Рішення № 99353793, 03.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2021Справа № 910/10374/20

Суддя Господарського суду міста Києва Яковенко А.В., розглянувши розглянувши в письмовому провадженні заяву позовну заяву ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735)

про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середній заробіток затримки розрахунку

в межах справи №917/814/16

За заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №917/814/16 за заявою

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" .

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 27 768,65 грн., а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 30.04.2020 по 26.06.2020 у розмірі 13 103,82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середній заробіток затримки розрахункузалишено без руху. Зобов`язано ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом:- подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4 204,00 грн.

Так, від заявника надійшли докази усунення недоліків позовної заяви, встановлених в ухвалі Господарського суду м. Києва від 27.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 прийнято до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку до розгляду в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" та відкрито провадження; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

До Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог, за змістом якої просив суд стягнути з відповідача заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 27 768,65, середній заробіток за період затримки розрахунку з 30.04.2020 по 16.11.2020 у розмірі 49 868,00 грн.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, (та Господарським процесуальним кодексом в редакції чинній з 15.12.2017) не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об`єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

За таких обставин доповнення до позовною заяви за своєю правовою природою є заявою про збільшення позовних вимог.

Аналізуючи вказану заяву, позивач просить стягнути з ПрАТ «АвтоКраз» заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 27 768,65, середній заробіток за період затримки розрахунку з 30.04.2020 по 16.11.2020 у розмірі 49 868,00 грн.

Тобто, заявник збільшив свої позовні вимоги шляхом зміни періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 2 п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

За таких обставин, уточнення до позовних вимог, які за своєю правовою природою є збільшенням позовних вимог, приймаються судом, а тому новою ціною позову є 77 636,65 грн., яка складається з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 27 768,65 грн. та суми середнього заробітку за період затримки розрахунку з 30.04.2020 по 16.11.2020 у розмірі 49 868,00 грн.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, проте на виконання вимог ухвали суду від 30.10.2020 надав докази сплати позивачу заробітної плати у розмірі 19 888,54 грн.

Будь-яких інших заяв, клопотань, пояснень від сторін по справі до суду не надходило.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи, а також доказами, що були надані позивачем протягом усього періоду розгляду справи в суді.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, встановив наступне.

ОСОБА_1 16.01.2019 прийнятий на посаду контролера контрольно-пропускного пункту охорони підприємства служби безпеки Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» та з 30.04.2020 був звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію відповідно до ст. 38 Кодексу України законів про працю.

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається із наданих позивачем доказів суду, відповідач всупереч наведеним законодавчим положенням при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило йому заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві належних йому коштів становить 27 768,65 грн.

Вказаний розрахунок позивачем був здійснений на підставі зарплатних корінців за період х жовтня 2019 по квітень 2020 року, де вказано розмір утриманої заробітної плати заробітної плати.

Відповідачем не було спростовано такий розрахунок позивача, не було надано будь-яких заперечень, а також не було надано доказів на спростування зазначеного.

Доказів на спростування розміру заборгованості з виплати заробітної плати, яку відповідач заявив до стягнення, відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , в частині стягнення з ПрАТ «АвтоКраз» заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 25 552,22 грн.

Доказів на спростування розміру заборгованості з виплати заробітної плати, який заявлений позивачем до стягнення при подачі позовної заяви, відповідачем не надано.

Проте, ПрАТ «АвтоКраз» на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 надано копію відомості №2 від 14.01.2021 про заробітну плату і аванси, відповідно до якої ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату 14.01.2021 у розмірі 19 888,54 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (в частині стягнення заробітної плати у розмірі 19 888,54 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача коштів у розмірі 19 888,54 грн.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших доказів на підтвердження сплати відповідачем заробітної плати позивачу в повному обсязі матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи загальний розмір заборгованості по заробітній платі (27 768,65 грн.) та розмір сплачених відповідачем коштів (19 888,54 грн.), суд приходить до висновку, що позивач має право на присудження до стягнення заробітної плати у розмірі у розмірі 7 880,11 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за період затримки розрахунку з 30.04.2020 по 16.11.2020.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений з 30.04.2020, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просить стягнути з ПрАТ «АвтоКраз» середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у період з 30.04.2020 по 16.11.2020 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) у розмірі 49 868,00 грн.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - ьтблнаступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За перерахунком суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 49 868,00 грн (137 робочих днів з 30.04.2020 до 16.11.2020 х 364,00 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 (10 919,85 грн - заробітна плата за березень-квітень 2020 року / 30 фактично відпрацьовані дні = 364,00 грн) = 49 868,00 грн).

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становив 27 768,65 грн. Вбачається, що нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 49 868,00 грн, не є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Крім того, суд враховує, що Приватне акціонерне товариство «АвтоКраз» перебуває в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном та часткову сплату заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 19 888,54 грн..

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вдічі, а тому стягненню з відповідача підлягає 24 934,00 грн. (49 868,00 грн. / 2 = 24 934,00 грн.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Також, суд звертає увагу, що згідно п. 3 Порядку, всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Як роз`яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України узгоджуються з вимогами Податкового кодексу України.

Тому, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача 364,00 грн. вирахувана без виключення сум податків та інших обов`язкових платежів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 24 934,00 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №910/10374/20, що розглядається в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз», в частині вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 19 888,54 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вулиця Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 7 880 (сім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 11 коп., середній заробіток за час затримки з 30.04.2020 по 16.11.2020 у розмірі 24 934 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот тридцять чотири) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Суддя А.В. Яковенко