Рішення № 99356595, 07.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року Справа № 160/7106/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії на пільгових умовах згідно п. «в» ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахуванні стажу роботи на посаді тракториста тракторної бригади колгоспа « ІНФОРМАЦІЯ_2 » період з 24.10.1988 по 08.04.2000 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до стажу для призначення пенсії на пільгових умовах згідно п. «в» ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» стаж роботи на посаді тракториста тракторної бригади колгоспа «Ленінець» період з 24.10.1988 по 08.04.2000 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на пільгових умовах, зі зниженням пенсійного віку згідно п. «в» ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахуванні стажу роботи на посаді тракториста тракторної бригади колгоспа «Ленінець» період з 24.10.1988 по 08.04.2000 роки.

Одночасно позивач просив стягнути на свою користь з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового зору у розмірі 908,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , звернувся до пенсійного органу із заявою від 01.02.21 року про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак відповідач листом від 09.02.2021 року за вихідним номером №0400-010301-8/18611 повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах на підставі рішення №17 від 21.01.2021 року, оскільки виявлено, що у трудовій книжці позивача відсутні відомості, що надають можливість отримувати пенсію на пільгових умовах, а саме: не зазначено про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції, так як у довідках від 08.09.2020 року №М-477, М-480, виданих КУ «Новомосковський районний трудовий архів» зазначено, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці працівникам колгоспу «Ленінець» не вказана посада, значиться те, що ОСОБА_1 з 1988 по 2000 був зайнятий своєю трудовою діяльністю та вказана кількість відпрацьованих днів. У зазначених книгах обліку позивач числиться трактористом з 2000 по 2004 роки, тобто, на думку позивача, наданими документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підтверджено факт роботи з 24.10.1988 по 08.04.21 працював трактористом не надано.

Позивач вважає такі дії відповідача є незаконними та такими, що порушують його право на отримання належної пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2021 відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

22.06.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що в трудовій книжці відсутні відомості, які визначають право на пенсію на пільгових умовах, а саме: не зазначено про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

У довідках, виданих КУ «Новомосковський трудовий архів» зазначено, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці працівниками колгоспу «Ленінець» значиться ОСОБА_1 з 1988 по 2000, посада не зазначена. Трудова книжка також не містить записів про те, що Позивач у даний період працював трактористом. У книгах обліку розрахунків по оплаті праці ТОВ «Лан» Позивач значиться трактористом з 2000 по 2004 рік.

Отже, зважаючи на зазначені обставини, Комісія прийняла рішення про зарахування до пільгового стажу період роботи з 08.04.2000 по 03.07.2004рр, а спірний період з 24.10.1988 по 08.04.2000 не зараховано до пільгового стажу, оскільки не зазначено про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у спірний період (з 24.10.1988 по 08.04.2000) направлений у тракторну бригаду трактористом з 24.10.1988 по 03.07.2004 року.

Згідно архівної довідки №М-477 посада позивача з 1988 по 1999 роки не вказана, а за 2000 рік вказана займана посада – тракторист. Довідка М-480 містить дані щодо займаної посади «тракторист» з 2000 по 2004 року.

Зміст довідки №15 від 20.09.2003 року надає інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на посаді тракториста-машиніста та вказано, що позивач перебував у безпосередній зайнятості у виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного польового періоду в рослинництві або протягом календарного року в тваринництві з 01.12.1986 по 01.09.1987рр. та з 24.10.1988 по 08.04.2000рр.

Довідка №228 від 16.09.2020 року видана ОСОБА_1 із зазначенням, що він працював на посаді тракториста-машиніста і був безпосередньо зайнятий в виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного польового періоду в рослинництві або протягом календарного року в тваринництві з 04.07.2004 по 18.11.2008, з 23.03.2009 по 19.12.2011, з 22.03.2012 по 10.12.2012, з 02.04.2013 по 12.12.2013рр.

01.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Проте, відповідач у листі від 09.02.2021 року за вихідним номером №0400-010301-8/18611 фактично відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах на підставі рішення №17 від 21.01.2021 року, оскільки виявлено, що у трудовій книжці відсутні відомості щодо безпосередньої зайнятості у виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного польового періоду ОСОБА_1 .

Відповідач звертається до довідки від 08.09.2020 року №М-477, М-480, виданій КУ «Новомосковський районний трудовий архів», в якій зазначено, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці працівникам колгоспу «Ленінець» не вказана посада, значиться те, що ОСОБА_1 з 1988 по 2000 був зайнятий своєю трудовою діяльністю та вказана кількість відпрацьованих днів. У зазначених книгах обліку позивач числиться трактористом з 2000 по 2004 роки.

Згідно трудової книжки позивача він працював трактористом на підприємствах, які ліквідовані без визначення правонаступника, а саме в колгоспі «Ленінець», який реорганізовано у СВК «Ленінець» та ТОВ «Лан» (правонаступник СВК «Ленінець»).

Відповідно до Єдиного державного реєстру, державна реєстрація СВК «Ленінець» ( код 05538543) припинена у зв`язку із банкрутством.

Державна реєстрація ТОВ «Лан» ( код 05538543) припинена у зв`язку із банкрутством.

У такому випадку підтвердження стажу роботи проводиться колегіальним органом - Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

З урахуванням зазначених обставин, Комісія прийняла рішення, яким підтверджено період роботи з 08.04.2000 по 03.07.2004 року, для зарахування до пільгового стажу.

