Рішення № 99358909, 02.09.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2021 року Справа № 480/2181/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2181/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції сторін.

17.03.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.02.2021 № 35-21; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він є громадянином Нігерії. Позивач є християнином, а тому через побоювання, що після закінчення навчання та повернення на свою батьківщину він стане жертвою терористичного угрупування, яке здійснює вбивства християн (лікарів, які є християнами) та діє на території Нігерії, то позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем. Підставою для вказаного повідомлення послугувало рішення відповідача. Позивач вважає вищевказане рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права та інтереси.

Відповідач 06.04.2021 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.

Відповідач обґрунтовує відзив тим, що на позивача при зверненні з заявою було покладено обов`язок довести наявність обставин, які підтверджують необхідність для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В той же час, позивач вказав, що в разі повернення до Нігерії його можуть направити на роботу до північних штатів країни, де життю та здоров`ю лікарів загрожує небезпека з боку терористичних угрупувань, а також він може постраждати від дії терористів через те, що сповідає християнство. Проте ні доказів вказаного обов`язку для молодих лікарів працювати 1 рік на користь держави, ні доказів наявності реальних побоювань за своє життя позивачем надано не було.

Заяви, клопотання учасників справи. Інші процесуальні дії у справі.

Позивачем у позовній заяві було зазначено клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, призначення загального позовного провадження, витребування доказів, а також про залучення третьої особи.

Ухвалою суду від 18.03.2021 було відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідач 06.04.2021 надав до суду клопотання про розгляд справи за участі представників відповідача та третьої особи.

Згідно з ч.5, ч.6 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, в тому числі у випадку, якщо характер спірних правовідносин не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Суд дійшов висновку, що для встановлення фактів, які входять в предмет доказування по даній справі сторонами у заявах по суті було наведено достатньо аргументів та надано доказів, які необхідні для вирішення справи.

Отже, розгляд справи не вимагає проведення судового засідання, а тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Крім того, клопотання відповідача є необґрунтованим, оскільки воно містить посилання на процесуальні норми, проте не містить жодних мотивів, стосовно реальної необхідності виклику сторін в судове засідання.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин. Мотиви, з яких суд дійшов відповідних висновків.

Позивач у позовній заяві стверджує, що є громадянином Нігерії. Копія паспорта, на підтвердження вказаних обставин, позивачем суду надана не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У відзив на позовну заяву відповідач зазначив, що дійсно 12.10.2012 позивач легально прибув на територію України за одноразовою візою та по дійсному паспорту громадянина Нігерії.

Відповідач зазначає, що у нього відсутні сумніви щодо особи позивача та його походження. Тому факти того, що позивач є громадянином Нігерії, народився в штаті ОСОБА_2 та проживав в штаті ОСОБА_3 є такими, що встановлені судом.

Позивачем до матеріалів справи була надана довідка про звернення за захистом в Україні (а.с.8). 10.03.2021 позивач отримав повідомлення № 8 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Копія повідомлення була надана позивачем до матеріалів справи (а.с.7).

Підставою для вказаного повідомлення стало рішення відповідача від 17.02.2021 № 35-21.Позивач вважає вищевказане рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права та інтереси, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Позивач стверджує, що приїхав на територію України в 2012 році, для навчання в Сумському державному університеті. Навчання завершено, але позивач виявив бажання продовжити навчання в Україні, яке розпочнеться з вересня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Вказаних обставин – намірів проводити подальше навчання в Україні, позивач не підтвердив належними та допустимими доказами по справі (копія заяви про звернення до відповідного вузу, заяви про подання документів тощо).

Позивач зазначає, що він за національністю нігерієць, за віросповіданням – християнин. У той же час, в Нігерії діє терористичне ісламістське угруповання «Бока Харам», яке здійснює вбивства християн, оскільки переслідує мету побудувати ісламську державу із законами шаріату. Вказані обставини підтверджуються позивачем роздруківкою інформації з сайту «Вікіпедія» (а.с.11-18).

Суд звертає увагу, що «Вікіпедія» є онлайн-енциклопедією, однак не є офіційним джерелом інформації, може містити неточності, хоча і може мати посилання на авторитетні джерела інформації. Тому посилання позивача на інформацію з вказаного джерела не є належним підтвердженням відповідних фактів.

Згідно з ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях, серверах, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Наданий позивачем доказ (роздруківка інформації з сайту «Вікіпедія») не відповідає вказаним вище вимогам, а тому судом до уваги не приймається.

Позивач в позовній заяві зазначав про необхідність надання відповідачем копії матеріалів особової справи, а також рішення відповідача. Відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано копії вказаних документів.

Копія матеріалів особової справи містить, в тому числі, наступні документи: протокол співбесіди від 21.09.2020; протокол співбесіди від 05.11.2020; інформацію по країні походження Нігерія; висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем; висновок від 06.01.2021 про відмову у визнанні біженцем; рішення про відмову у визнанні біженцем від 17.02.2021 № 35-21; повідомлення про відмову у визнанні біженцем від 10.03.2021.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог п. 3 ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято воно, в тому числі, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Оцінюючи оскаржене рішення на відповідність критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Директива Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту” від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання, в тому числі: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника.

