Рішення № 99353633, 04.08.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 24/79/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2021 Справа № 908/1228/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/1228/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркет Груп Бердянськ” (вул. Волі, буд. 67, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100, ідентифікаційний код 30000429)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовсинтез” (вул. Консульська, буд. 75Д, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118, ідентифікаційний код 24511314)

про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 299995,20 грн., штрафних санкцій в сумі 1208,20 грн.

за участю представників:

від позивача: Розум О.В., адвокат, ордер серія АР № 1049110 від 28.05.2021 (приймає участь з використанням системи відеоконференцзв`язку "EASYCON")

від відповідача: Стребіж С.О., адвокат, ордер серія № АР № 1042355 від 24.05.2021 (приймає участь з використанням системи відеоконференцзв`язку "EASYCON")

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Маркет Груп Бердянськ” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовсинтез” про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 299995,20 грн., штрафних санкцій в сумі 1208,20 грн.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою суду від 05.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1228/21 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/79/21. Судове засідання призначено на 31.05.2021.

31.05.2021 на адресу суду та 14.06.2021 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовсинтез” надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує.

Судове засідання відкладено на 02.06.2021 та на 07.06.2021, про що судом постановлено відповідні ухвали.

Ухвалою суду від 07.06.2021 задоволена частково заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркет Груп Бердянськ” про вжиття заходів забезпечення позову, та накладено арешт на кошти у розмірі ціни позову – 301203 грн 40 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку товариства з обмеженою відповідальністю “Азовсинтез” (ЄДРПОУ 24511314).

Також, ухвалою суду від 07.06.2021 відкладено судове засідання на 23.06.2021, в якому оголошена перерва до 27.07.2021.

Ухвалою від 23.07.2021 судове засідання у справі № 908/1228/21 перенесено на 04.08.2021.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 04.08.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст. ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України та зазначає, що ТОВ “Маркет Груп Бердянськ” помилково перераховано кошти відповідачу у розмірі 299 995,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 294 від 10.03.2021 з призначенням «за воск згідно рахунку № 15 від 03.03.2021 у т.ч. ПДВ 20% 49999,2 грн.». 07.04.2021 позивач направив лист відповідачу з вимогою щодо повернення безпідставно набутих коштів, який отриманий останнім 09.04.2021. Проте відповідач до цього часу кошти не повернув. Просить суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує, свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву, в якому зокрема вказує на те, що ТОВ «Азовсинтез» визнається та обставина, що 10.03.2021 ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» було перераховано грошові кошти у сумі 299 995,20 грн з призначенням платежу: «За воск згідно рахунку №15 від 03.03.2021 у т.ч. ПДВ 20% 49999,2 грн». ТОВ «Азовсинтез» заперечує щодо обставини того, що грошові кошти у сумі 299 995,20 грн були перераховані помилково, та не погоджується з правовими підставами позову - ст. ст. 625, 1212 ЦК України щодо стягнення безпідставно набутого майна та нарахування на суму стягнення грошових сум компенсаційного характеру. Грошові кошти у сумі 299 995,20 грн були отримані ТОВ «Азовсинтез» в порядку виконання договірного зобов`язання, а відтак не вважаються безпідставно набутими.03.03.2021 ТОВ «Азовсинтез» було направлено до ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» пропозицію укласти договір постачання товару «Віск свічковий високо очищений модифікований марки 2» у кількості 8300 кг загальною вартістю 249 996,00 грн без урахування податку на додану вартість (299 995,20 з ПДВ), викладену у рахунку на оплату від 03.03.2021 № 15. Позивачем 10.03.2021 безумовно прийняло пропозицію відповідача укласти договір поставки, про що свідчить повна оплата вартості товарну згідно рахунку ТОВ «Азовсинтез» від 03.03.2021 № 15. За укладеним договором поставки у ТОВ «Азовсинтез» виникло зобов`язання поставити обумовлений товар у семиденний строк від дня пред`явлення ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» відповідної вимоги (ст. 530 ЦК України). Просить суд в позові відмовити.

В засіданні 04.08.2021 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Згідно платіжного доручення № 294 від 10.03.2021 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 299 995,20 грн. з призначенням «за воск згідно рахунку № 15 від 03.03.2021 у т.ч. ПДВ 20% 49999,2 грн.».

07.04.2021 позивач направив відповідачу лист, в якому повідомив, що ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» помилково перерахувало кошти підприємству у розмірі 299 995,20 грн. за платіжним дорученням № 294 від 10.03.2021 з призначенням «за воск згідно рахунку № 15 від 03.03.2021 у т.ч. ПДВ 20% 49999,2 грн.» та просив перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» безпідставно набуті кошти впродовж 3 (трьох) днів, посилаючись на ст. 1212 ЦК України,

Вказаний лист відповідач отримав 09.04.2021, про що свідчать дані з офіційного сайту Укрпошти. Проте відповідач грошові не повернув.

Відсутність дій відповідача щодо повернення коштів стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, застосування статті 1212 ЦК має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

ТОВ «Азовсинтез» визнається та обставина, що 10.03.2021 ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» було перераховано грошові кошти у сумі 299 995,20 грн з призначенням платежу: «За воск згідно рахунку №15 від 03.03.2021 у т.ч. ПДВ 20% 49999,2 грн».

Заперечення ТОВ «Азовсинтез» стосуються відсутності підстав застосування норм ст. ст. 625, 1212 ЦК України щодо стягнення безпідставно набутого майна та нарахування на суму стягнення грошових сум компенсаційного характеру.

Відповідач стверджує, що грошові кошти у сумі 299 995,20 грн були отримані ТОВ «Азовсинтез» в порядку виконання договірного зобов`язання, а відтак не вважаються безпідставно набутими.

Так, 03.03.2021 ТОВ «Азовсинтез» було направлено до ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» пропозицію укласти договір постачання товару «Віск свічковий високо очищений модифікований марки 2» у кількості 8300 кг загальною вартістю 249 996,00 грн без урахування податку на додану вартість (299 995,20 з ПДВ), викладену у рахунку на оплату від 03.03.2021 № 15.

10.03.2021 ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» безумовно прийняло пропозицію ТОВ «Азовсинтез» укласти договір поставки, про що свідчить повна оплата вартості товарну згідно рахунку ТОВ «Азовсинтез» від 03.03.2021 № 15.

За укладеним договором поставки у ТОВ «Азовсинтез» виникло зобов`язання поставити обумовлений товар («Віск свічковий високо очищений модифікований марки 2» у кількості 8 300 кг») у семиденний строк від дня пред`явлення ТОВ «Маркет Груп Бердянськ» відповідної вимоги (ст. 530 ЦК України).

Доводи відповідача суд визнав необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Таким чином, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).

В даному випадку наданого відповідачем рахунку недостатньо для визнання обставин укладення договору у спрощений спосіб, оскільки рахунок не є двосторонньою домовленістю сторін. У будь-якому разі, правочином є погоджена дія двох або більше сторін, а позивачем домовленість про поставку товару у наведеному відповідачем рахунку заперечується, оскільки ця продукція (воск) не використовується у його діяльності, про що представник позивача неодноразово наголошував у судових засіданнях.

Жодного документу, який би свідчив про досягнення домовленостей щодо поставки товару, сторонами не укладено.

Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який носить інформаційний характер. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства не можна визнати укладеним у спрощений спосіб договір поставки на суму 2999995,50 грн.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Позивачем доведено, що відповідач без достатньої правової підстави набув кошти, які зобов`язаний був повернути на вимогу ТОВ “Маркет Груп Бердянськ” впродовж 3 (трьох) днів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідач не спростував доводів позивача та висновків суду, не надав належних доказів того, що між сторонами склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов`язки, аналогічні зобов`язанням за договором поставки та доказів перерахування заявленої до стягнення суми.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 299995,20 грн. безпідставно набутих коштів є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання, позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1208,20 грн за період з 10.03.2021 по 27.04.2021.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

В постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 погодилася з цим висновком.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд здійснив перерахунок 3% річних (з урахуванням направлення позивачем вимоги відповідачу та виникнення зобов`язання з повернення коштів), звідси 3% річних склали 443,83 грн за період з 10.04.2021 по 27.04.2021.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 443,83 грн. В іншій частині вимог 3% річних суд відмовляє.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог в сумі 4506,59 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовсинтез” (вул. Консульська, буд. 75Д, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118, ідентифікаційний код 24511314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркет Груп Бердянськ” (вул. Волі, буд. 67, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100, ідентифікаційний код 30000429) – 299995 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять) грн 20 коп. безпідставно набутих коштів, 443 (чотириста сорок три) грн 83 коп. 3% річних та 4506 (чотири тисячі п`ятсот шість) грн 59 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02.09.2021.

Суддя Т.А. Азізбекян