Рішення № 99353386, 30.08.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2021м. ДніпроСправа № 904/6331/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Хавіної О.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬ МОНТАЖ СТРОЙ", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 218 764,40 грн.

Представники:

Від Позивача: Івановський Ю.О., посвідчення № 0369 від 18.06.2012, адвокат

Від Відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь Монтаж Строй" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" заборгованості за договором поставки № 61/49 від 20.01.2014 у сумі 218 764,40 грн., яка складається з суми основного боргу - 196 397,72 грн., інфляційних втрат - 8 757,02 грн., пені - 11 026,54 грн., 3% річних - 2 583,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору поставки № 61/49 від 20.01.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставлений товар.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу) в розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.08.2021.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Відповідача в призначене судове засідання не з`явився та відзиву на позов не надав.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2021, відкладено розгляд справи у порядку спрощеного провадження до 30.08.2021.

05.08.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке. Відповідач вважає, що сума основного боргу, розрахована з підвищенням вартості поставленого товару на 2,5% від вартості товару згідно договору поставки, специфікацій та видаткових накладних, суперечить вимогам чинного законодавства.

Як зазначив відповідач, підставами для переоцінки вартості товару позивач вважає п. 3 Специфікацій від 17.11.2020 до договору поставки № 61/149 від 20.01.2014, яким передбачено, що в разі відсутності розрахунку за поставлений товар, вартість товару буде збільшена на 2,5% щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар. Відповідач вважає, що збільшення вартості товару носить штрафний характер і є правовим наслідком порушення постачальником зобов`язання зі своєчасної оплати товару. Отже, на думку відповідача, застосування додаткової відповідальності, суперечить нормам чинного законодавства. Підвищення ціни на товар згідно п. 3 Специфікацій тягне за собою і неправильність нарахування пені і штрафу, оскільки дійсна заборгованість відповідача є значно нижчою.

Щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що розмір заявлених витрат у розмірі 15 000,00 грн., враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, є не співмірними із ціною позову та з вказаними обставинами.

19.08.2021 позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що на дату підписання договору чи специфікацій або здійснення поставки від відповідача не надходило жодних пропозицій, зауважень, протоколів розбіжностей щодо внесення змін або у договір або у специфікації до нього.

30.08.2021 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 30.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням договору поставки, умов, строку поставки товару та строків оплати за поставлений товар, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

20.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сталь Монтаж Строй" (постачальник - позивач) та Акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (покупець - відповідач) укладено договір поставки №13101.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, в певній кількості, відповідній якості і по цінах, що вказані в специфікаціях, а покупець зобов`язується прийняти продукцію і сплатити її на умовах, визначених у цьому договорі.

Кількість і асортимент продукції, що поставляється, вказуються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору. Специфікації оформляються на кожну партію продукції (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору, загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума по всіх поставках, проведених протягом всього терміну дії цього договору.

Ціни на продукцію, що постачається за даним договором, можуть бути змінені за погодженням сторін. Постачальник повинен погоджувати нову ціну з покупцем за 3 дні до постачання (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, покупець розраховується за продукцію згідно умов, що вказуються в специфікаціях.

Термін поставки: вказується в специфікації. Базисні умови постачання вказуються в специфікаціях згідно умов Інкотермс 2010. Датою постачання вважається дата, вказана на накладній (транспортній накладній) (п.п. 4.1.-4.3. договору).

У відповідності до п. 7.3. договору, за несвоєчасну оплату продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми продукції. Що не була сплачена в строк, за кожен день прострочення.

Пунктом 11.1. договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила про своє бажання розірвати договір, даний договір вважається пролонгованим на 1 рік (п.11.2. договору).

17.11.2020 між сторонами було укладено специфікацію, якою сторони узгодили найменування, кількість та вартість товару, який підлягав постачанню, а також умови оплати та поставки товару (а.с.12).

Згідно з п. 2. Специфікації, загальна вартість товару за даною специфікацією складає: 25 582,50 грн., в т.ч. ПДВ – 4 363,75 грн.

Умови оплати товару сторони погодили у п. 3 Специфікації, згідно з яким:

- покупець зобов`язується здійснити розрахунок за поставлений товар в розмірі 100% протягом 30 календарних днів з дати поставки;

- в разі відсутності розрахунку за поставлений товар вартість товару буде збільшена на 2,5% щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар.

Відповідно до п. 4 Специфікації, постачальник зобов`язується здійснити поставку товару протягом 5 робочих днів з дати заявки на поставку.

Датою поставки товару вважається дата: підписання видаткової накладної уповноваженим представником покупця (п. 7 Специфікації).

Також, 17.11.2020 між сторонами було укладено специфікацію, згідно з п. 2. якої, загальна вартість товару за даною специфікацією складає: 34 868,00 грн., в т.ч. ПДВ – 5 811,33грн.

Умови оплати товару сторони погодили у п. 3 Специфікації, згідно з яким:

- покупець зобов`язується здійснити розрахунок за поставлений товар в розмірі 100% протягом 30 календарних днів з дати поставки;

- в разі відсутності розрахунку за поставлений товар вартість товару буде збільшена на 2,5% щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар.

Відповідно до п. 4 Специфікації, постачальник зобов`язується здійснити поставку товару протягом 5 робочих днів з дати заявки на поставку.

Датою поставки товару вважається дата: підписання видаткової накладної уповноваженим представником покупця (п. 7 Специфікації).

01.12.2020 між сторонами було укладено специфікацію, згідно з п. 2. якої, загальна вартість товару за даною специфікацією складає: 106556,58 грн., в т.ч. ПДВ – 17 759,43грн.

Умови оплати товару сторони погодили у п. 3 Специфікації, згідно з яким:

- покупець зобов`язується здійснити розрахунок за поставлений товар в розмірі 100% протягом 30 календарних днів з дати поставки;

- в разі відсутності розрахунку за поставлений товар вартість товару буде збільшена на 2,5% щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар.

Відповідно до п. 4 Специфікації, постачальник зобов`язується здійснити поставку товару протягом 5 робочих днів з дати заявки на поставку.

Датою поставки товару вважається дата: підписання видаткової накладної уповноваженим представником покупця (п. 7 Специфікації).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 167 007,08 грн., що підтверджується товарно-транспортними та видатковим накладними №1391 від 17.11.2020 на суму 60 450,50 грн. та №1472 від 02.12.2020 на суму 106 556,58 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін.

На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунки-фактури №2584 та № 2573 від 17.11.2020, №2766 від 01.12.2020 (а.с. 14,15,20).

Відповідач частково оплатив товар у розмірі 2 697,00 грн.

26.05.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.05.2021, в якій повідомив, що станом на 25.05.2021 сума заборгованості у розмірі 164 310,08 грн. не сплачена. Позивач, у вказаній претензії, просив відповідача сплатити заборгованість за поставлений товар.

Відповідач на претензію позивача від 25.05.2021 не відреагував, заборгованість у розмірі 164 310,08 грн. не сплатив.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання відповідача зобов`язань з оплати товару та просить суд стягнути з відповідача основний борг, розрахований станом на 07.07.2021 у розмірі 196 397,72 грн., пеню у розмірі 11 026,54 грн. за період з 18.12.2020 по 18.06.2021 та з 02.01.2021 по 07.07.2021, 3% річних на суму 2 583,12 грн. за період з 18.12.2020 по 07.07.2021 та з 02.01.2021 по 07.07.2021 та інфляційні на суму 8 757,02 грн. за період грудень 2020 - травень 2021 та січень 2021 - травень 2021 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до умов договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів оплати за поставлений товар від представників сторін не надійшло.

Розрахунок суми основного боргу, здійснений позивачем, відповідає умовам договору та є арифметично вірним.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов щодо п. 3 специфікацій до договору, оскільки сторони є вільними, самостійно вибирають умови діяльності в рамках чинного законодавства. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач підписав дані специфікації без зауважень та скріпив своєю печаткою, і, як наслідок погодився з даними умовами договору, доказів оскарження даного договору суду не надано.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 196 397,72 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11 026,54 грн. за період з 18.12.2020 по 18.06.2021 та з 02.01.2021 по 07.07.2021, 3% річних на суму 2 583,12 грн. за загальний період з 18.12.2020 по 07.07.2021.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

У випаду порушення строків оплати (п. 6.4. договору) за наявності умови фактичного отримання покупцем продукції, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої продукції за кожен день прострочення. При простроченні оплати продукції більш ніж на 30 календарних днів, покупець на вимогу постачальника додатково сплачує штраф у розмірі 10% вартості від простроченої до оплати суми (п. 8.3. договору).

Перевіривши розрахунки надані позивачем, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню за період з 18.12.2020 по 18.06.2021 за видатковою накладною №1391 від 17.11.2020 становить 3 844,24 грн.

В частині стягнення пені у сумі 0,72 грн. слід відмовити.

