Рішення № 99353722, 04.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2021Справа № 910/5719/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/5719/21

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)

до Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (Україна, 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 32-Г, оф. 8; ідентифікаційний код: 30674235)

про тлумачення умов договорів

Представники сторін:

від позивача: Прохоров Ю.Г., довіреність № Ц/6-55/08-21 від 13.01.2021;

від відповідача: Філіп`єв С.С., ордер серії АІ № 1130248 від 06.07.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (далі - відповідач) про тлумачення конструкції речення абзацу 2 пунктів 1.7 Договорів фінансового сублізингу №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №37/Д/Ш-071374 від 18.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, № Д/П-071741/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/Т-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.06.2007, а саме: чи вбачається зі змісту абзацу 2 пунктів 1.7 Договорів фінансового сублізингу, що коефіцієнт коригування застосовується виключно відносно сум, що еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок різного тлумачення (розуміння) сторонами умов вказаних договорів між сторонами виник спір щодо застосування коефіцієнту коригування при сплаті лізингових платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5719/21, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.05.2021.

05.05.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем заявлено вимоги про надання тлумачення умовам договорів фінансового сублізингу, за якими Господарським судом Донецької області неодноразово (у 2010, 2011, 2021 роках) було прийнято рішення про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості, в тому числі й заборгованості зі сплати лізингових платежів, з урахуванням коефіцієнту коригування, нарахованого на винагороду сублізингодавця, деякі із договорів фінансового сублізингу є виконаними в повному обсязі (сплачено всі лізингові платежі, скориговані на коефіцієнт коригування, в тому числі і винагорода сублізингодавця) та право власності на предмети лізингу перейшло до позивача. З огляду на вищенаведене, на думку відповідача, між сторонами відсутній спір щодо розуміння умов вищевказаних договорів фінансового сублізингу, у зв`язку з чим відповідач просить суд закрити провадження у справі.

У підготовче засідання 12.05.2021 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 12.05.2021 судом було оголошено перерву до 09.06.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5719/21, призначене на 09.06.2021, не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, підготовче засідання у справі призначено на 16.06.2021.

01.06.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що між сторонами існує неузгодженість щодо розрахунків за вищевказаними договорами фінансового сублізингу, оскільки з конструкції речення абзацу 2 пунктів 1.7 вказаних договорів вбачається, що коефіцієнт коригування застосовується виключно відносно сум, що еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, натомість відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на інші пункти договорів фінансового сублізингу, які визначають порядок оплати та складові лізингових платежів. Позивач також заперечує проти доводів відповідача стосовно того, що надані ним судові рішення мають преюдиціальне значення при розгляді цієї справи, оскільки при розгляді вказаних справ судами не вирішувалось питання, яке є предметом розгляду в цій справі. У відповіді на відзив позивач просить суд поновити строк на її подання.

У підготовче засідання 16.06.2021 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 16.06.2021 представником позивача було подано клопотання про призначення у справі судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.

У підготовчому засіданні 16.06.2021 судом було поновлено позивачу строк на подання відповіді на відзив та прийнято її до розгляду, відкладено розгляд клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи до наступного підготовчого засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.07.2021.

23.06.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення на клопотання позивача про призначення у справі судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.

У підготовче засідання 07.07.2021 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 07.07.2021 судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, оскільки для з`ясування обставин, що мають значення для справи, відсутня потреба у спеціальних знаннях. Крім того, позивач не був позбавлений права подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.08.2021.

У судове засідання 04.08.2021 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 04.08.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (далі - відповідач, сублізингодавець) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - позивач, сублізингоодержувач) було укладено Договори фінансового сублізингу №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №37/Д/Ш-071374 від 18.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, № Д/П-071741/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/Т-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.06.2007 (далі - Договори фінансового сублізингу), відповідно до пунктів 2.1 яких сублізингодавець передає сублізингоодержувачу в тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених цими Договорами, предмети лізингу, отримані раніше від лізингодавця за Договорами фінансового лізингу, що відповідає встановленим сублізингоодержувачем технічним вимогам, визначеним у Додатках № 2 до цих Договорів.

Згідно з п. 1.7 Договорів фінансового сублізингу лізинговий платіж - це сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до Графіка нарахування платежів. В лізинговий платіж входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування (К) і еквіваленті відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачувані відносно предмета лізингу сублізингодавцем, інші витрати тощо.

За умовами п. 1.8 Договорів фінансового сублізингу коефіцієнт коригування - це розрахункова величина, одержувана з відношення: К = Курс2 / Курс1, де Курс1 - це курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання договору; Курс2 - це курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.

За твердженнями позивача, умови Договорів фінансового сублізингу передбачають, що до складу лізингового платежу входять такі складові, а саме: вартість предмета лізингу, винагорода сублізингодавця, відсотки за користування позиковими коштами, податки, інші витрати, натомість з конструкції речення абзацу 2 пунктів 1.7 Договорів фінансового сублізингу вбачається, що коефіцієнт коригування застосовується виключно відносно сум, що еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, відтак, на думку позивача, зміна лізингових платежів із застосуванням коефіцієнта коригування на відсотки без зміни вартості предмета лізингу із застосуванням такого коефіцієнта суперечить умовам вказаних договорів та законодавству, яке регулює спірні правовідносини.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що за вищевказаними Договорами фінансового сублізингу сторони мають різне уявлення щодо змісту їх умов, зокрема, щодо застосування коефіцієнту коригування при сплаті лізингових платежів, позивач вважає, що розрахунок лізингових платежів повинен здійснюватися із застосуванням коефіцієнту коригування лише до суми, що еквівалентна відшкодуванню вартості предмета лізингу, натомість відповідач вважає, що коефіцієнт коригування застосовується до усіх складових лізингового платежу, що суперечить умовам Договорів фінансового сублізингу, у зв`язку з чим позивач просить розтлумачити конструкції речення абзацу 2 пунктів 1.7 Договорів фінансового сублізингу, а саме: чи вбачається зі змісту абзацу 2 пунктів 1.7 Договорів, що коефіцієнт коригування застосовується виключно відносно сум, що еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладені між сторонами Договори фінансового сублізингу за своєю правовою природою є договорами лізингу, які підпадають під правове регулювання параграфу 6 Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Аналогічні положення містяться в статті першій Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

В силу приписів частин 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї статті, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, а лише роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Тобто, у розумінні наведених приписів законодавства, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Підставою для тлумачення правочину судом є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 925/106/17 та від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18.

Як встановлено судом, до вищезазначених Договорів фінансового сублізингу сторонами неодноразово вносились зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод, погоджувались відповідні додатки, підписувались протоколи розбіжностей тощо.

У матеріалах справи також містяться належним чином засвідчені копії актів приймання-передачі майна в сублізинг за Договорами фінансового сублізингу, виписки з рахунку відповідача, якими підтверджується оплата позивачем лізингових платежів, а також акти звіряння взаємних розрахунків за вказаними договорами, підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками.

У своїх заявах по суті справи сторони не заперечують стосовно тих обставин, що вони фактично приступили до виконання умов Договорів фінансового сублізингу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

В укладених Договорах фінансового сублізингу, з урахуванням додаткових угод та додатків до них, сторони погодили склад лізингових платежів та порядок їх сплати.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

З огляду на обставини та докази, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, суд встановив, що позивач звернувся до суду з вимогою про тлумачення положень вказаних договорів на стадії їх виконання, в той час як тлумачення договору, відповідно до вищевказаних приписів законодавства, можливе лише до початку виконання сторонами його умов.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення умов Договорів фінансового сублізингу, відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, та у спосіб, вказаний позивачем.

Доводи позивача стосовно того, що застосування коефіцієнту коригування на відсотки без зміни вартості предмета лізингу із застосуванням такого коефіцієнту суперечить умовами Договорів фінансового сублізингу та положенням Закону України "Про фінансовий лізинг" судом відхиляються як безпідставні, оскільки вказані обставини не входять до предмету доказування у справі за позовом сторони (або сторін) договору про тлумачення його умов.

У поданих до суду заявах по суті справи позивачем не зазначається про невизначеність та незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів, зокрема, конструкції речення абзацу 2 пунктів 1.7 Договорів фінансового сублізингу, які могли б бути усунуті шляхом їх тлумачення в судовому порядку, а фактично мають місце посилання на наявність або відсутність підстав для застосування коефіцієнту коригування при сплаті лізингових платежів, оцінка яким має надаватись судом у межах справи про стягнення лізингових платежів за вказаними договорами.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на необхідність закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю спору між сторонами, оскільки закриття провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи, тоді як предмет спору між сторонами існував, як на час звернення до суду з цим позовом, так і не припинив своє існування в процесі розгляду справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 40 860,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 40 860,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 03.09.2021, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці в період з 09.08.2021 по 28.08.2021.

Суддя О.В. Нечай