Рішення № 99334222, 30.08.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5696/21

Провадження № 2/369/3993/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30.08.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді - Янченка А.В. при секретарі судового засідання - Безкоровайній М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області про визнання осіб такими, які втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом, в якому просила визнати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , такими, які втратили право користування житловим приміщенням.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 24.06.1997 року, реєстровий номер 5/34. Крім неї, в даній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є її онуком та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є його дружиною. Останні, з 2015 року фактично залишили місце реєстрації та проживання і з того часу не проживають у ньому, їх особисті речі відсутні, не сплачують комунальні платежі, в утриманні і ремонті житла не приймають участі. Фактична адреса місця проживання відповідачів їй не відома. Вважає та просить суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, які втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач у судове засідання не з`явилась, від її представника адвоката Яцюк Н.М. надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в якому також зазначили, що позов підтримують та просять його задовольнити на підставі наявних матеріалів, проти ухвалення заочного рішення у випадку неявки відповідачів не заперечують.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи - Білогородської сільської ради Бучаснького району Київської області в судове засідання не з`явився, про дату та часу судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не відомі, хоча про день, час та місце слухання справи були повідомлені завчасно та належним чином шляхом направлення судових повісток за місцем їх реєстрації: АДРЕСА_2 , а також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Крім того, інформація щодо розгляду справи міститься на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки https://ks.ko.court.gov.ua/sud1015/).

Заяв про розгляд справи без участі відповідачів або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачами у запропонований судом строк до суду не подано.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За згодою представника позивача, на підставі ухвали суду про заочний розгляд справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання, призначене на 30 серпня 2021 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Врахувавши позицію представника позивача, викладену у позовній заяві та клопотанні, дослідивши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням за № 145 від 24.06.1997 року органом приватизації радгоспу «Музичанський», зареєстрованого Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 5/34.

Відповідно до довідки, виданої Гореницьким старостинським округом Білогородської сільської ради від 21.04.2021 р. за № 04-49/93, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зреєстровані, але згідно довідок-актів перевірки житлових умов від 05.05.2020 р., 01.10.2020 р., 07.04.2021 р., складеними фахівцем з соціальної роботи Музичанського старостинського округу ОСОБА_4 та підписаних сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у квартирі, де зареєстровані, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають більше одного року (копії довідки та довідок-актів містяться у матеріалах справи).

Доказів, які б це спростовували, матеріали справи не містять.

Відповідачі добровільно змінити місце реєстрації не бажали.

Судом встановлено, що позивач проживає у квартирі одна, є пенсіонером, інших доходів, крім пенсії у неї немає, тому оплата комунальних послуг, у тому числі за відповідачів, які зареєстровані у квартирі, але не проживають у ній, складають значну частину бюджету, що зумовлює для неї додаткові витрати. Відповідачі не беруть участі у витратах на утримання квартири. У зв`язку з цим, позивач не має змоги оформити житлову субсидію, оскільки доходи зареєстрованих у квартирі теж беруться до уваги. Позивач вважає, що це порушує її правомочності користування та розпоряджання своєю власністю та з метою зменшення своїх витрат з утримання житлового приміщення звернулась до суду.

Відповідно до ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом.

В контексті ст. 405 ЦК України вимога спільного проживання є додатковою і має обов`язковий характер. Тому можна виділити такі умови, за наявності яких особа матиме право на користування житлом поряд з власником: користувач повинен, по-перше, бути членом сім`ї власника житла, а по-друге, повинен проживати разом із ним.

Права власника будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право користування власника можливо лише з підстав передбачених законом.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР Про ратифікацію Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

На підставі ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника житла користуватись ним може існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є, та проживання разом із власником такого житла.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 2 вересня 2019 року по справі № 731/34/17-ц.

Суд при цьому зауважує, що аналіз положень глави 32 ЦК свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна прав щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідачі, ОСОБА_2 проживав у спірному житлі в якості внука позивача, ОСОБА_3 - в якості дружини внука, набувши право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суд встановив, що сторони на теперішній час разом не мешкають та не пов`язані спільним побутом, отже не мають взаємних прав та обов`язків.

Таким чином права відповідачів на користування чужим майном підлягають припиненню на вимогу власника на підставі ст. 405, 406 ЦК України.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року по справі № 357/7940/16-ц.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Враховуючи неявки в судові засідання відповідачів, які обізнані, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, які втратили право користування житлом, неподання відповідачами відзиву на позов, відсутність будь-яких заяв чи клопотань від них, суд дійшов висновку, що відповідачі не оспорюють позовних вимог.

Отже, за фактичних обставин, встановлених у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що відповідачі, залишаючись зареєстрованими у спірному житловому приміщенні, однак не користуючись ним понад передбачені законом строки без поважних причин, є такими, які втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Таким чином в судовому засіданні було підтверджено факт того, що не проживання у спірному житловому приміщенні з 2015 року відповідачів свідчить про фактичну втрату ними за ст. 405 ЦК права на користування таким житлом, через що наявні законні підстави для задоволення поданого позову шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права користування кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_2 судовий збір у сумі 908 гривень 00 копійок, ОСОБА_3 судовий збір у сумі 908 гривень 00 копійок на користь позивача ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 3 ст. 29, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 71, 150 ЖК УРСР, ст.ст. 2, 4, 5, 9, 10, 12, 13, 17, 18, 76 - 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомо), третя особа - Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області про визнання осіб такими, які втратили право користування житлом, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомо) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 30.08.2021.

Суддя А.В. Янченко