Сума пені, нарахована за період з 02.01.2021 по 02.07.2021 за видатковою накладною № 1472 від 02.12.2020 розрахована вірно, а тому підлягає до стягнення у розмірі 7 181,58 грн.

Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає до стягнення, становить 11 025,82 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

При перевірці нарахування 3% річних за період з 18.12.2020 по 07.07.2021 за видатковою накладною №1391 від 17.11.2020 та за період з 02.01.2021 по 07.07.2021 за видатковою накладною № 1472 від 02.12.2020, суд встановив, що сума, що підлягає до стягнення, більша, ніж заявлено позивачем. Однак, суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому сума, що підлягає до стягнення, становить 2 583,12 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період грудень 2020 - травень 2021 за видатковою накладною №1391 від 17.11.2020 та за період січень 2021-травень 2021 за видатковою накладною № 1472 від 02.12.2020 у загальному розмірі 8 757,02 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати мають нараховуватися за період січень 2021 - травень 2021 за видатковою накладною №1391 від 17.11.2020 та за період лютий 2021-травень 2021 за видатковою накладною № 1472 від 02.12.2020. Таким чином, до стягнення підлягають інфляцій втрати у загальному розмірі становлять 8 204,22 грн.

В частині стягнення 552,80 грн. інфляційних слід відмовити.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно із ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Що стосується витрат на послуги адвоката, то вони не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтями 16, 58 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частиною 5 ст. 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.

В свою чергу п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного закону визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до заяви договір про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) від 24.06.2021, акт виконаних робіт по договору про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) від 24.06.2021 від 07.07.2021, та інші докази, що підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 3.1. договору за правову (адвокатську) допомогу, замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 15 000,00 грн. шляхом здійснення безготівкового платежу на розрахунковий рахунок адвоката. Вартість послуги є незмінною та включає повний юридичний супровід ведення справи по стягненню заборгованості з АТ «Дніпроважмаш», у Господарському суді Дніпропетровської області, включаючи складання та подання позовної заяви, супровідних документів та поїздки до суду та участь у судових засіданнях.

На підставі акту виконаних робіт по договору про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) від 24.06.2021 від 07.07.2021 позивачем сплачено вартість адвокатських послуг у розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 116 від 07.07.2021.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Зокрема, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ч. 3 ст. 162 ГПК України).

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведений висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Як вбачається з аналізу судової практики Верховного Суду (постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18), якщо суд при вирішенні клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу), визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, зазначені витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а також що їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач заперечив проти задоволення витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що розмір заявлених витрат у розмірі 15 000,00 грн., враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, є не співмірними із ціною позову та з вказаними обставинами.

Проаналізувавши наданий розрахунок суми витрат позивача, а також подані ним документи, врахувавши заперечення відповідача, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, цей спір відноситься до категорії справ незначної складності.

Отже, підготовка цієї справи до розгляду в суді не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи (текст позову розміщено на 8 аркушах), нормативно-правове регулювання спірних правовідносин після відкриття провадження у справі не змінювалося, доказів на підтвердження ступеня складності справи, вирішення нових правових питань суду не надано.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Надавши оцінку усім доданим до заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на заперечення відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу на 50% від заявленої суми.

Внаслідок цього, суд задовольняє витрати на професійну правову допомогу на загальну суму 7 500,00 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 196 397,72 грн., пені – 11 025,82 грн., 3% річних – 2 583,12 грн., інфляційних – 8 204,22 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 0,72 грн. та інфляційних у розмірі 552,80 грн., слід відмовити. Також стягненню з відповідача підлягає 7 500,00 грн. - витрат на правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу у сумі 7 500,00 грн. слід покласти на позивача.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на судовий збір покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Монтаж Строй" до Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за Договором поставки в розмірі 218 764,40 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м. Дніпро, вул. Сухий Острів, буд. 3, код ЄДРПОУ 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Монтаж Строй" (49000, м. Дніпро, вул. П. Нірінберга, буд. 1А, код ЄДРПОУ 37451854) суму основного боргу у розмірі 196 397,72 грн., пеню – 11 025,82 грн., 3% річних – 2 583,12 грн., інфляційних втрат – 8 204,22 грн., витрат по сплаті судового збору – 3 273,16 грн. та 7 500,00 грн. - витрат на правничу допомогу, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Монтаж Строй" 0,72 грн. – пені, 552,80 грн. – інфляційних втрат, 8,31 грн. - витрат по сплаті судового збору – відмовити.

Витрати на правничу допомогу у сумі 7 500,00 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь Монтаж Строй".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.09.2021

Суддя Н.Г. Назаренко