Суд погоджується з доводами відповідача, що відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік), в кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником.

Позивач при зверненні з заявою усно стверджував, що в разі повернення до Нігерії його можуть направити на роботу до північних штатів країни, де життю та здоров`ю лікарів загрожує небезпека з боку терористичних угрупувань, а також він може постраждати від дії терористів через те, що є християнином.

Позивач фактично вважає, що відповідачем не дотримано вимог в частині обґрунтованості вказаного рішення (п.3 ч. 2 ст. 2 КАС України). Інших мотивів позовна заява не містить. Тому вказані обставини і підлягають дослідженню при розгляді даної справи.

Судом було досліджено протоколи співбесід позивача з уповноваженим співробітником сектору у справах шукачів захисту Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, а також висновок від 06.01.2021 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо обґрунтованості рішення відповідача, то ним при його прийнятті було перевірено, що позивач є громадянином Нігерії, народжений в південно-західному штаті ОСОБА_2 та проживав у південно-західному штаті ОСОБА_3 , де мешкає народність юрба, яка представлена значною мірою християнами. Твердження позивача про те, що він сповідає християнство може визнаватися імовірним. Території, на яких в Нігерії спостерігаються випадки порушення безпекової ситуації, мають локальний характер, а терористичне угрупування «Боко Харам» має можливість здійснювати свою діяльність лише на обмеженій північній та північно-східній територіях Нігерії. До того ж, влада вживає активні заходи щодо врегулювання ситуації та досягає значного прогресу у протистоянні тероризму на півночі країни. Християни Нігерії складають приблизно половину населення країни. Таким чином, дійсно для них може існувати небезпека з боку угрупування «Бока Харам», за умови їх проживання в окремих північно-східних регіонах країни.

Проте позивач не надав документальних доказів на користь своїх усних тверджень щодо встановленої в Нігерії вимоги після повернення з навчання працювати 1 рік на державу та загрози бути направленим на роботу до північних штатів Нігерії. Він не зміг назвати закон чи нормативний акт, яким передбачено зазначений порядок працевлаштування молодих лікарів.

В той же час, було проведено дослідження відкритих джерел інформації стосовно вказаних обставин та було встановлено, що лікарі, які працюють в медичних закладах на території, де поширена діяльність « ІНФОРМАЦІЯ_1 », можуть ставати жертвами нападів. Однак встановлено, що лікарі з північних штатів мають змогу залишати небезпечні мста та переїжджати до інших штатів. У відкритих джерелах відсутня інформація щодо існування для лікарів загрози бути примусово направленими на роботу до північних штатів Нігерії.

Отже, позивачем не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності. Наявна суперечливість у повідомлених позивачем обставинах, не надано жодного доказу щодо обставин, на які позивач посилався.

Більш того, як встановлено судом, сам позивач під час співбесіди зазначав, що у нього особисто не виникало проблем, в тому числі таких, що були б пов`язані з його віросповіданням, що його не переслідували за ознаками віросповідання, належністю до певної соціальної групи (лікарів), що йому особисто ніхто не погрожував.

Суд зазначає, що ані до органу міграційної служби, ані до суду з боку позивача протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи не надано жодного доказу переслідування позивача.

Також, суд звертає увагу, що заявник при зверненні з заявою не виконав вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та не пройшов медичне обстеження.

Крім того, при прийнятті спірного рішення перевірено, що у Нігерії в 2019 році мали місце проблеми з дотриманням прав людини. Однак позивач не заявляв про факти протиправних арештів, затримань або порушень особистих прав та свобод під час проживання в Нігерії. Позивач не мав проблем з представниками державної влади в країні. Не було отримано інформації про кримінальне переслідування позивача владою країни громадянської належності. За обліками Генерального секретаріату Інтерполу він не значиться. Не було встановлено порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Висновки суду.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Досліджені матеріали справи у своїй сукупності свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації, оскільки він бажає стабільно жити в Україні, соціально інтегруватись. Як висловився позивач в заяві-анкеті (додана до відзиву відповідачем): «Я хочу жить в Украине, сдесь я чувствую себя в безопасности, я могу нормально учиться, работать и не бояться за свою жизнь и своє будующее».

Такі обставини не узгоджуються із доводами позивача для отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що суд оцінює як неправдоподібність та суперечливість тверджень позивача.

Позивач не виявив достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Нігерії. Твердження позивача в позові щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Нігерії є безпідставними і не має реального підґрунтя.

Таким чином, аналіз матеріалів особової справи, з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності, дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Суд звертає увагу, що у зв`язку із вказаним позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Суд дійшов висновку, що рішення відповідача відповідає вимогам, які передбачені пунктами 1-10 ч. 2 ст. 2 КАС України, в тому числі, що відповідачем при прийнятті рішення враховано всі обставини, що мають значення для його прийняття. Відповідачем зроблено обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення заяви.

Враховуючи всі наведені обставини, суд вважає рішення відповідача таким, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідачем не порушені права позивача, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору, в задоволенні позову було відмовлено, проте відповідачем не подано до суду будь-яких заяв про компенсацію судових витрат.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик