Рішення № 99353417, 03.09.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2021м. ДніпроСправа № 904/6091/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), м. Київ

до Військової частини А0593, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення страхового відшкодування у розмірі 29 997,19 грн.

ПРОЦЕДУРА

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Військової частини А0593 страхове відшкодування у розмірі 29 997,19 грн.

Дослідивши подані позовні матеріали, суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до частин 3 - 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно положень ч.1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Виходячи із вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та беручи до уваги ціну позову (29 997,19 грн.), яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто поданий позов відноситься до малозначних справ, а також незначну складність характеру спірних правовідносин та обсяг необхідних доказів, що не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

27.07.2021 року від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву вих. № 385 від 21.07.2021 року, в якому відповідач повністю заперечує проти позовних вимог позивача, просить суд відмовити. Також, разом з відзивом відповідач подав клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 ..

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2021 року в задоволенні клопотання Військової частини А0593 про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 відмовлено.

Станом на час винесення рішення по справі відповідь на відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від позивача до канцелярії суду не надходило.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог МТСБУ зазначає, що ним було відшкодовано потерпілій особі - ОСОБА_2 шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 07.11.2019 року о 13 год. 20 хв. за участю транспортних засобів “Dacia Logan 90 L ЗНГ” (номерний знак НОМЕР_1 ) та "УРАЛ 4320" (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ), водія "УРАЛ 4320" (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31.01.2020 року по справі №263/16806/19 визнано винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди. Вказує, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ) не був забезпечений полісом обов`язкового страхування.

Позиція відповідача

Відповідач не погоджується із вимогами викладеними у позовній заяві, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду нате, що відповідно до постанови Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31.01.2020 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. а тому завдана шкода має відшкодовуватися заподіювачем - ОСОБА_1 .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю підстав для відшкодування відповідачем сплаченої суми вартості матеріальної шкоди позивача, здійснених ним на користь постраждалого від ДТП.

Як вбачається з матеріалів справи 07.11.2019 року о 13 год. 20 хв. по проспекту Миру, біля електроопори №275, у Центральному районі м. Маріуполя, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох транспортних засобів:

1) “УРАЛ 4320” (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_1 . та який належить Військовій частині А0593 (надалі - Відповідач);

2) “Dacia Logan 90 L ЗНГ” (номерний знак НОМЕР_1 ) (надалі - автомобіль Потерпілого), яким керував ОСОБА_2 (надалі - Потерпілий).

Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу “Dacia Logan 90 L ЗНГ” (номерний знак НОМЕР_1 ), було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.

Факт вини водія "УРАЛ 4320" (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ) підтверджується постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31.01.2020 року по справі №263/16806/19, яким ОСОБА_1 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність Потерпілого була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АО/2096714).

Потерпілий своєчасно звернувся до Позивача із Повідомленням про ДТП від 09.11.2019 року та Заявою про виплату страхового відшкодування від 12.12.2019 року.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля Потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП. склала 29 997 гри. 19 коп.

Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводився на основі:

1) Звіту № 1209/20 від 21.01.2020 року;

2) Наказу № 6469 від 17.06.2020 року;

3) Довідки № 1 від 05.06.2020.

Загальний розмір витрат складає: 29 997 грн. 19 кой.

На момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність Відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 керував транспортним засобом "УРАЛ 4320" (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ), в силу виконання службових обов`язків перед Військовою частиною А0593, що підтверджується дорожнім листом № 2986 від 11.11.2019.

Так, 02.07.2020 позивач здійснив відшкодування завданні відповідачем збитків внаслідок ДТП у розмірі 29 997,19 грн. на користь власника пошкодженого транспортного засобу “Dacia Logan 90 L ЗНГ” (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , що підтверджується платіжним дорученням № 1479966 від 02.07.2019 року.

Після виплати потерпілому вартості матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 07.11.2019 року о 13 год. 20 хв. по проспекту Миру біля електроопори №275, у Центральному районі м. Маріуполя, у Моторно транспортного страхового бюро України, виникло право на звернення до відповідача - Військова частина А0593 щодо стягнення сплаченої суми відшкодування, як до роботодавця чий працівник на транспортному засобі спричинив дорожньо-транспортну пригоду та як до власника наземного транспортного засобу, який не застрахував цивільно-правову відповідальність.

Відповідачем не здійснено добровільне відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування сумі 29 997,19 грн., що і стало причиною звернення до суду із даною позовною заявою.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною 1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Згідно з ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз`яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).

У п. 9 вказаної постанови роз`яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Згідно ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції на момент виникнення правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

У структурі Збройних сил України є, зокрема, військові частини.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

У ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Статтею 137 Господарського кодексу України визначено що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

Викладене спростовує доводи відповідача про відсутність його обов`язку відшкодовувати понесені позивачем витрати на поновлення автомобіля пошкодженого внаслідок ДТП.

Як вище встановлено судом, транспортний засіб станом на момент скоєння ОСОБА_1 на транспортному засобі "УРАЛ 4320" (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ) ДТП було закріплено за військовою частиною А0593, що підтверджується копіями Дорожнього листа № 2986 від 26.05.2019р11.11.2019, технічного талону та реєстраційної дії транспортного засобу.

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.

Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов`язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень п.21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Натомість, як встановлено судом вище, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП за страхована не була.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 р. № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно пп. а) п. 41.1. ст. 41 вказаного Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пунктом 36.2. ст. 36 Закону України № 1961 - IV від 01.07.2004 р. передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Приписами п. 38.2.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, який на час скоєння ДТП керував транспортним транспортом "УРАЛ 4320" (реєстраційний номерний НОМЕР_2 ) було закріплено за військовою частиною А0593, що підтверджується копіями Дорожнього листа № 2986 від 26.05.2019р11.11.2019, технічного талону та реєстраційної дії транспортного засобу, оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України регламентної виплати у сумі 29 997,19 грн., суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 29 997,19 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи та такими є такими, що підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 185, 191, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини А0593 про стягнення страхового відшкодування у розмірі 29 997,19 грн. задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Військової частини А0593 (53221, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Жуковського, 100А; код ЄДРПОУ 08202683) на користь (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; код ЄДРПОУ 21647131) страхове відшкодування у розмірі 29 997,19 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 03.09.2021 року.

Суддя В.Г. Бєлік