Рішення № 99384237, 06.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 вересня 2021 р. Справа № 120/8510/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3666 провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А3666 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2018 по 29.09.2020 включно.

З метою стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2018 по 29.09.2020 в сумі 469 564,48 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 11.01.2021 провадження в цій справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №240/532/20, у якому вирішувалось питання (узгодження єдиної позиції) про застосування норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (місячний чи трьохмісячний).

03.02.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями щодо позовних вимог. Мотивуючи відзив відповідач вказує, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Так, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, він має право не давати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок.

Відповідач зазначив, що враховуючи неспівмірність суми середнього заробітку (469 564,48 грн) зі встановленим розміром заборгованості (4 413,48 грн), та характером цієї заборгованості справедливо буде визначити приблизний розмір середнього заробітку у сумі 1 588,85 гривень.

В подальшому на адресу суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу суду від 11.01.2021 про зупинення провадження у справі, яку разом із адміністративною справою №120/8510/20-а направлено до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

27.04.2021 адміністративну справу №120/8510/20-а повернуто до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 17.06.2021 клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі задоволено та поновлено провадження у справі.

Водночас, після поновлення провадження у справі, суд прийшов до висновку щодо пропуску позивачем строку звернення із даним позовом, тому 17.06.2021 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено 10-денний строк для усунення недоліків.

02.08.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строків звернення до суду.

Ухвалою суду від 09.08.2021 клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.

10.08.2021 ухвалою суду витребувано у Військової частини А3666 та зобов`язано у 3-денний термін з дня отримання даної ухвали надати суду належним чином засвідчені копії: відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням зі служби та про його середньоденний заробіток на дату звільнення зі служби, а саме 02.10.2018.

На виконання вимог ухвали суду 19.08.2021 представником відповідача подано витребувані відомості.

Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у військовій частині А3666, володіє статусом ветерана військової служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Наказом начальника Центрального територіального управління внутрішнього аудиту (по стройовій частині) від 28.09.2018 за №188 позивача виключено із списків військової частини із 02.10.2018.

Після звільнення зі служби позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, а саме не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, тому звернувся до суду з метою захисту своїх прав.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2020 по справі №120/1101/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини А3666 щодо ненарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано військову частину А3666 провести перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за час проходження військової служби у збройних Силах України в період з 01.01.2016 по 28.02.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

29.09.2020 відповідачем на особовий рахунок позивача було зараховано кошти на виконання рішення від 13.08.2020 по справі №120/1101/20-а в загальній сумі 4 413,48 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 29.09.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, п. 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2020 по справі №120/1101/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини А3666 щодо ненарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано військову частину А3666 провести перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за час проходження військової служби у збройних Силах України в період з 01.01.2016 по 28.02.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку відповідача із ОСОБА_1 в день його звільнення встановлено не виплату останньому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз`яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 29.09.2020 згідно виписки по картці/рахунку, а тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Позивач просить суд стягнути з в/ч А 3666 середній заробіток в розмірі 469 564,48 грн за час затримки з 02.10.2018 по 29.09.2020.

Згідно виписки по картці/рахунку позивачеві 29.09.2020 виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 4 413,48 грн.

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем 29.09.2020, поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

У матеріалах справи міститься довідка в/ч А 3666 від 18.08.2021 за №350/180/1280/пс із змісту якої встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 679,22 грн.

За період з 03.10.2018 (наступний день після виключення зі складу частини) по 29.09.2020 (день виплати) було 727 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 493 792,94 грн (727х679,22 грн).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою в розмірі 4 413,48 грн, суму 493 792,94 не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації та індексації.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд звертає увагу на те, що при розмірі невиплаченої індексації в сумі 4 413,48 грн, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 469 564,48 грн, що набагато перевищує розмір невиплаченої індексації та компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,89% (4 413,48 /493 792,94 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,89% розраховується наступним чином: 679,22 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,89% х 727 (дні затримки розрахунку) = 4 394,76 грн.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 4 394,76 грн.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3666 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 29.09.2020.

Стягнути з Військової частини А3666 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 29.09.2020 в сумі 4 394,76 грн (чотири тисячі триста дев`яносто чотири гривні 76 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); Військова частина А3666 (код ЄДРПОУ - 22994194, місцезнаходження: вул .Стрілецька, буд. 21, м. Вінниця, 21001)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна