Рішення № 99336852, 02.09.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/23275/20

2-а-684/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Мельник Ю.О.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа Департамент патрульної поліції, про визнання дій протиправними, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

26.10.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до інспектора роти № 7 батальйону № 4 УПП в місті Києві Сіренка А.В. про визнання дій протиправними, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовної заяви позивача зазначає, що 08.06.2020 року інспектором Сіренком А.В. було винесено постанову серії ЕАМ № 2654797, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн. за здійснення стоянки на тротуарі, чим перешкодив руху пішоходів більше ніж на пів години, тобто за порушення п. 15.10 ПДР України.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що встановлені відповідачем у постанові обставини не відповідають дійсності. Інспектором при винесенні постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння адміністративного правопорушення.

Звертає увагу, що обставини, які встановлені інспектором про порушення та, як наслідок, кваліфікація цих обставин, що передбачає ч. 3 ст. 122 КУпАП, є незаконною та необґрунтованою, оскільки жодним чином стоянка автомобіля на тротуарі не строювало перешкоди дорожньому руху та загрози безпеці руху.

Крім того, відповідачем не було проведено замірів ширини тротуару, оскільки, на думку позивача, це мало значення для кваліфікації дій щодо стоянки легкового автомобіля на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Тому просить визнати дії інспектора протиправними, скасувати постанову серії ЕАМ № 2654797від 08.06.2020 року.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.11.2020 року позовну заяву залишено без руху. 18.01.2021 року на виконання вимог ухвали до суду надійшла заява про уточнення вимог позовної заяви.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.01.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та залучено до участі у справі Департамент патрульної поліції як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

В ухвалі учасникам справи було визначено строк на подання відзиву та пояснень.

16.06.2021 року надійшов відзив сторони відповідача, у якому представник просить суд у задоволенні позову відмовити, вважаючи твердження позивача хибними, а позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Зазначає, що викладені в постанові обставини позивачем визнані в позовній заяві, а тому не підлягають доказуванню.

Пояснює, що позивач порушуючи п. 15.10 ПДР - стоянку на тротуарі, який є елементом для руху пішоходів більше чим на пів години створив перешкоду саме для руху пішоходів, які в свою чергу беруть участь у дорожньому русі, що кваліфікується ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Вважає, оскільки відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотримання всіх вимог встановлених КУпАП та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 року, отже, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 263-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 08.06.2020 року інспектором Сіренком А.В. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 2654797, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн. за порушення п. 15.10 ПДР України.

Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Зі змісту постанови вбачається, що водій здійснив стоянку на тротуарі, чим суттєво перешкоджав руху пішоходів більше чи на пів години, чим порушив п. 15.10 ПДР України.

Згідно з п. 15.10 стоянка забороняється, зокрема: на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Позивач в поданому позові зазначає, що вважає оскаржувану постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки жодним чином стоянка автомобіля на тротуарі не строювала перешкоди дорожньому руху та загрозі безпеці руху.

З аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови представник відповідача у відзиві, що надійшов до суду 16.06.2021 року зазначив, що інспектор діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством. Посилався на те, що оскільки позивачем визнані викладені в постанові обставини, то вони не підлягають доведенню.

Однак такі доводи суд вважає помилковими.

Так, ст.122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема: за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, зупинки, стоянки (ч. 1) та за порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху (ч. 3), у вигляді штрафі в розмірі двадцяти та сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно.

Таким чином, у даному випадку, оскільки інспектором було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності саме за ч. 3 ст. 122 КУпАП, яка встановлює більшу міру відповідальності, то є необхідність доведення обставин, викладених у оскаржуваній постанові, щодо здійснення позивачем стоянки на тротуарі, яка при цьому створювала перешкоду руху пішоходів. В інакшому випадку, навіть якщо враховувати визнання позивачем факту здійснення ним стоянки на тротуарі, то відповідальність за такі дії встановлена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Крім того, аналізуючи вимоги ПДР вбачається, що стоянка легкових автомобілів можлива на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Доказів вчинення інспектором будь-яких замірів матеріали справи також не містять.

Однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому пояснення сторони відповідача суд не вважає обґрунтованими з огляду на те, що зазначені обставини не підтверджуються належними доказами.

Крім того, у п. 9 оскаржуваної постанови не зазначені відомості про наявність доказів, на яких зафіксовано правопорушення.

Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 року у справі № 524/9716/16-а зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні матеріали фото - чи відео зйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб`єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 08.06.2020 року та не підтверджується жодними іншими доказами.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

За таких обставин, суд вважає, що сторона відповідача не надала суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Крім того, позивач просить суд визнати дії інспектора щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності протиправними. Разом з тим, дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Так, ґрунтуючись на правових висновках Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постанові від 07.02.2019 року у справі № 640/6550/15-а та в постанові 10.05.2018 року у справі № 760/9462/16-а, суд дійшов висновку, що визнання протиправними дій інспектора щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, що є процесуальною діяльністю суб`єкта владних повноважень, спрямованою на фіксацію адміністративного правопорушення, є предметом оцінки суду при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, що не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.

До того ж, позивач зі скаргою на дії інспектора не звертався, службова перевірка наявності в діях інспектора ознак протиправної поведінки не проводилася та відповідно до вимог ст. 222 КУпАП відповідач має право розглядати справи про адміністративні порушення і накладати адміністративні стягнення, безпосередньо за ч. 3 ст. 122 КУпАП, тобто останній діяв в межах своїх повноважень.

З огляду на наведене, для належного захисту порушеного права позивача достатнім способом буде визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 286 КАС України, а не визнання протиправними дії відповідача по складанню оскаржуваної постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, Сіренко А.В. є посадовою особою Управління патрульної поліції в м. Києві, яке є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції.

Таким чином, з урахуванням задоволення позову стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 420,40 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа Департамент патрульної поліції, про визнання дій протиправними, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ № 2654797 від 08 червня 2020 року, винесену інспектором батальйону № 4 роти № 7 Управління патрульної поліції в місті Києві Сіренком Андрієм Володимировича (м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9), про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: