Рішення № 99383126, 06.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2021Справа № 910/9023/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Сагана Романа Романовича

до Фізичної особи-підприємця Охрімович Наталії Миколаївни

про стягнення 15 634,60 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Саган Роман Романович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Охрімович Наталії Миколаївни (далі - відповідач) про стягнення 15 634,60 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізична особа - підприємець Охрімович Наталія Миколаївна неналежним чином виконала свої зобов`язання щодо поставки замовленого позивачем товару (поставлений товар не відповідав замовленому за формою, функціональним призначенням, візуальним виглядом тощо), а тому зобов`язана повернути попередньо оплачені за товар 10 338,60 грн, а також сплатити 296,00 грн процентів за користування чужими грошовими коштами (пені) та 5 000,00 грн моральної шкоди. Також позивач просив покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 залишено позовну заяву без руху, встановлено позивачу п`ятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у визначених законом порядку та розмірі (2 270,00 грн) за платіжними реквізитами Господарського суду міста Києва.

22.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 відкрито провадження у справі № 910/9023/21 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Так, ухвала суду від 23.06.2021 була отримана позивачем 02.07.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105473121308. Вказана ухвала суду також була отримана відповідачем 05.07.2021, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105473121294.

20.07.2021 від відповідача засобами поштового зв`язку (відправлено 16.07.2021) надійшов відзив на позовну заяву, в якому учасник справи підтвердив, що позивачем було здійснено у нього замовлення товару: профнастилу для покрівлі, підбір якого виконувався за наявними зразками і консультаціями, про що оформлено видаткову накладну № 2815 від 07.09.2020, за усною домовленістю товар поставлено 15.09.2020, однак позивач безпідставно відмовився від його прийняття; після повернення товару на склад постачальника останнім встановлено відповідність замовленого товару переліку, вказаному у видатковій накладній № 2948 від 14.09.2020, про що складено Акт від 15.09.2020. За твердженням відповідача, виробником замовленого товару є ТОВ «Завод стінових та покрівельних матеріалів Металл-Профіль», в якому було придбано товар та здійснено його порізку для подальшої реалізації та доставки позивачу, у зв`язку з чим його повернення не є можливим в силу ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», заявлені вимоги про стягнення його вартості вважає безпідставними.

Також відповідач подав клопотання про долучення документів до справи, а саме Акту про відповідність товару від 15.09.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Як зазначає позивач, 07.09.2020 позивач за зразками на стенді та внаслідок підбору матеріалу та консультації працівника продавця, здійснив замовлення у відповідача - ФОП Охрімович Н.М. товару: профнастилу для покрівлі, провів оплату товару за фіскальним чеком № 044404 від 07.09.2020 на суму 10 338,50 грн та отримав видаткову накладну № 2815 від 07.09.2020 на суму 10 338,60 грн, за усною домовленістю товар мав бути поставлений у семимиденний строк. У подальшому після огляду товару в момент доставки 15.09.2020 позивачем встановлено, що фактично поставлено не той товар, який ним не був замовлений та оплачений, у зв`язку з чим він відмовився від його прийняття.

15.09.2020 позивач звернувся до відповідача листом з вимогою про повернення сплачених коштів у сумі 10 338,60 грн, зазначаючи про поставку 15.09.2020 товару згідно з накладною № 2815, який не співпадає зі зразком на стенді та не відповідає його очікуванням.

У відповідь на вказану вимогу відповідач листом № 42 від 17.09.2020 відмовив у поверненні коштів за оплачений товар, зазначаючи про відповідність товару встановленим вимогам та сертифікату якості заводу-виробника та неможливість розірвання споживачем договору на виготовлення або переробку товару на замовлення споживача згідно п. 5 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів».

17.09.2020 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів за поставлений товар згідно з видатковою накладною № 2815 від 07.09.2020, який не відповідає зразку на стенді та був замовлений позивачем.

Листом № 44 від 23.09.2020 відповідач зазначив, що товар був виготовлений на замовлення, завод-виробник відмовив у його прийнятті, у зв`язку з чим відповідач висловив пропозицію виготовлені листи взяти на реалізацію.

Зазначаючи про невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки замовленого та оплаченого позивачем 07.09.2020 товару за зразком, розміщеним на стенді, та консультацію продавця, поставку 15.09.2020 за видатковою накладною № 2815 від 07.09.2020 товару, що не відповідав очікуванням та замовленню покупця, залишення без задоволення у добровільному порядку вимог про повернення коштів, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі до відповідача про повернення 10 338,60 грн вартості оплаченого товару. За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів позивач нарахував до стягнення з відповідача 296,00 грн процентів за користування чужими грошовими коштами (пені) та 5 000,00 грн моральної шкоди.

Відповідач позов не визнав, стверджуючи у відзиві про відсутність підстав для повернення коштів, оскільки товар був поставлений за замовленням позивача шляхом виготовлення та порізки заводом-виробником, який, у свою чергу, відмовив у вимозі щодо його повернення, а також зважаючи на те, що товар відповідав встановленим вимогам щодо якості.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що між сторонами шляхом фактичного замовлення позивачем товару 07.09.2020, оплати його вартості та, відповідно, прийняття замовлення відповідачем та отримання ним попередньої оплати у сумі повної вартості товару від позивача, виникли правовідносини, згідно з якими у відповідача виникло зобов`язання з передачі замовленого та оплаченого позивачем товару позивачу.

Таким чином, судом встановлено, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Матеріалами справи встановлено та жодним з учасників справи не заперечується факт замовлення позивачем товару та перерахування коштів на рахунок відповідача на підставі фіскального чеку № 044404 від 07.09.2020 на суму 10 338,60 грн.

З пояснень та листування обох сторін вбачається, що на адресу позивача відповідачем поставлено товар 15.09.2020, вказаний у видатковій накладній № 2815 від 07.09.2020, прийняти який позивач відмовився з тих підстав, що він не здійснював замовлення саме цього конкретного товару.

Відповідно до примірника доданої до позову видаткової накладної № 2815 від 07.09.2020 на суму 10 338,60 грн, вказано найменування товару: профнастил «ПК 20 Zn 0,5 мм 3,1 м» у кількості 20 одиниць на суму 10 338,60 грн.

Враховуючи, що вказана видаткова накладна підписана та скріплена печаткою лише відповідача (підпис позивача відсутній), суд оцінює критично доводи про те, що цей документ є узгодженим замовленням на товар у спірних правовідносинах.

Інших доказів достовірного зазначення у видатковій накладній № 2815 від 07.09.2020 товару: профнастил «ПК 20 Zn 0,5 мм 3,1 м» у кількості 20 одиниць на суму 10 338,60 грн, який є саме тим товаром, що був обраний позивачем при здійсненні замовлення 07.09.2020, суду не надано.

Таким чином, судом встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні належні та достовірні докази замовлення позивачем та оплати ним саме товару згідно з найменуванням (асортиментом), вказаним у видатковій накладній № 2815 від 07.09.2020 та поставленим 15.09.2020.

Як зазначають учасники справи, товар у подальшому повернено на склад відповідача, де комісія у складі представників постачальника (без участі позивача) склала Акт про відповідність товару від 15.09.2020.

При цьому, Акт про відповідність товару від 15.09.2020 за змістом складений про відповідність найменування поставленого товару найменуванню та кількості товару, вказаній у видатковій накладній.

Таким чином, станом на час розгляду даного спору у розпорядженні відповідача перебувають грошові кошти, отримані 07.09.2020 за замовлення товару на суму 10338,60 грн, та товар, повернений 15.09.2020 позивачем з підстав невідповідності його замовленню, здійсненому 07.09.2020.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивачем заявлено позовні вимоги про повернення коштів на підставі ч. 2 ст. 678, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач визначено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Однак, суд, беручи до уваги принцип jura novit curia («суд знає закони»), під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обґрунтованості/необґрунтованості позовних вимог.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Проаналізувавши доводи обох сторін та надані докази, здійснивши правову кваліфікацію спірних правовідносин сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 678, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки між сторонами існує спір про відповідність поставленого товару, здійсненому замовленню, а не щодо якості товару та підстав для повернення попередньої оплати у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо його поставки.

За змістом статті 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Частиною 1 статті 672 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред`явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 3 ст. 672 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи та доводами обох сторін підтверджено факт відмови позивача від отриманого товару саме з підстав невідповідності його здійсненому замовленню та його очікуванням й потребам, що, враховуючи встановлені судом обставини спірних правовідносин, є підставою на повернення його вартості у зв`язку з відмовою від цього товару.

Доказів повернення відповідачем 10 338,60 грн вартості оплаченого товару, у т.ч. станом на час розгляду справи по суті спору, суду не надано.

При цьому, суд зауважує, що посилання відповідача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки цей закон не поширюється на правовідносини позивача та відповідача як фізичних осіб-підприємців, що встановлено також Обухівським районним судом Київської області у справі №372/3528/20 за позовом Сагана Р.Р. до ФОП Охрімович Н.М. про стягнення 67 848,60 грн, провадження в якій закрито ухвалою суду від 12.01.2021 з підстав віднесення справи до юрисдикції господарського суду.

Крім того, належних та достовірних доказів факту виготовлення профнастилу на замовлення позивача на спірну суму за окремими параметрами, з порізкою тощо відповідачем суду не доведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для утримання відповідачем вартості товару, від отримання якого позивачем відмовився правомірно, та обґрунтованість заявлених вимог про повернення коштів у розмірі 10 338,60 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача 296,00 грн процентів за користування чужими грошовими коштами (пені) відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за період з 27.09.2020 по 18.03.2021 прострочення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін положень ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Судом встановлено, що між сторонами письмового правочину із визначенням його умовами процентів за користування чужими коштами укладено не було.

Чинне законодавство також не містить положень, якими було б встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України.

Крім того, положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що проценти за користування чужими грошовими коштами на суму попередньої оплати нараховуються від дня, коли товар мав бути переданий, або від дня одержання цієї суми до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Однак, як вже зазначалось судом, предметом заявлених вимог є повернення коштів у зв`язку з відмовою покупця від поставленого йому товару через невідповідність його обраному замовленню, потребам покупця.

Більше того, нарахування таких процентів здійснюється позивачем із застосуванням ним процентної ставки НБУ, не передбаченої ані законом, ані договором.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 296,00 грн задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн суд зазначає наступне.

Зазначені вимоги позивача розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена як самостійно, так і у поєднанні із вимогами про опублікувала спростування недостовірної інформації.

Зважаючи на право, за захистом якого позивач звернувся до суду, та підстави позову, при розгляді даного спору суд виходить з того, що законодавчо передбаченим способом захисту слід вважати звернення з вимогами про стягнення моральної шкоди.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 роз`яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Вимагаючи стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач не підтвердив жодними доказами факт завдання шкоди його немайновим правам та не обґрунтував розрахунку розміру моральної шкоди.

Оскільки, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, зокрема, моральних, приниження його ділової репутації в результаті неправомірних дій відповідача, то вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, доведені належними засобами доказування та підлягають в частині стягнення 10 338,60 грн сплачених грошових коштів за товар. В решті позову судом відмовлено.

Витрати по сплаті судового збору, з урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Охрімович Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сагана Романа Романовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) 10 338,60 грн (десять тисяч триста тридцять вісім гривень 60 коп) сплачених грошових коштів за товар, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 501,07 грн (одну тисячу п`ятсот одну гривню 07 коп).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення 06.09.2021.

Суддя О.Г. Удалова