Рішення № 99344677, 27.08.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1064/21

Провадження № 2/645/1138/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді – Шарка О.П., секретаря судових засідань – Костенко Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила суд зняти арешт з її квартири АДРЕСА_1 , який накладено та зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна відповідно до запису 06.09.2007 за № 5617849.

В обгрунтування позову зазначила, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_2 з 14.01.1996 року, ця квартира належить на праві спільної (сумісної) власності йому, ОСОБА_1 , її чоловіку ОСОБА_2 , її доньці, ОСОБА_3 . У 2012 році її чоловік, ОСОБА_2 , помер. На теперішній час в квартирі зареєстровані вона та її донька, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . В липні 2016 року вона звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гапон І.М. з наміром оформити спадщину. За запитом нотаріуса отримала довідку в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 14.07.2016 № 2501065 про власника квартири АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012. Зокрема в цій довідці було зазначено, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи обтяження /обмеження об`єкту відсутні. Також я оформила в ПП «Міський центр нерухомості» новий Технічний паспорт на мою квартиру станом на 18.07.2016 року. У грудні 2016 році я повторно звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гапон І.М. з наміром оформити спадщину. У нотаріуса вона дізналась, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.12.2016 № 76680713 на всю мою квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . 06.09.2007 за № 5617849 реєстратором Перша Харківська державна нотаріальна контора, 61003, Харківська обл., м.Харків, майдан Конституції, буд. 1, під`їзд 7, поверх 4, накладено арешт на підставі постанови, б/н, від 18.10.2000, Відділом державної виконавчої служби Московського району, додаткові дані: Архівний номер: 2454472HARKOV1, Архівна дата: 26.10.2000, Дата виникнення: 26.10.2000, № реєстра: 12042, внутр. № 5B013F3B2BF1452F212C (копія довідки додається). Власником майна згідно Інформаційної довідки безпідставно значиться ОСОБА_4 , який ніякого відношення до її квартири не має. В січні 2017 листом щодо зняття арешту з її майна позивач звернулась до Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області і отримала відповідь від 27.02.2017 № 6436/14.6-35 за підписом начальника відділу А.А. Дилбарян, що згідно перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників встановлено, що відомості стосовно постанови б/н 18.10.2000, Відділу державної виконавчої служби Московського р-ну, відповідно до якої накладено арешт (згідно даних, що містяться у Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.12.2016 № 76680713, сформованої приватним нотаріусом ХМНО Гапон І.М.) на квартиру, адреса: АДРЕСА_3 відсутнє виконавче провадження у відношенні боржника ОСОБА_4 під час примусового виконання якого було накладено арешт на квартиру позивача у відділі відсутні законні підстави для зняття арешту за реєстраційним номером обтяження 5617849. Листом від 30.12.2020 щодо повідомлення позивачу, на підставі яких документів було накладено арешт на її квартиру і власником майна в Реєстрі було записано ОСОБА_4 та вжиття заходів, щодо зняття арешту з моєї квартири вона звернулась до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори і 26.01.2021 отримала відповідь за підписом в. о. завідувача Першої Харківської міської державної нотаріальної контори О. Грошевої, що архів Першої Харківської міської державної нотаріальної контори по 2000 рік включно здано на зберігання до Харківського обласного нотаріального архіву. Також їй повідомили, що виходячи з того, що арешт на її квартиру АДРЕСА_1 , було накладено Відділом державної виконавчої служби Московського району, а Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою лише було зареєстровано арешт та внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Московського району, тому питання щодо зняття арешту та скасування запису про державну реєстрацію вищенаведеного обтяження не може бути вирішено Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою.

У ході судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Першої Харківської міської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився надав суду відзив на позовну заяву в яких зазначив, що Перша Харківська міська державна нотаріальна контора з 1943 року по 31 грудня 2012 року включно була реєстратором накладених відповідними органами заборон та арешту по місту Харкову, у зв`язку з чим є неналежним відповідачем.

Представник відповідача Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, щовідповідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським Центром приватизації державного житлового Фонду від 02 березня 1998 р. № 8- 98-117198квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.12.2016 № 76680713 на всю мою квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

06.09.2007 року за № 5617849 реєстратором Першої Харківської державної нотаріальної контори на підставі постанови, б/н, від 18.10.2000, Відділом державної виконавчої служби Московського району, додаткові дані: Архівний номер: 2454472HARKOV1, Архівна дата: 26.10.2000, Дата виникнення: 26.10.2000, № реєстра: 12042, внутр. № 5B013F3B2BF1452F212C.

Власником майна згідно Інформаційної довідки безпідставно значиться ОСОБА_4

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 постанови від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване, виконавча служба може бути залучена до участі у справі в якості третьої особи.

За змістом наведених правових норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у випадку звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) орган державної виконавчої служби не може бути належним відповідачем у такій справі. Вказані позовні вимоги можуть бути пред`явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт.

Натомість позивач звернувся до суду з позовними вимогами до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

Окрім того, порядок правового регулювання діяльності органів та посадових осіб нотаріату в Україні визначено Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року.

Частиною 1 ст.1 Законом України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст.1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Як наголошується Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ із посиланням на Постанову Пленуму ВССУ «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року, можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Закон України «Про нотаріат» поділяє об`єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: нотаріальні дії; відмова у вчиненні нотаріальних дій; нотаріальні акти.

Обов`язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч.3 ст.49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, визначено ст.49 Закону України «Про нотаріат» і він не є вичерпним.

За наявності умов, передбачених ст.49 Закону України «Про нотаріат», на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Суд погоджується з доовдами представника відповідача, що Перша Харківська державна нотаріальна контора з 1943 року про 31 грудня 2012 року включно була реєстратором накладених відповідними органами заборон та арештів по місту Харкову. Наказом МЮ України від 09.06.1999 року №31/5 був введений в дію Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Як вже зазначалося, відповідно інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 , на підставі Постанови відділу державної виконавчої служби Московського району від 18.10.2000 року, Першою Харківськоюдержавної нотаріальною контрою зареєстрований арешт 26.10.2000 року за №12042 в реєстрі для реєстрації заборон відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого майна та арештів, накладених судовими та слідчими органами, підставою виникнення якого є зазначена Постанова та була проведена реєстрація арешту на нерухоме майно в паперових носіях.

Виходячи з приписів ст.4 ЦПК України, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 37.2 та 43 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16-ц (14-431цс19) вказано, що особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 905/386/18 (пункти 39, 62). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Частиною 2 ст.51 ЦПК України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати коло відповідачів у справі, предмет та підстави позову.

При цьому, суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

Таким чином Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, та Перша Харківської міської державної нотаріальної контори як безпосередній реєстратор, не є належними відповідачами за пред`явленим позивачем позовом.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що позивачем в порядку ст. 51 ЦПК України не заявлено клопотання про заміну неналежних відповідачів, суд доходить висновку про відмову у задоволені позову як поданого до неналежних відповідачів.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення визначеним відповідачем прав позивача.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне покласти їх на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позовних вимогах ОСОБА_1 до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про знятття арешту у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дні вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 03 вересня 2021 року

Головуючий