Рішення № 99357053, 30.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 р. Справа№200/9201/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певнідії, стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

22 липня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради, в якій просить суд:

- визнати противоправними дії Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради щодо припинення ОСОБА_1 державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату державної соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” з 01.01.2018;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати державної соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” за весь період, починаючи з 01.01.2018 по день ухвалення рішення суду.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що йому, як особі з інвалідністю з дитинства, протиправно було припинено виплату державної соціальної допомоги з 1 січня 2018 року з підстав не підтвердження фактичного місця проживання позивача під час проведення перевірки. Станом на день звернення до суду таку виплату відповідачем поновлено не було, що позивач вважає порушенням його конституційного права на соціальний захист.

Просить суд задовольнити позов.

Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому він заперечує проти задоволення заявлених вимог, зазначивши, що необхідною умовою для призначення та продовження соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою. Оскільки факт проживання/перебування позивача за зазначеною в довідці адресою не був підтверджений комісією з питань пизначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут, тому довідка про взяття на облік внутрішньо перміщної особи позивача № 1419108556 від 16.05.2015 не є дійсною. На підставі викладеного рішенням начальника Управління від 04.12.2017 виплату державної соціальної допомоги позивачу було призупинено з 01.01.2018. Крім того, відповідач просить залишити адміністративний позов без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України/а.с.21-24/.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/9201/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено пропущений строк /а.с. 15-16/.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий Ленінським РВ УМВС України у м. Донецьку, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 /а.с. 4/.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №036948 від 24листопада 2011 року ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідностіпідгрупи «А» (інвалідність з дитинства).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 16 травня 2017 року № 1419108556, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2017 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради з заявою про призначення допомоги інвалідам з дитинства І групи за місцем фактичного проживання.

Рішенням відповідача від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено допомогу з 1 листопада 2014 року.

Після проведення перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_1 13 листопада 2017 року рішенням Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради від 04 грудня 2017 року було призупинено виплату допомоги з 01 січня 2018 року.

Представник позивача звернувся до відповдача з запитом щодо надання інформації про призначенння та виплату державних допомог ОСОБА_1 .

Своїм листом від 24 червня 2021 року за №Р-178 Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради повідомило, що Комісією від 28.11.2017 № 75 на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеному державними соціальними інспекторами Управління від 13.11.2017, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (із змінами), прийнято рішення про припинення ОСОБА_1 соціальних виплат у зв`язку з не підтвердженням місця його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .На підставі рішення комісії рішенням начальника Управління від 04.12.2017 виплату державної соціальної допомоги ОСОБА_1 було призупинено з 01.01.2018.Інформація про не підтвердження факту проживання/перебування ОСОБА_1 за зазначеною вище адресою була внесена до Єдиної Web-орієнтованої інформаційної технології формування сегменту «Облік ВПО», тому довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 №1419108556 від 16.05.2015 станом на 24.06.2021 не є дійсною.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю дитинства з січня 2018 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як передбачено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України гарантовано визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)від 16 листопада 2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III) гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги.

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2109-III, право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства і діти-інваліди віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Частиною 2 статті 4 Закону №2109-III визначено, що державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

У відповідності до приписів статті 6 Закону № 2109-III, виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при

переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез`явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності

або визнання дитиною-інвалідом.

У відповідності до статті 10 Закону №2109-III, державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону № 2109-III.

Так, виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з

якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Суд зазначає, що відповідач припинив виплату державної соціальної допомоги позивачу з 01 січня 2018 року у зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання останнього як внутрішньо переміщеної особи.

Виплату припинено рішенням Управління від 04 грудня 2017 року на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут від 28 листопада 2017 року № 75.

Проте Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» не містить такої підстави для припинення виплати допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування. Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не може бути підставою для припинення виплати допомоги в розумінні вказаного Закону.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти його права на отримання допомоги як особі з інвалідністю з дитинства. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримував таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2109-III.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від позивача на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо соціального захисту, зокрема, ідентифікація особи, тощо.

Відповідно до частини 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві державної соціальної допомоги за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на її отримання.

При цьому право на отримання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді такої допомоги суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу виплати раніше призначеної державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених статтею 14 Закону № 2109-III, а отже, рішення Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про призупинення виплати допомоги є протиправним.

Згідно з частиною 2статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень частини 2статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради від 04 грудня 2017 року про призупинення виплати допомоги ОСОБА_1 .

Разом з тим, враховуючи припинення виплати державної соціальної допомоги саме на підставі рішення від 04 грудня 2017 року, яке і має правові наслідки для позивача, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради щодо припинення виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства з 1 січня 2018 року задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що судом встановлено протиправність рішення відповідача від 04 грудня 2017 року, суд вважає, що вимога про зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату державної соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” з 01 січня 2018 року підлягає задоволенню.

Оскільки до повноважень суду відноситься перевірка правомірності вчиненої дії чи бездіяльності, а нарахування та виплата державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства відноситься до компетенції відповідача, у спірних правовідносинах відповідач взагалі не нараховував зазначену виплату, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача заборгованість з виплати державної соціальної допомоги за період з 01 січня 2018 року по день ухвалення рішення суду у цій справі.

Отже, позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати державної соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” за весь період, починаючи з 01.01.2018 по день ухвалення рішення суду задоволенню не підлягає.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 12 Закону № 2109-III, суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно звини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум інвалідом чи його офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування інваліда на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли інвалід чи його батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Порушення прав позивача на отримання належних сумм державної соціальної допомоги відбулося з вини органу, що призначає і виплачує державну соціальну допомогу, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежуєлише строк зверненнядо суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в данному випадку на підставі ч.2 ст.12 Закону №2109-III позивач має право захистити своє порушене право на виплату державної соціальної допомоги за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16), а також в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 139, 243-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (вул. Перемоги, 53, м. Бахмут, 84502, ЄДРПОУ 25953178) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради від 04 грудня 2017 року про призупинення виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”.

Зобов`язати Управлінняпраці та соціальногозахистунаселенняБахмутськоїміської ради поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату державної соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” з 01 січня 2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 30 серпня 2021 року. Повне судове рішення складено та підписано 3 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов