Рішення № 99384750, 23.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2021 року Справа № 160/9783/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративннувсяого суду з позовом до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (адреса: 49102, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Данили Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день звільнення (16.04.2021) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Державну установу «Дніпровська виправна колонія (№89)» (адреса: 49102, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Данили Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) надати суду та позивачу довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, з метою підтвердження розміру вказаної компенсації;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (адреса: 49102, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Данили Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 14350, 22 грн.;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (адреса: 49102, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Данили Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 за період з 17.04.2017 по день фактичного розрахунку, виходячи із розрахунку 369,27 грн в день, (станом на 15.06.2021 розмір виплати становить 22 156,2 грн. - 60 днів х 369,27 грн.).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в період часу з 05.11.2012 по 16.04.2021 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» від 13.04.2021 року за номером 66/ОС-21 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) з 16.04.2021 року. Зазначено, що під час звільнення зі служби позивач виявив бажання отримати грошову компенсацію вартості неотриманого ним речового майна особистого користування, зазначивши про це у своєму рапорті та передавши його керівництву установи, однак, йому не було здійснено виплату вказаної грошової компенсації за не отримане речове майно особистого користування, та до теперішнього часу вказану компенсацію позивач не отримав. Позивач вважає, що дії (бездіяльність) посадових осіб ДУ «Дніпровська виправна колонія (№89)» щодо не проведення зі ним повного розрахунку при звільненні в частині невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна є протиправними, а невиплата грошової компенсації необґрунтованою. Крім того, позивачем з посиланням на ст.ст. 116, 117 КЗпП України було зазначено, що оскільки грошову компенсацію за неотримане майно позивачу не було виплачено в день його звільнення - 16.04.2021, відтак, відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, а тому, на думку позивача, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

26.07.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що 13.04.2021 наказом Державної встанови "Дніпровська виправна колонія (№89)" Міністерства юстиції України №66/ОС-21 старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , психолога відділу соціально - виховної та психологічної роботи, було звільнено зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України (за власним бажанням). На підставі зазначеного наказу позивачу було видано довідку №19 від 13 квітня 2021 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, від отримання та ознайомлення якої він відмовився.

Зауважено, що відповідно до абзацу 2 п.22 Порядку №578, грошова компенсація виплачується лише за умови наявноті коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Відповідно до довідки Державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)", станом на 26.07.2021 та минулий період на поточні рахунки установи кошти на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2021 році працівникам не надходили та відсутні в кошторисних призначеннях на 2021 рік. Отже, відповідач з об`єктивних обставин не мав та не має можливості виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Також відповідач вважає, що компенсація за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, тому на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

До відзиву відповідачем надана довідка № 19 від 13.04.2021 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна з розрахунком розміру компенсації у загальному розмірі - 14 350,22 грн.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.04.2021 наказом Державної встанови "Дніпровська виправна колонія (№89)" Міністерства юстиції України №66/ОС-21 старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , психолога відділу соціально - виховної та психологічної роботи, було звільнено зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України (за власним бажанням) - з 16.04.2021 року.

При цьому, на день прийняття наказу про звільнення із позивачем не проведено розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме, не виплачено грошову компенсацію за речове майно.

06.05.2021 позивачем до відповідача було подано письмове звернення з вимогою про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування, вимогою про оформлення й надання позивачу довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, надання інших документів.

Як зазначив позивач, згідно з отриманою рекомендованим поштовим відправленням з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№ 89)» листом вих. №04-08-21/С-08 від 12.05.2021, його було проінформовано, що за результатами розгляду його звернення від 06.05.2021, йому надано довідку про грошове забезпечення за останні 12 місяців перед звільненням та витяг з наказу про звільнення позивача зі служби. В листі було також зазначено про відсутність поданої позивачем до бухгалтерії установи окремої заяви про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

06.05.2021 року позивачем до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, була подана заява щодо виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування.

Також, 12.05.2021 року позивачем у зв`язку із звільненням до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» була подана заява, в якій він з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013, просив виплатити йому грошову компенсацію за належне до отримання предметі речового майна особистого користування.

За наслідками розгляду заяви позивача від 06.05.2021 року, листом №3.3-1085-21/С-814 від 04.06.2021 було проінформрвано, що відповідно до пункту 22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої службт України, затвердженого постановою Кабінету Мінгістрів України від 14 серпня 2013 року №578, грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна виплачуються за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Відповідно до інформації, наданої відповідачем (довідка), нарахована грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна на суму 14350,22 грн. Також в листі повідомлено, що на даний час в державній установі "Дніпровська виправна колонія (№89)" відсутні кошти на виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та виплата грошової компенсації буде проведена після надходження відповідних коштів на реєстраційний рахунок відповідача.

Позивач вважає такі дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно протиправними, також вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно доКонституції України, цього Закону та інших законів України (далі Закон № 2713-IV).

Частиною 2 статті 23 Закону № 2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону № 2713-IV).

Постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до пункту 1 затвердженого Порядку № 578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 цього Порядку).

Пунктами 8, 9 зазначеного Порядку визначено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення №1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об`єм грудей, шиї, голови, розмір взуття). Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі (пункт 22 Порядку № 578).

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості (пункт 23 Порядку № 578).

Віцдповідно до пункту 27 цього Порядку, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з пунктом 29 цього Порядку, особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку № 578).

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд приходить до висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.

В матеріалах справи міститься довідка-розрахунок №19 від 13.04.2021 року нарахування коштів, за неотримане речове майно позивача, яке складає 14350,22 грн.

Доказів виплати позивачу компенсації за неотримане майно відповідач не навів та відповідних доказів не надав.

Водночас, в якості підстави, невиплати спірної грошової компенсації відповідач зазначає відсутність бюджетного фінансування установи на вказані цілі.

Суд не погоджується з посиланням відповідача на абзац 2 пункту 22 Постанови №578, норми якого вказують, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється при наявності коштів у межах бюджетних асигнувань, оскільки вказана норма регулює грошову компенсацію за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби та стосуються зовсім інших умов, зокрема: обміну раніше виданого речового майна особистого користування на інше майно (вартість якого не перевищує вартості предметів, що замінюються) або отримання за нього грошової компенсації за наявності відповідних кошторисних призначень.

Таким чином, виплата грошової компенсації за наявність коштів в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі, передбачена абзацом 2 пункту 22 Порядку № 578, стосується осіб рядового і начальницького складу, які продовжують проходити службу в органах кримінально-виконавчої служби.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є військовослужбовцем, а проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка підпорядкована Міністерству юстиції України, і механізм забезпечення речовим майном, а також виплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна працівників даної служби визначено Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578.

В даній справі предметом позову є виплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особам рядового і начальницького складу під час звільнення зі служби, яка регулюється пунктами 27 та 60 Порядку № 578, і яка не поставлена в залежність від наявності коштів в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

У даному випадку, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає пункт 27 Порядку № 578. При цьому, будь якого посилання на те, що така виплата здійснюється лише за наявності бюджетного фінансування у даній нормі відсутнє.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).

Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо виплати позивачу у день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, враховуючи, що відповідачем не надано доказів виплати відповідної суми компенсації на час розгляду справи судом, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 14350,22 грн.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.04.2017 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що фактичної виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першоїстатті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.

Також згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

В матеріалах справи відсутні докази того, що з позивачем був проведений остаточний розрахунок.

Тобто, відсутня одна з обов`язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Таким чином, заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є передчасними, оскільки у цій справі вирішено питання права позивача на одержання суми грошової компенсації, фактичний розрахунок (виплата суми компенсації) не здійснена відповідачем, отже, відсутня можливість встановлення періоду затримки виплати по день фактичного розрахунку, та інших критеріїв, які суд має проаналізувати у такій категорії справ.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст.139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 в день звільнення (16.04.2021) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Державну установу «Дніпровська виправна колонія (№89)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 14350,22 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.В. Кальник

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя В.В. Кальник

23.08.2021

Рішення не набрало законної сили 23 серпня 2021 р.

Суддя В.В.Кальник