Рішення № 99384023, 03.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 вересня 2021 р. Справа № 120/5436/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини 3008 Національної гвардії України (далі – ВЧ 3008, відповідач). За містом позовних вимог позивач просив суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату такої грошової компенсації;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 30.11.2020 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку індексацію грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві у день його звільнення з військової служби у запас та у день виключення зі списків особового складу військової частини одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку одноразову грошову допомогу;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за недоотримане речове майно в сумі 10580,85 грн та зобов`язати відповідача виплатити таку компенсацію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день виключення зі списків ВЧ 3008 відповідачем не повністю проведено із позивачем розрахунку за вказаними видами забезпечення, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 03.06.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення її недоліків.

14.06.2021, у встановлений судом строк, від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали від 03.06.2021, в якій прохальна частина позовної заяви викладена в іншій редакції.

Так, остаточна редакція позовних вимог охоплює 3 вимоги, а саме:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату такої грошової компенсації;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 30.11.2020 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку індексацію грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві у день його звільнення з військової служби у запас та у день виключення зі списків особового складу військової частини одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку одноразову грошову допомогу.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 18.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

09.07.2021 від ВЧ 3008 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Щодо виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, то відповідач зазначає, що згідно з книгою персонального обліку військовослужбовців, яким видані посвідчення учасника бойових дій, статус учасника бойових дій ОСОБА_1 підтвердив лише 01.12.2020, тобто після виключення зі списків особового складу ВЧ 3008, не реалізувавши право на пільгу. Також відповідач звернув увагу суду на той факт, що ОСОБА_1 з рапортом на ім`я відповідного командира (начальника) із клопотанням про надання йому додаткової соціальної відпустки терміном на 14 діб, як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не звертався. З огляду на викладене, на переконання відповідача, законних підстав для виплати грошової компенсації за невикористану додатку відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за 2020 рік у ВЧ 3008 немає.

Щодо виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 30.11.2020, то ВЧ 3008 зазначає, що право на отримання індексації грошового забезпечення у військовослужбовців виникло лише у грудні 2018 року. ОСОБА_1 за період проходження військової служби у ВЧ 3008 з 30.12.2017 по 30.11.2020 індексація грошового забезпечення була виплачена в повному обсязі, що при складанні позовної заяви не було враховано представником позивача.

Щодо виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, то відповідач зазначає, що відповідно до змісту частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби в зв`язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідач переконаний, що позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки згідно з витягом з наказу командира військової частини 3008 від 30.11.2020 №267 вислуга років ОСОБА_1 станом на 30.11.2020 становить лише 02 роки 11 місяців 29 днів.

Відповідач у відзиві також заперечує щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ3008 на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн з огляду на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат. Крім того, на переконання відповідача, зазначений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним, адже дана справа є зразковою, в розумінні адміністративного судочинства, та має сталу практику судових рішень. Визначена адвокатом сума у розмірі 8000 грн, як зазначив відповідач, не відповідає рівню складності даної справи та обсягу виконаних робіт.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

21.07.2021 на адресу суд від представника позивача надійшов детальний опис робіт (наданих послуг) за договором № 105/21-а про надання професійної правничої допомоги від 12.05.2021.

Дослідивши матеріали справив їх сукупності та оцінивши наведені доводи, суд встановив, що 01.12.2017 ОСОБА_1 прийнято на військову службу до ВЧ 3008 відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який укладенийо Міністерством внутрішніх справ України в особі командира ВЧ 3008 полковника ОСОБА_2 з одного боку, та громадянина України (військовослужбовця) ОСОБА_1 з іншого боку.

Під час проходження служби ОСОБА_1 05.11.2020 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням Національної гвардії України 05.11.2020.

30.11.2020 старшого солдата ОСОБА_1 , за посадою старшого стрільця 1-го відділення 3-го стрілецького взводу 3-ої стрілецької роти стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних), звільненого відповідно до п.п. "а" п. 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира ВЧ 3008 від 24.11.2020 №51 о/с у запас Збройних Сил України, у зв`язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення й направлено для постановки на військовий облік до Немирівського РВК Вінницької області.

18.05.2021 позивач звернувся до ВЧ 3008 із заявою, в якій, зокрема просив виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 30.11.2020; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день звільнення, тобто по 30.11.2020.

Лисом від 24.05.2021 № 50/08/33-1341 ВЧ 3008 повідомила позивача, що відповідно до змісту частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби в зв`язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Згідно витягу з послужного списку вислуга років станом на 30.11.2020 для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги складає лише 02 роки 11 місяців 29 днів. Додатково повідомлено, що 1 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою передбачалося з 1 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів для військовослужбовців Національної гвардії України. З березня по жовтень 2018 року, як зазначив відповідач, індекс споживчих цін не перевищував порогу індексації, визначеного постановою № 1078, для здійснення індексації, отже, індексація грошового забезпечення в цей період не здійснювалася. Вказано, що індексація нараховувалася згідно коефіцієнтів індексації грошового забезпечення починаючи з грудня 2018 року та виплачена у повному обсязі.

Позивач, вважаючи, що станом на день виключення зі списків ВЧ 3008 відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по всім видам забезпечення, звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.

Визначаючись щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII).

Положеннями ст. 2 цього Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 5 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Як передбачено пунктом 12 статті 12 вказаного Закону, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

За приписами ст. 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно зі п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно зі п. 18 № 3551-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач має таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту принципу верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до п. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд вважає за необхідне наголосити, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін;

2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, з урахуванням викладеного можна дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Тобто, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано пунктом 12статті 12 Закону №3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі, як зазначено в рішенні від 16.05.2019, підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Разом із тим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України", щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Суд встановив, що позивачеві наданий статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням Національної гвардії України 05.11.2020.

Відповідачем не надано доказів, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військовою частиною нараховано та виплачено позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 підтвердив статус учасника бойових дій лише 01.12.2020, тобто після виключення зі списків особового складу частини, а тому не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки судом критично оцінюються. Суд наголошує, що статус учасника бойових дій позивач отримав 05.11.2020, а тому має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020.

Підсумовуючи викладене, суд вважає протиправною бездіяльність ВЧ 3008 щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 30.11.2020. А отже, позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 30.11.2020, є похідною від першої, а відтак підлягає задоволенню відповідно до п. 23 ст. 4 КАС України.

Щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 30.11.2020, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (Закон №1282-ХІІ) визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас за містом вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1078). а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 1-1 вказаного Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства суд приходить висновку, що нарахування та виплата індексації не пов`язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Таким чином, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, зокрема, Законом 1282-ХІІ та Порядком № 1078.

Постановою Кабінету Міністрів України №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 (Постанова №704), в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.

Відповідно до п. 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, Постановою №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.

Позивач у позовній заяві зазначає, що в період з 01.12.2017 по 30.11.2020 відповідач протиправно не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення.

Однак, як видно із наданої відповідачем довідки про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 01.12.2017 по 30.11.2018 від 08.07.20201 № б/н, позивачеві з грудня 2018 року по листопад 2020 року виплачено індексацію в розмірі 4845,18 грн. А відтак, доводи позивача про ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 30.11.2020 є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Однак, належних доказів того, що у періоди 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачеві нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення суду не надано.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.08.2018, а тому порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Щодо виплати індексації за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, то суд виходить з того, що згідно з інформацією Державного комітету статистики України, розміщеному на офіційному веб-сайті (http://www.ukrstat.gov.ua/), про індекс споживчих цін:

- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;

- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;

- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9;

- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7;

Відповідно до положень Порядку № 1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.

Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % 100,0 % 100,0 % 99,3% 100,0 % 101,9 % 101,7 % 100) було перевищено. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року.

Враховуючи, що з березня 2018 року по серпень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, суд дійшов висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 відсутні.

Щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, то суд зазначає таке.

Відповідно до змісту частини другої статті 15 Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" № 393 від 17.07.1992 (далі - Порядок № 393) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 1 розділу ХХХІІ Інструкції № 200 про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

На підставі системного аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 211-ХІІ є наявність вислуги 10 років і більше.

Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, від 21.04.2021 у справа № 380/2427/20.

Суд встановив, що позивач звільнений з військової служби на підставі підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

На момент звільнення позивача його вислуга років становила: час служби в календарному обчисленні: 02 роки 11 місяців 29 днів; час вислуги в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 01 рік 10 місяців 29 днів.

За вказаних обставин суд констатує, що відповідно до правил частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач як такий, що не має вислугу 10 років, не набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином суд погоджується з позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки така виплачується за наявності 10 років вислуги.

За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то питання про розподіл останнього у цій справі не вирішується.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас за змістом вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем (далі - Клієнт) та адвокатом Станіславською І.В. (далі - Адвокат) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 105/21-а від 12.05.2021 (далі - Договір).

Згідно із п. 1.1 цього Договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 2.2 Договору Адвокат на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги:

- надавати усні та письмові консультації з питань захисту прав та інтересів клієнта на стадії досудової підготовки та судового розгляду справи щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

- представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в судах всіх рівнів пов`язаних з розглядом даного кримінального провадження, а також в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в усіх правоохоронних органах з питань захисту прав та інтересів клієнта.

Відповідно до п. 3.1 Договору Клієнт зобов`язаний оплачувати послуги Адвоката в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

За змістом п. 4.1 Договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою (Додаток № 1) до цього Договору, яка є її невід`ємною частиною.

Клієнт погоджується сплатити Адвокату 100% обумовленої суми гонорару в день укладення вказаного Договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного Договору.

Згідно з пунктами 1-3 Додатку № 1 до Договору № 105/21-а від 12.052021 винагорода за надання правової допомоги згідно з Договором від 12.05.2021 (далі іменується Гонорар) складає 8000 (вісім тисяч) грн.

Вказаний Гонорар включає в себе надання юридичних консультацій на час досудового та судового слідства. Вказана сума не може бути зменшена.

Акт виконаних робіт Клієнт отримує після остаточного рішення по справі.

Детальним описом робіт (наданих послуг) від 19.07.2021 до Договору №105/21-а від 12.05.2021 передбачено, що Адвокат надав Клієнту такі юридичні послуги:

1) попереднє вивчення матеріалів. Формування правової позиції. Консультування. Вивчення наданих клієнтом документів. Укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів - 2 год (2000 грн);

2) підготовка заяви щодо досудового врегулювання спору - 1 год (500 грн);

3) підготовка та направлення адвокатського запиту щодо витребування документів для подання до суду позовної заяви - 1 год (1000 грн);

4) підготовка та подання до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви разом з додатками про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії - 3 год (2500 грн);

5) підготовка та подання заяви про усунення недоліків відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2021 в адміністративному позові про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії - 2 год (1000 грн);

6) підготовка та подання детального опису робіт (наданих послуг) відповідно до договору № 105/21-а від 12.05.2021 - 2 год (1000 грн).

В підсумку Адвокатом витрачено 12 год на надання професійної правничої допомоги Клієнту. Гонорар адвоката становить 8000 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 105/21-а від 12.05.2021 ОСОБА_1 оплатив гонорар адвоката в сумі 8000 грн за надання правничої допомоги на підставі Договору № 105/21-а від 12.05.2021.

Таким чином, витрати позивача в розмірі 8000 грн на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Досліджуючи питання про можливість віднесення таких витрат до складу судових витрат, суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Суд враховує, справа не вважається складною, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг та складність процесуальних документів не є значними, щодо частини позовних вимог є рішення Верховного Суду у зразковій справі.

Крім того, суд зауважує, що розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, заперечення відповідача щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає, що на користь позивача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.11.2020.

Зобов`язати військову частину 3008 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 05.11.2020 по 30.11.2020, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.11.2020.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.08.2018.

Зобов`язати військову частину 3008 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.08.2018.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3008 Національної гвардії України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина 3008 Національної гвардії України (21007, м. Вінниця, вул. Некрасова, 72, код ЄДРПОУ 08803572)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович