Рішення № 99350944, 02.09.2021, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1675/21

Провадження № 2/202/1464/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря - Калантаєнка Д.В.,

позивача – ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати, -

І. Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, за результатами розгляду якого, та з урахуванням останніх уточнених вимог, просив суд стягнути субсидіарно з КП «ЖЕП №53» ДМР та Дніпровської міської ради на свою користь:

компенсацію за затримку виплати заробітної плати в сумі 4 222,32 грн. за період з травня 2019 року по серпень 2021 року;

заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 33 373, 16 грн. за період з 01.12.2020 по 10.08.2021, з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів;

індексацію заробітної плати у зв`язку із зростанням споживчих цін в сумі 105 457,74 грн.;

компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 78 085, 98 грн. за період з 05.05.2014 року по 10.08.2021;

а також, зобов`язати КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» ДМР сплатити місячні суми консолідованих страхових внесків, єдиних соціальних внесків за період з 01.12.2020 по 10.08.2021 щодо вказаних місячних сум заробітних плат позивача за місцем обліку страхувальника;

визнати позивача таким, якого було звільнено з КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» ДМР за п. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме на підставі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Заявлені вимоги були обґрунтовані тим, що рішенням суду було скасовано наказ про звільнення позивача, поновлено на роботі та стягнуто з КП середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказане рішення в частині поновлення позивача на посаді на даний час не виконано. Позивачем у продовж 6 років подаються позови про стягнення з КП заробітної плати, та всіх випливаючи компенсацій у зв`язку із невиплатою заробітної плати та зобов`язання сплатити суми страхових внесків, аналогічно даному позову. Крім того, позивач досяг пенсійного віку і має намір звільнитись на пенсію у зв`язку із чим позивач заявив вимогу про визнання його таким, якого було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлені належним чином. Причину неявки суду не повідомили, відзиву, заяв, заперечень до суду не надано, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що згідно з наказом № 40 ОК від 10.08.2007 ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера 1 категорії.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 27/45 від 27.12.2013 вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств в Амур-Нижньодніпровському, Жовтневому та Індустріальному районах; припинити діяльність Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 21» Дніпропетровської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 50» шляхом приєднання до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради.

Згідно з наказом № 64 від 14.01.2014 з метою оптимізації витрат на виробництво послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій, забезпечення безперебійного надання послуг на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 27/4 від 25.12.2013 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств в Жовтневому, Амур-Нижньодніпровському та Індустріальному районах» наказано інспектору з кадрів попередити під розпис працівників про реорганізацію КП «ЖЕП № 53» Дніпропетровської міської ради з подальшим їх звільненням.

Наказом № 23-о від 05.05.2014 ОСОБА_1 , бухгалтера 1 категорії звільнено згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

В подальшому рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08.12.2014 визнано незаконним наказ № 23ок від 05.05.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера 1 категорії на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53». Стягнуто з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 23 283 грн. 60 коп., рішення набрало законної сили.

Вказаним рішенням встановлений розмір середньоденного заробітку позивача в сумі 194 грн. 03 коп., що має преюдиційне значення в цій справі.

Ухвалою суду від 23.07.2015 роз`яснено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014, зазначивши, що датою поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» є 05.05.2014.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська (далі - рішення) від 07.07.2015, що набрало законної сили 21.07.2015, стягнуто з КП «ЖЕП №53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28.04.2014 по 07.07.2015 в розмірі 33179 грн. 13 коп.

Рішенням від 02.02.2016, що набрало законної сили 26.02.2016, стягнуто з КП «ЖЕП №53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 08.07.2015 по 02.02.2016 в розмірі 28328 грн. 38 коп., з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів. Рішенням від 13.07.2016, що набрало законної сили 25.07.2016, стягнуто з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (по 13.07.2016) у розмірі 31104 грн. 50 коп. без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

Рішенням від 28.02.2017, що набрало законної сили 13.03.2017, стягнуто з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.07.2016 по 28.02.2017 у розмірі – 31 044 гривні 80 коп. з обов`язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов`язкових податків, зборів та платежів.

Рішенням від 04.09.2017, що набрало законної сили 15.09.2017, стягнуто з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2017 по 04.09.2017 у розмірі - 24 447 гривень 78 коп. з обов`язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов`язкових податків, зборів та платежів.

Рішенням від 05.12.2018, що набрало законної сили 14.01.2019, стягнути з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати - 37 542, 76 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.09.2017 по 05.12.2018 у сумі 61 119,45 грн., індексацію заробітної плати в зв`язку зі зростанням споживчих цін в сумі 29 253,31 грн., а всього 127 915,51 грн., з обов`язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов`язкових податків, зборів та платежів.

Рішенням від 24.05.2019, що набрало законної сили 25.06.2019, стягнуто з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 9150,15 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.12.2018 по 24.05.2019 у розмірі 22507,48 грн., індексацію заробітної плати в зв`язку зі зростанням споживчих цін у розмірі 12962,91 грн., а всього 44620 грн. 54 коп., з обов`язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов`язкових податків, зборів та платежів.

Рішенням від 01.12.2020, що набрало законної сили з урахуванням змін внесених постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.04.2021, стягнуто з КП «ЖЕП № 53» ДМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.05.2019 по 30.11.2020 включно (381 робочий день) у розмірі 73925 грн. 43 коп. з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів. Зобов`язано КП «ЖЕП № 53» ДМР в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з червня 2014 року по листопад 2020 року включно.

На час розгляду справи рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконано та позивача на роботі не поновлено.

ІІІ. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Заявляючи позовні вимоги про субсидіарне стягнення з КП «ЖЕП № 53» та Дніпровської міської ради заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за затримку виплати заробітної плати, індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін, компенсацію за невикористану відпустку, зобов`язання КП «ЖЕП № 53» сплатити місячні суми єдиних соціальних (страхових) внесків, визнання звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, позивач посилається на невиконання відповідачем рішення суду про поновлення його на роботі, невиплату присуджених йому сум та несплату єдиних соціальних внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, чим порушуються його права.

Суд частково погоджується з заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами, а саме у частині стягнення на його користь із відповідача КП «ЖЕП № 53» середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі та зобов`язання роботодавця сплатити єдиний соціальний внесок.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що саме Дніпровська міська рада як засновник КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» має нести відповідальність за борги підприємства, у зв`язку із чим позивачем були заявлені вимоги до відповідачів субсидіарно.

Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП «Комбінат комунальних підприємств», боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004 у справі «Михайленки та інші проти України»; пункт 45, рішення від 04.04.2006 у справі «Лисянський проти України»; пункт 19 рішення від 03.04.2007 у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови»; пункти 18, 19 рішення від 12.04.2007 у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації»; пункт 35 рішення від 15.01.2008 у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії».

Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Разом із тим при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

Так, у справі не встановлено, що саме діями засновника була спричинена неплатоспроможність або банкрутство підприємства.

За таких обставин, суд приходить висновку про безпідставність вимог позивача до Дніпровської міської ради.

Щодо стягнення з КП «ЖЕП № 53» на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку виплати присуджених сум середнього заробітку та індексації заробітної плати, то суд вважає, що зазначені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд виходить з того, що відповідно до частини 5 статті 95 КЗпП України у встановленому законодавством порядку підлягає індексації заробітна плата.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначаються Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Статтею 1 цього Закону визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 даного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 3 Порядку № 1078 визначено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Така виплата як середній заробіток за час вимушеного прогулу (затримку виконання рішення про поновлення на роботі), що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу, є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.

Стосовно доводів позивача про наявність у нього права на стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, то суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Стаття 2 зазначеного Закону визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статі 3 даного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо), стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).

Суд вважає, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, який стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.

Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічні положення закріплені також у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Отже, аналіз наведених норм свідчить, що заробітною платою можливо вважати грошовий еквівалент, який сплачується працівнику за виконану ним роботу.

У разі встановлення обставин вимушеного прогулу працівника (звільнення без законної підстави – ст. 235 КЗпП України та/або затримка виконання рішення про поновлення на роботі – ст. 236 КЗпП України), такому працівнику виплачується не грошовий еквівалент виконаної роботи, а передбачена Кодексом законів про працю України компенсаційна виплата у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу) і не може кваліфікуватися як плата за виконану роботу, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, що узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16 та від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц.

Враховуючи наведене, в задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на його користь компенсації за затримку виплати та індексації заробітної плати слід відмовити.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання його звільненим з КП «ЖЕП № 53» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а саме на підставі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а також стягнення з відповідачів на його користь компенсації за невикористану основну, то суд вважає зазначені вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Суд враховує, що згідно зі статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

В силу приписів статті 236 КЗпП України затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, є підставою для виплати працівнику за час затримки середнього заробітку або різниці в заробітку.

При цьому належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Суд бере до уваги, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014 ОСОБА_1 поновлено на посаді бухгалтера 1-ї категорії в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради з 05.05.2014.

Зазначене рішення суду набрало законної сили, отже є обов`язковим до виконання.

Між тим, як встановлено в судовому засіданні, позивача до теперішнього часу на роботі не поновлено та, як наслідок, рішення про його звільнення відповідачем не приймалося.

Отже, законних підстав для визнання судом позивача звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства немає.

Суд звертає увагу, що положення статті 240-1 КЗпП України щодо визнання судом працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, застовується під час розгляду судом спору про поновлення на роботі працівника звільненого без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, якщо буде встановлена неможливість поновлення на попередній роботі внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, в судовому засіданні неможливість поновлення позивача на роботі на підставі рішення суду жодними належними доказами не підтверджена.

Також суд бере до уваги, що відповідно до положень статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП i ст. 9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України, частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною 4 статті 83 КЗпП України визначено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну відпустку за весь час вимушеного прогулу.

Суд враховує, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014 про поновлення позивача на роботі у КП «ЖЕП № 53» не виконано, позивач фактично на роботі не поновлений і, як наслідок, позивачем не використано дні щорічної основної відпуски відповідно до частини 4 статті 83 КЗпП України.

Крім того, позивачу судом відмовлено у задоволенні його вимоги про визнання його звільненим з КП «ЖЕП № 53».

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити.

Вирішуючи інші позовні вимоги, суд виходить з того, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Приймаючи до уваги, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2014 позивача поновлено на посаді бухгалтера 1-ї категорії в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради з 05.05.2014, однак рішення суду відповідачем як роботодавцем до теперішнього часу не виконано, суд вважає, що позивачу має бути виплачений його середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 01.12.2020 по 02.09.2021 включно (за 189 робочих дні), що складає 36 671, 67 грн. (189х194,03) із подальшим утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Окрім того, статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Отже, положення закону надають працівнику право безпосередньо в судовому порядку вимагати від страхувальника сплати страхових внесків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно зі статтею 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 4 даного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці – це, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Частиною 2 статті 6 зазначеного Закону передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, тощо.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Відповідно до частини 5 цієї ж статті єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статі 9 Закону).

Суд бере до уваги, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум середнього заробітку, присуджених позивачу, підлягає нарахуванню та сплаті роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення.

Водночас, на переконання суду, ненарахування та несплата відповідачем єдиного соціального внеску не може виправдовуватися невиконанням судових рішень, яке в даному випадку відбувається протягом тривалого часу.

Відтак, з огляду на законодавчо встановлений обов`язок відповідача як роботодавця нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок за кожен місяць, за який нараховано дохід, суд вважає, що КП «ЖЕП № 53» ДМР слід зобов`язати в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з 01.12.2020 по 02.09.2021 включно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, у зв`язку з частковим задоволенням позову суд присуджує стягнути з відповідача судовий збір у дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог (дві задоволені вимоги), виходячи зі ставки судового збору за кожну із вимог на день подання позову - 908 грн. 00 коп., у зв`язку із чим з КП «ЖЕП № 53» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1816, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (юридична адреса: м. Дніпро, вул. Донецьке шосе, буд. 123А, код ЄДРПОУ 32616782), Дніпровської міської ради (юридична адреса: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) про стягнення заробітної плати.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 02.09.2021 включно (189 робочий день) у розмірі 36 671,67 грн. з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з 01.12.2020 по 02.09.2021 включно.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради в дохід держави судовий збір у розмірі 1816, 00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 03.09.2021 року.

Суддя Г.О. Кухтін