі №202/8548/19 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що трудова книжка від 13 вересня 1976 року, трудова книжка від 17 липня 1978 року та трудова книжка від 25 вересня 1979 року належить позивачці. Листом від 13 листопада 2020 року №22349-22428/С-03/8-0400/20 позивача повідомили про відсутність необхідного стажу роботи та зазначили, що стаж роботи складає начебто 23 роки 2 місяці 21 день. Також, листом від 15 лютого 2021 року №4573-1333/С-01/8-0400/21 позивача повідомили, що період з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року потребує уточнення, та необхідно надати довідку про перейменування Державного концерну «Азовмаш» у ВАТ «Азовмаш». Таким чином, відповідні періоди трудової діяльності не були зараховані до загального трудового (страхового) стажу. Неврахування відповідачем вищевказаного періоду роботи позивача до загального трудового та страхового стажу стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 року відкрито провадження у справі № 160/10919/21 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

12.08.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що до трудового стажу позивача не зараховано період роботи з 15 липня 1997 року по 14 січня 2004 року у Державному концерні «Азовмаш» тому що позивачем не надано довідки, що могла б підтвердити подальше перейменування підприємства в ВАТ «Азовмаш» та в «Маріупольський завод важкого машинобудування». Таким чином страховий стаж позивача складає 23 роки 2 місяці 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 09 липня 2019 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 30 вересня 2019 року №113/03.7-22 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки неможливо зарахувати до страхового стажу роботу по трудовим книжкам починаючи з 01 вересня 1976 року по 31 грудня 1998 року через розбіжності у прізвищі.

Рішенням Індустріального районного суду від 06 лютого 2020 року по справі №202/8548/19 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що трудова книжка від 13 вересня 1976 року, трудова книжка від 17 липня 1978 року та трудова книжка від 25 вересня 1979 року належить позивачці.

22.10.2020 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 13 листопада 2020 року №22349-22428/С-03/8-0400/20 позивача повідомили про відсутність необхідного стажу роботи та зазначили, що стаж роботи складає 23 роки 2 місяці 21 день.

Листом від 15 лютого 2021 року №4573-1333/С-01/8-0400/21 позивача повідомили, що період роботи з 01.01.1999 року по 30.04.2000 року в Державному концерні «Азовмаш» до страхового стажу зараховано за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Період з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року потребує уточнення, та необхідно надати довідку про перейменування Державного концерну «Азовмаш» у ВАТ «Азовмаш».

Позивач не погоджується з такими діями пенсійного органу, вважає таку відмову протиправною, що й стало підставою для звернення до суду.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ч. 1 та 2 ст. 7 Закону № 1788-XII).

Відповідно до ст. 9 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із ч. 1ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 вказаної статті Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду її роботи з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року в Державному концерні «Азовмаш» та в ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування», оскільки в трудовій книжці не достатньо перейменувань підприємства та не надано довідку про перейменування Державного концерну «Азовмаш» у ВАТ «Азовмаш».

Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637(далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 637, підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Згідно із п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Враховуючи те, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить всі необхідні відомості про трудову діяльність ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не враховано до страхового стажу періоди роботи позивачки з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового та страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Державному концерні «Азовмаш» з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту настання пенсійного віку, а саме з 10 липня 2019 року, суд зазначає про таке.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту настання пенсійного віку, а саме з 10 липня 2019 року віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його призначити позивачу пенсію, у зв`язку з чим вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Однак у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 09 липня 2019 року, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні, оскільки це є необхідним для захисту прав та законних інтересів позивача.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі даної позовної заяви був сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн.

Таким чином, позивачу підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в сумі 605,33 грн.

Керуючись 72-74, 77, 241-246, 247, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області що полягає у не зарахуванні ОСОБА_1 до загального трудового (страхового) стажу періодів трудової діяльності з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди трудової діяльності з 15 липня 1997 року по 31 грудня 1998 року та з 01 травня 2000 року по 31 грудня 2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), подану 09 липня 2019 року, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 605,33 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна