Рішення № 99383115, 06.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2021Справа № 910/10700/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-32 Київміськбуд», Київська обл., м. Бровари

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєлбуд», м. Київ

про стягнення 76 124,60 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СУ-32 Київміськбуд» (далі - ТзОВ «СУ-32 Київміськбуд»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєлбуд» (далі - ТзОВ «Бєлбуд»/відповідач) про стягнення 76 124,60 грн заборгованості, яка виникла внаслідок неповернення сплачених коштів за поставку товару.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.07.2021 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Разом із позовною заявою ТзОВ «СУ-32 Київміськбуд» подало заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення у розмірі 76 124,60 грн на розрахункових рахунках ТзОВ «Бєлбуд» в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.07.2021 у задоволенні заяви ТзОВ «СУ-32 Київміськбуд» про вжиття заходів забезпечення позову відмовив.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, при цьому, був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.

Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, за висновком суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.03.2020 ТзОВ «Бєлбуд» виставило ТзОВ «СУ-32 Київміськбуд» рахунок на оплату №000000526 за поставку товару, а саме: панелі металеві тришарові покрівельні з утеплювачем з мінеральної вати 5ПП 2000…13000.1000.200-0.5С.Пх0,5С.П-М ДСТУ ЕN 14509:2017, RAL 9006/9003 у кількості 1 980 м2 за ціною за одиницю - 1 086,86 грн, загальна сума поставки 2 151 982,80 грн.

13.03.2020 позивач платіжним дорученням №1567 здійснив попередню оплату у розмірі 500 000,00 грн.

07.04.2020 відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 423 875,40 грн, що підтверджується видатковими накладними №16 та №17, а також товарно-транспортними накладними № Р16 та № Р17.

За твердженням позивача, відповідач поставку товару на суму 76 124,60 грн не здійснив, внаслідок чого у ТзОВ «Бєлбуд» в цій сумі утворилась заборгованість.

15.06.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу за вих. № 91 від 14.06.2021 про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 76 124,60 грн.

Проте, відповідач на претензію відповіді не надав, кошти в сумі 76 124,60 грн не повернув.

Отже, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення поставки товару в повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 76 124,60 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

В ч. 1 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Так, у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом виставлення рахунку на оплату товару, який відповідач зобов`язався поставити позивачу, а позивач, в свою чергу, зобов`язався його прийняти та оплатити.

Отже, дослідивши матеріали справи, зокрема, рахунок на оплату № 000000526 від 10.03.2020, приймаючи до уваги часткову оплату позивачем товару та часткову поставку товару відповідачем, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вище встановлено, що між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб укладено договір поставки, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач прийняти та оплатити його.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі виставленого рахунку на оплату №000000526 від 10.03.2020, здійснив попередню оплату на суму 500 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1567 від 13.03.2020.

Проте, відповідач поставив товар на суму 423 875,40 грн, що підтверджується видатковими накладними № 16 та № 17, а також товарно-транспортними накладними № Р16 та № Р17.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що 15.06.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу за вих. № 91 від 14.06.2021 про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 76 124,60 грн. Проте, ця вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, ураховуючи встановлене вище, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання зобов`язання щодо поставки оплаченого товару в повному обсязі, суд дійшов висновку, що ТзОВ «Бєлбуд» порушило умови договору поставки та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення частини попередньої оплати у розмірі 76 124,60 грн.

Згідно положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-32 Київміськбуд» задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєлбуд» (01042, місто Київ, вулиця Чигоріна, будинок 49, офіс 1; ідентифікаційний код 43113789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-32 Київміськбуд» (07400, Київська область, місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок 24; ідентифікаційний код 38336421) 76 124 (сімдесят шість тисяч сто двадцять чотири) грн 60 коп. - основного боргу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. - судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.В. Бондарчук