Рішення № 99351028, 12.08.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.08.2021 Єдиний унікальний номер 205/5544/21

Провадження № 2/205/2687/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Артьомова К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 01.07.2021 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею у порядку набувальної давності право власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що позивач після смерті свого чоловіка, ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в порядку спадкування після останнього набула право власності на нерухоме майно, а саме: одну четверту частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач разом зі своїм чоловіком проживала у будинку АДРЕСА_1 та несла усі витрати на утримання зазначеного будинку, оплати вартості спожитих комунальних послуг тощо, а після смерті чоловіка і до теперішнього часу проживає у будинку сама та одноосібно продовжує здійснювати утримання зазначеного нерухомого майна. У будинку АДРЕСА_1 увесь цей час проживали лише позивач разом зі своїм чоловіком. Щодо іншого власника або власників, яким могли б належати інші три четвертих частини будинку АДРЕСА_1 , позивачу відомо не було. До сьогодні збереглося викопіювання із будинкової книги за адресою: АДРЕСА_1 , у якому зазначено, що за цією адресою, окрім позивача та її покійного чоловіка, зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Однак, зазначені особи у будинку АДРЕСА_1 наразі не проживають, і ніколи не проживали, фактичне місце їх проживання чи перебування позивачу невідоме. Крім того, ані жоден із відповідачів, ані будь-які інші особи будь-яким чином не заявили і ніколи не заявляли жодних вимог на 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 . У зв`язку із вищезазначеним, позивач вважає, що у зв`язку із добросовісним, відкритим та безперервним володінням чужим майном понад десять років вона набула право власності на 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Ухвалою від 12.07.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження. Зобов`язано Другу Дніпровську державну нотаріальну контору надати до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська належним чином засвідчену повну копію спадкової справи після смерті: ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 12.07.2021 року витребувано у Державному нотаріальному архіві Дніпропетровської області належним чином завірену повну ксерокопію спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У судовому засіданні 20.07.2021 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, натомість її представник – адвокат Чабаненко А.Л. надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду найшла його заява від 27.07.2021 року, засвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черняком С.М. за реєстровим № 867, в якій він зазначив, що жодних претензій щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де він зареєстрований, не має, найближчим часом зобов`язується знятися з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_3 у заяві від 10.08.2021 року просив розглядати справу без його участі, проти задоволення позовних вимог позивача не заперечує.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Письмових заяв та/або відзиву від них не надходило.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 після смерті свого чоловіка, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12), в порядку спадкування після останнього набула право власності на нерухоме майно, а саме: 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 11.09.2009 року за реєстром № 3-3286, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР 10.10.2009 року, реєстраційний номер 28013743 (а.с. 13, 14).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право власності на 1/4 будинку АДРЕСА_1 належить позивачу з 21.09.2010 року, дня смерті спадкодавця, який є часом відкриття спадщини в силу ч. 2 ст. 1220 ЦК України.

Позивач разом зі своїм чоловіком проживала у спірному будинку та несла усі витрати утримання зазначеного будинку, оплати вартості спожитих комунальних послуг тощо, а після смерті чоловіка і до теперішнього часу проживає у будинку сама та одноособово продовжує здійснювати утримання зазначеного нерухомого майна, що підтверджується квитанціями про сплату спожитих житлово-комунальних послуг (а.с. 28-45).

Згідно відомостей домової книги за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено, що за цією адресою, окрім позивача та її покійного чоловіка, зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 22-25).

Однак відповідачі у будинку АДРЕСА_1 наразі не проживають, і ніколи не проживали, фактичне місце їх проживання чи перебування невідоме, що підтверджується актом про непроживання осіб за місцем реєстрації від 02.08.2021 року (а.с. 164-165). Крім того, відповідачі чи будь-які інші особи будь-яким чином не заявили жодних вимог на 3/4 частини вказаного будинку.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.09.2009 року №1144/2009 (реєстровий номер 3-3286), виданого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Олехнович Л.Ю., 3/4 частини спадкового майна, що складається із домоволодіння АДРЕСА_2 , залишись відкритими за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 136 оберт).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду. Взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

До набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають права на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Отже, давнісний володілець має право на захист свого володіння. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов`язку повернути річ власнику, а також йому не пред`являвся правомочною особою позов про повернення майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Враховуючи зазначені положення, слід дійти висновку, що за наявності підстав вважати, що власник майна (якщо такий є) упродовж тривалого часу не виявляє наміру визнати спірне майно своїм, тобто він погодився із його втратою, таке майно може бути визнано власністю фактичного добросовісного володільця.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 910/17274/17 від 04.12.2018 року.

Таким чином, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки позивач більше 10 років добросовісно володіла зазначеним майном, продовжує відкрито, безперервно ним володіти до теперішнього часу.

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги законні та обґрунтовані, а, отже, підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15-16, 316, 319, 322, 328, 344 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 81, 141, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про визнання права власності за набувальною давністю – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) право власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.В. Басова