Згідно довідки від 16.09.2020 № 228 ОСОБА_1 працював трактористом-машиністом в ДП «Агрофірма Мрія» і був безпосередньо зайнятий у виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного польового періоду в рослинництві, або протягом календарного року в тваринництві.

Отже, пенсійний орган прийшов до висновку, що загальний стаж позивача складає 30 років 9 місяців 5 днів, з них 12 років 9 місяців 11 днів стаж роботи на посаді тракториста, безпосередньо зайнятого у виробництві сільськогосподарської продукції, якого не достатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а тому відмовлено у призначенні пільгової пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення(далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058).

Закон України Про пенсійне забезпечення відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок та умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається: чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Згідно статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (надалі по тексту також - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці колгоспника, відомо, що позивач (за спірний період) з 24.10.1988 був прийнятий в члени колгоспу «Ленінець» Новомосковського району, Дніпропетровської області та 03.07.2004 звільнений із займаної посади за власним бажанням. Згідно відомостей, зазначених у трудовій книжці.

Таким чином, записами в трудовій книжці колгоспника зафіксовано стаж роботи позивача за період з 1988 року по 2004 рік у КСП «Ленінець» Новомосковського району Дніпропетровської області.

До матеріалів справи долучена архівна довідка від 08.09.2020 №С-479, в якій зазначено, що:

-згідно протоколу загальних зборів колгоспників колгоспу Леніна від 07.02.1980 року, рішенням виконкому районної Ради народних депутатів №76 від 26.02.1980 року і рішення виконкому обласної Ради народних депутатів №211 від 10.04.1980, колгосп імені Леніна був роз`єднаний на колгосп імені Леніна та «Ленінець»;

-згідно розпорядження представника Президента України у Новомосковському районі №1024 від 30.12.1993 колгосп «Ленінець» перейменовано у колективно сільськогосподарське підприємство «Ленінець».

У пункті 1 роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 7 Про порядок призначення пенсій на пільгових умовах трактористам-машиністам, які безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах і на інших підприємствах сільського господарства, яке було надане до пункту в статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що до трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції відносяться працівники, які оформлені на роботу трактористами-машиністами, мають відповідне посвідчення, постійно зайняті на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах протягом повного сезону сільськогосподарських робіт в рослинництві та тваринництві. Трактористам-машиністам, які відробили повний польовий період на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах, весь рік зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення і в тому випадку, якщо в польовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи (на стаціонарних і причепних установках та агрегатах, по ремонту сільськогосподарської техніки, на тваринницьких фермах тощо).

Крім трудової книжки, пільговий стаж позивача підтверджується долученими до матеріалів справи довідками, а саме: архівними довідками Комунальної установи Новомосковський районний трудовий архів від 08.09.2020 №№М-477, М-480, за наступні періоди роботи: 01.09.1987 по 15.10.1987, з 24.10.1988 по 08.04.2000 наявні наступні дані, а саме: з 1987 – відомості відсутні, з 1988 по 1999 – посада не зазначена, з 2000-займана посада тракторист; за період з 08.04.2000 по 03.07.2004 наявні наступні дані: з 2000 по 2004 – займана посада тракторист.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка від 20.09.2003, видана колгосп «Ленінець» Новомосковського району, Дніпропетровської області про те, що ОСОБА_1 з 01.12.1986 по 01.09.1987, з 24.10.1988 по 08.04.2000 працював трактористом-машиніста та був безпосередньо зайнятий в виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного польового періоду в рослинництві або протягом календарного року в тваринництві (а.с. 28).

Отже, записи в трудовій книжці та довідках підтверджують факт того, що позивач працював на посаді тракториста та був безпосередньо зайнятий в виробництві сільськогосподарської продукції протягом повного польового періоду в рослинництві або протягом календарного року в тваринництві, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за спірний період.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки, в тому числі і трудової книжки колгоспника, покладається на підприємство, відтак, не зазначення посади позивача в архівних довідках не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового та пільгового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки або інших бухгалтерських документів. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці або бухгалтерських документах.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або бухгалтерських документах.

В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, присутній відбиток печатки колгоспу при посвідченні відомостей про кількість відпрацьованих трудоднів.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пільгової пенсії.

Отже, рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.01.2021 №17 в частині не зарахування певних періодів роботи ОСОБА_1 є протиправним.

За наведених обставин, суд вважає, що питання позивача про призначення пенсії на пільгових умовах було розглянуто формально та без врахування всіх обставин, які мають значення.

Щодо позовної вимог про зобов`язання призначити, нарахувати та виплати позивачу пенсію, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Так, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини неодноразово у рішеннях наголошувалось, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (п.31 рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України», заява № 68385/10 та 71378/10).

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.12.2020.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 30.04.2021 №0.0.2108930519.1, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії на пільгових умовах згідно п. «в» ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахуванні стажу роботи на посаді тракториста тракторної бригади колгоспа «Ленінець» період з 24.10.1988 по 08.04.2000 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до стажу для призначення пенсії на пільгових умовах згідно п. «в» ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» стаж роботи на посаді тракториста тракторної бригади колгоспа «Ленінець» період з 24.10.1988 по 08.04.2000 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 10.12.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко