Рішення № 99371181, 20.08.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 520/15935/17

Провадження № 2/521/2782/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мирончук Н.В.,

секретаря судового засідання – Юраш К.Ю.,

за участю представників:

позивача – Русавського П.Г.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

До Київського районного суду м. Одеси 26.12.2017 року звернулось Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості у розмірі 10438,75 грн.

Ухвалою Київського районного м. Одеси цивільну справу за № 520/15935/17 було передано до Малиновського районного суду за підсудністю.

Протоколом автоматичного розподілу справ між суддями цивільну справу було розподілено на суддю Мирончук Н.В.

05 квітня 2018 р. ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси було відкрито провадження у справі за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 10438,75 гривень, суму інфляційних збитків у розмірі 4 553,17 гривень, 3 % річних – у розмірі 848,57 гривень, суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 5 037,01 гривень та просить стягнути судовий збір у сумі 1600грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ОСОБА_2 на підставі ордеру від 18 червня 2009 року, серії ХГ № 1255, було надано право на зайняття одного ліжко-місця у готельно-житловому комплексі Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний».

Оскільки, відповідач у порушення своїх обов`язків несвоєчасно вносить оплату за надані послуги, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість, просив стягнути з відповідпача заборгованість.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

До канцелярії суду надано пояснення, в якому було вказано, що дійсно відповідач, як зазначається в ордері № 1255, серії ХГ, від 18 червня 2009 року, працював в Южненському МВ ГУ УМВС України в Одеській області, але ні Ордеру, ні ключів від кімнати 603-а він не отримував, та у, відповідності до ст. 130 ЖК України, він Договору найму житла з Позивачем, не укладав та не підписував. Не зважаючи на те, що він працював у м. Южному, він постійно проживав у м. Одесі, за своєю зареєстрованою адресою, а саме: АДРЕСА_1 , і це пітверджується довідкою № 770 від 23.03.2020 р., виданою органом самооргнаізації населения комітет мікрорайону «Ближні млини» м. Одеси, копія якої додається до його заяви (а.с.168-170).

Також, відповідачем до канцелярії суду було надано заяву про застосування строків позовної давності (а.с.171-172).

Суд, дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, прийшов до висновку про таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Судом встановлено, що, відповідно до ордеру на тимчасове розміщення без реєстрації, від 18 червня 2009 року, серії ХГ № 1255, видано ордер ОСОБА_2 на право зайняття одного койко-місця в готельно-житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7).

Вказане приміщення знаходиться на комунальному обслуговуванні ДП «МТП «Южний», яке є виконавцем житлово-комунальних послуг.(а.с. 7)

В «Журналі № 3 обліку видачі ордерів в гуртожиток холостяків ( АДРЕСА_3 )» Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний», за реєстраційним номером – 44, є запис про те, що ОСОБА_2 , видано одрер на проживання в гуртожитку, без реєстрації, вказано його серія і номер паспорту і є його підпис про отримання ордеру на вселення в гуртожиток (а.с.221-223)

Також і в самому ордері на право зайняття одного койко-місця в готельно-житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_2 , виданому ОСОБА_2 , міститься такий же підпис з записом: ордер одержав (а.с.7).

Доказів того, що ці документи відповідач не підписував, а хтось інший вчинив від його імені ці підписи, відповідачем до суду не надано, як і не надано заяви про проведення почеркознавчої експертизи щодо вчинення зазначених судом, підписів, від імені відповідача іншою особою.

Отже, посилання відповідача на те, що відповідач ордер на проживання в гуртожитку не отримував та, згідно довідки, він у цей час був зареєстрований в іншому місці, суд прийняти до уваги не може.

За змістом представленої довідки з розрахунку та оплати комунальних послуг, відповідачу нараховано до сплати 4 553,17 гривень: за період з червня 2009 року по жовтень 2010 року (а.с. 8-10)

Відповідно до частини першої статті 127 ЖК УРСР, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи, або навчання, можуть використовуватись гуртожитки.

Згідно зі статтею 129 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

За змістом частини першої статті 130 ЖК УРСР, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера, відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням начальника ДП «МТП «Южний» № 53/2, від 14 липня 2008 року, затверджено «Положення про готельно-житловий комплекс», відповідно змісту до якого, послуги надаються на підставі Житлового Кодексу України, Правил користування готелями та аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказами Державної туристичної адміністрації України, від 16 березня 2004 року, № 9 та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР, від 03 червня 1986 року, № 208.

Частиною 8 пункту 18 Примірного положення передбачено, що громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов`язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення.

Відповідно до п. п. 38, 39 цього ж Положення, плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, проводиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Плата за користування жилою площею в гуртожитку і за комунальні послуги вноситься не пізніше десятого числа наступного за оплачуваним місяця.

Згідно до ст. 68 ЖК УРСР, наймачі зобов`язані вчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Проте, відповідач звернувся до суду з заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

У зв`язку з надходженням цієї заяви до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За змістом ст. 257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня, після відповідної календарної дати, або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Як вказує позивач, 18 червня 2009 року було видано ордер ОСОБА_2 на право зайняття одного койко-місця в готельно-житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7).

Також, згідно з представленою довідкою з розрахунку та оплати комунальних послуг, відповідачу нараховано до сплати 4 553,17 гривень заборгованості за період з червня 2009 року по жовтень 2010 року (а.с. 8-10)

Тобто, починаючи з червня 2009 року, відповідач не сплачував заборгованість, не сплачував він її і до жовтня 2010 року.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, уже з липня 2009 року, у позивача виникло право на вимогу до відповідача про сплату боргу за червень 2009 року.

По закінченню місяця жовтня 2010 року, позивач також мав можливість звернутись до суду з вимогою про сплату боргу.

До матеріалів справи позивачем долучено лист-вимогу про сплату боргу, від 30.08.2010 року, адресовану відповідачу, яка була відправлена за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.189-191).

Також, позивачем долучено ксерокопію конверту, згідно до якого повернута кореспонденція з зазначенням поштовим відділення «за закінченням терміну зберігання» (а.с.189-181).

До матеріалів справи позивачем долучено і лист-вимогу, від 15.11.2010 року, адресовану начальнику Южненського МВ ГУ УМВ України в Одеській області, про сплату відповідачем боргу (а.с.186-187).

Проте, направивши вимогу, позивач після того своїм правом своєчасно, у трирічний строк звернутись з позовом до суду, не скористався.

І лише в 2015 році позивач відправив відповідачу лист-вимогу про сплату боргу, яка була відправлена відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 .

До матеріалів справи позивачем долучено лист-вимогу про сплату боргу, адресовану відповідачу в 2015 році, яка була відправлена за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.189-191).

До матеріалів справи також позивачем долучено ксерокопію конверту, згідно до якого повернута кореспонденція в 2015 році з зазначенням поштовим відділення «за закінченням терміну зберігання» (а.с.191-192).

Крім того, позивачем до позову долучено ксерокопію заяви, від 24.12.2015 року, до Южного міського суду Одеської області про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (а.с.20-24).

За вказаною заявою, ухвалою Южного міського суду Одеської області, від 25.12.2015 року було відмовлено Державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг та рекомендовано звернутись з цими вимогами до суду у позовному порядку (а.с.25).

Посилання позивача на те, що строки позовної давності ним не пропущено, оскільки до Южненського міського суду Одеської області ним було 24.12.2015р. подано заяву про видачу судового наказу про стягнення боргу з відповідача і це, на думку позивача є підставою для переривання строку позовної давності, суд не може прийняти до уваги, оскільки з заявою про видачу судового наказу позивач звернувся до суду тоді, коли з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги та пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

Крім того, стосовно вказаного позивачем, суд зазначає, що, у відповідності до частини першої статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, але не позову і подання заяви про видачу судового наказу позивач не може використовувати, з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України, переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача, а не заяви про видачу судового наказу.

Аналогічну позицію підтримано Верховним судом і в постановах: Великої Палати Верховного Суду, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц; Верховного Суду, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, від 23 травня 2018 року, у справі № 640/2704/16-ц та Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, від 29 травня 2018 року, у справі № 903/509/17.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) зроблено висновок, що: «подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Таку ж позицію висловлено у Постанові Верховного Суду, від 11 листопада 2020 року, по справі № 464/7259/15-ц, провадження № 61-33895св18, в якій вказано, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати, згідно з частиною другою статті 264 ЦК України, з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Тому, враховуючи позицію Верховного Суду, суд зазначає, що початок періоду, з якого необхідно обчислювати позовну давність, саме з 01.11.2010 року.

Отже, строки позовної давності за вказаними вимогами позивача спливли – 01.11.2013 року.

Позивач з позовом до суду звернувся лише 26.12.2017 року, тобто, з часу виникнення права у позивача на звернення до суду до дня звернення до суду з позовом минуло більше 7 років.

Отже, позивач з позовом до суду звернувся поза межами строку позовної давності.

Таким чином, позовна давність у цій справі спливла до заявлених позовних вимог про стягнення боргу.

Статтею 267 ЦК України, передбачено наслідки спливу позовної давності.

За приписами частини третьої вказаної статті, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем надано до суду таку заяву до винесення судом рішення у справі.

Частиною четвертою ст.267 ЦК України, встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, позивач жодних доказів на підтвердження підстав для поновлення строку звернення до суду з зазначеними позовними вимогами, до суду не надав.

Більш того, в описовій частині позову позивач вказав, що, нарахування боргу здійснено до кінця жовтня 2010 року.

До суду з позовними вимогами про стягнення вказаного боргу, позивач звернувся 26.12.2017 року, тобто, у строк більше ніж через сім років з дати виникнення боргу.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин, встановлених судом, оскільки позивачу було відомо про наявний борг, то з цього часу до 01.11.2013 року, у нього виникло право на пред`явлення позову до суду за першою вимогою його позову.

Проте, правом звернення до суду, позивач своєчасно не скористався.

Протягом трьох років (загального строку позовної давності), право звернення до суду позивачем також не було реалізовано.

При зверненні 17.12.2017 року до суду з позовом, позивач не надав доказів того, чому він не міг звернутися до суду своєчасно, а звернувся лише після спливу 3-х річної давності.

Посилання позивача на те, що він не міг звернутись раніше до суду так як йому не було відомо місце реєстрації відповідача і це, на його думку, є підставою для поновлення строку звернення до суду з позовом, суд не може прийняти до уваги, оскільки, згідно до приписів ч.10 ст. 187 ЦПК України, якщо отримана інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Виходячи з викладеного, підстави для поновлення строку позовної давності, відсутні.

Отже, заява відповідача про застосування строку позовної давності є гарантованим правом, що спрямовано на захист власного майнового інтересу, а при відсутності підстав для поновлення строку позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки, позивач про порушення своїх прав дізнався: за першою вимогою позову – з листопада 2010 року, до суду з позовом звернувся поза межами строку, встановленого Законом, підстав для поновлення строку позовної давності, судом не встановлено, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову за основною вимогою позову.

Щодо стягнення суми інфляційних збитків та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на вже вказане, суд зазначає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог (стягнення суми інфляційних збитків та 3 % річних, тощо).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні з позовом до суду позивачем пропущено 3-річний строк позовної давності і до інших вимог.

Отже, розглянувши матеріали цивільної справи та докази надані сторонами, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову за спливом строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, так як, у відповідності до ст.257 ЦК України, строки позовної давності у межах яких особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного права, становить три роки.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, оскільки суд прийшов до висновку про відмову позивачу в задоволенні позову, в зв`язку зі спливом строків позовної давності, то, як наслідок, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення на його користь судового збору, у сумі 1600,0 гривень.

Керуючись ч. 4 ст. 267, ст. ст. 253, 256, 257, 261 ЦК України та ст.ст.10, 12, 43, 76-81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» до ОСОБА_2 , про стягнення з ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 10 438 (десять тисяч чотириста тридцять вісім) грн 75 коп., з яких: 4553 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят три) грн 17 коп. - сума основного боргу, 848 (вісімсот сорок вісім ) грн 57 коп. - три проценти річних від простроченої плати, 5037 (п`ять тисяч тридцять сім) грн 01 коп. - інфляційне збільшення суми боргу; стягнення з ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» судового збору, у розмірі 1600 грн., відмовити у повному обсязі за спливом строку позовної давності.

Рішення суду може бути оскаржено учасниками справи в апеляційному порядку, шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду складено та підписано 20 серпня 2021 року.

Суддя Н.В.Мирончук

20.08.21