Рішення № 99357160, 02.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/9018/21

категорія 112040201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся" про стягнення коштів,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся" (далі- СТОВ "Полісся"), в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських чанкцій та пені у розмірі 71161,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за наслідком перевірки поданого до відділення Фонду соціального захисту інвалідів державної звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю 2020 рік встановлено, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця, що є підставою для застосування адміністративно-господарської санкції у розмірі 70708,82 грн, яку відповідач в добровільному порядку не сплатив, та пені у сумі 452,48 грн.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем направлено до суду відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилається на те, що відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», СТОВ "Полісся" у 2020 році щомісячно повідомляло центр зайнятості про наявність посади для працевлаштування інвалідів, що свідчить про вживання необхідних заходів щодо недопущення правопорушення. На підставі наведеного відповідач вважає, що вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а тому адміністративно-господарські санкції та пеня за їх невчасну сплату розраховані протиправно. Окрім цього, відповідач просить стягнути з позивача 10000,00 грн понесених витрат на професійну правничу домомогу.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що їхні позовні вимоги є обгрунтованими, з підстав, що наведені у позовній заяві, а понесені СТОВ "Полісся" витрати на професійну правничу домомогу у розмірі 10000,00 грн є необгрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають стягненню з бюджетної установи.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, СТОВ "Полісся" є юридичною особою, яка, відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII, зобов`язана створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

СТОВ "Полісся" було подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (за формою №10-ПОІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2020 року становила 34 осіб, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII становить 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 70708,82 грн.

Претензією від 09.03.2021, позивач повідомив СТОВ "Полісся", що відповідно до поданого ними звіту за формою №10-ПОІ за 2020 рік до них застосовано адміністративно-господарські санкції у розмірі 70708,82 грн.

Зазначені в претензії кошти відповідачем сплачені не були, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (надалі - Закон №875-XII).

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженимнаказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Частина перша статті 18 Закону № 875-XII вказує, що забезпеченняправосібзінвалідністюна працевлаштуваннятаоплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконанняроботивдома,здійснюєтьсяшляхом їх безпосереднього зверненнядопідприємств,установ,організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини першоїстатті 19 Закону № 875-XIIдля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другоюстатті 19 вказаного Законувизначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першоюстатті 20 Закону № 875-XIIвстановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частин першої та другоїстатті 218 Господарського кодексу Українипідставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано устатті 20 Закону № 875-XII.

Згідно із пунктом 4 частини третьоїстатті 50 Закону України від 05.07.2012№ 5067-VI «Про зайнятість населення`роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначені норми законодавства, суд вважає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченомуЗаконом № 5067та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленомуЗаконом № 875-ХІІта Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Однак, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першійстатті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі№ 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2020 року систематично, щомісячно надсилалися до Пулинської районної філії Житомирського обласного центру зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вказане підтверджується листом Пулинської районної філії Житомирського обласного центру зайнятості №90 від 07.06.2021 та копіями звітів СТОВ " Полісся" форми 3-ПН.

При цьому, у вказаному листі зазначено, що впродовж 2020 року інваліди для працевлаштування на СТОВ " Полісся" не направлялися, оскільки на обліку в Пулинській районній філії Житомирського обласного центру зайнятості не перебували особи з інвалідністю, для яких вказана вакансія могла б бути запропонована для подальшого працевлаштування.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що особи з інвалідністю самостійно звертались до СТОВ " Полісся" з метою отримання робочого місця, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.

Як вже зазначалось судом ч.ч. 1-2 ст.218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи зазначену норму, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Отже, зважаючи на те, що відповідач виконав вимоги, покладені на нього розділом IV Закону №875-XII, а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні. Тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13.05.2021 року у справі № 260/554/19, Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.10.2020 року у справі № 360/1772/19, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката закладений у частині п`ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

При цьому, у наданій до суду відповіді на відзив, Фонд заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи відсутністю підстав для стягнення із суб`єкта владних повноважень вказаних витрат на користь відповідача.

Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами (відтак і подальшому стягненню) незалежно від того, чи виступав суб`єкт владних повноважень позивачем у справі, чи відповідачем.

Аналогічна позиція викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 27.05.2019 у справі № 1340/3770/18.

Встановлено, що для підтвердження витрат на правничу допомогу, разом із відзивом на позовну заяву, відповідачем було подано: договір про надання правової допомоги від 07.06.2021 із додатковою угодою № 1, акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 14.06.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.06.2014, копію ордера від 07.06.2021 та платіжне доручення № 331 від 14.06.2021, яке надана на підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Суд бере до уваги, що дана справа належить до справ незначної складності, її розгляд здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, судові засідання у даній справі не проводилися, судова практика по даній категорії справ є усталеною, і не потребує великої кількості часу для опрацювання, позов подано суб`єктом владних повноважень - Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, який є неприбутковою бюджетною установою, а тому заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу є очевидно не співмірною зі складністю справи та завищеною та не може бути стягнута лише на підставі належним чином оформлених документів на підтвердження їх розміру, а має також відповідати критеріям співмірності та розумності витрат.

За таких обставин, заявлена позивачем до розподілу сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн не може вважатись співмірною з урахуванням складності справи, а тому заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу слід зменшити до 3000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

У задоволенні позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул.Домбровського, буд.38, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 20401066) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся" (с.Очеретянка, Пулинський район, Житомирська область, 12013, код ЄДРПОУ: 03745485) про стягнення коштів, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 20401066) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся" (код ЄДРПОУ: 03745485) 3000 (три тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко