Вирок № 99330797, 02.09.2021, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/1354/20

Номер провадження 1-кп/556/31/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рядок статзвіту № 18

02.09.2021

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Іванків О.В.,

при секретарі судового засідання Кньовець Н.П.,

з участю:

прокурорів Чеберяка Є.В., Піщука Д.О.,

потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Крестинської Л.А.,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого адвоката Кривчука О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Володимирець об"єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, раніше не судимого, одруженого, не працюючого, -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 286, ч.1 ст.122 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, при наступних обставинах:

10.08.2014 року, приблизно о 04 год. 10 хв., у темну пору доби, в порушення вимог підпунктів п.п 2.3 (а) та 31.6 (б) Правил дорожнього руху України, що затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), керуючи технічно несправним автомобілем марки «АЗЛК 2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись зі швидкістю приблизно 30 км/год., з увімкнутою аварійною світловою сигналізацією та вимкнутими передніми фарами, зі сторони вул. Грушевського, в напрямку вул. Соборна в смт. Володимирець Володимирецького району Рівненської області, маючи реальну можливість виконати вимоги чинного законодавства, свідомо їх ігноруючи, проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав

безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого, навпроти оздоровчого комплексу № 68 допустив наїзд на велосипедистку ОСОБА_5 , яка рухалась в попутному напрямку.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно - мозкової травми, струсу головного мозку, закритого перелому верхньої третини лівої малогомілкової кістки, забійної рани потиличної ділянки голови, множинних осаднень обличчя, кістей, лівого колінного суглоба, які відносяться до середнього ступеня тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров`я, а транспортний засіб та велосипед зазнали механічних пошкоджень.

Порушення ОСОБА_4 вимог підпунктів п.п 2.3 (а) та 31.6 (б) Правил дорожнього руху України, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.1 ст.286 КК України.

Крім того, ОСОБА_4 27.07.2020 року, близько о 21 год. 30 хв., , перебуваючи на прилеглій території кафе «Наталі», що по вул. Шкільній, 58 в с. Кідри Володимирецького району, Рівненської області, на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи значення та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, долонею правої руки наніс один удар в область обличчя зліва ОСОБА_2 , внаслідок чого останній впав, після чого, ОСОБА_4 , продовжуючи свої умисні, протиправні дії правою ногою наніс три удари в область ребер зліва ОСОБА_2 , внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді перелому 2-4 ребер зліва, лівобічний гемопневмоторикс, які згідно п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень спричинивши довготривалий розлад здоров`я.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкодження, ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

З приводу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні даного діяння, відмовився від дачі показань, також пояснив, що він щиро розкаюється у вчиненому, відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначила, що дана дорожньо-транспортна пригода сталась давно, вона примирилась з обвинуваченим, який повністю відшкодував їй матеріальну та моральну шкоду. Тому претензій до ОСОБА_4 вона не має, просила не притягувати його до кримінальної відповідальності. Також потерпіла просила залишити без розгляду власний позов та відмовилась від подальшої участі в судових засіданнях

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким з учасників не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 та потерпіла ОСОБА_6 інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності їх позицій немає, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та потерпілої.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи відносно спрощеного кримінального правосуддя та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, проаналізувавши вище вказані обставини та докази, суд приходить до переконання про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та вважає, що органами досудового розслідування його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України, як порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Вирішуючи питання про обрання покарання за даний злочин, суд приймає до уваги наступне. Відповідно до ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України відноситься до нетяжких злочинів. Вказане кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_4 10 серпня 2014 року, тобто з часу вчинення минуло понад 6 років.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у відповідності до приписів п.3) ч. 1 ст. 49 КК України на момент ухвалення вироку закінчились строки давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 підлягає звільненню від покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

З приводу заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 судом встановлено наступне.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України визнав частково, пояснив, що 27.07.2020 року, близько о 21 год. 30 хв., він разом із своїм знайомим ОСОБА_7 перебували в кафе «Наталі», що по вул. Шкільній, 58 в с. Кідри Володимирецького району, Рівненської області. На той момент, у даному закладі перебував і ОСОБА_2 . В ході суперечки, яка виникла між ним та ОСОБА_2 , він дав ляпаса в обличчя потерпілому. На цьому сутичка завершилась. Під час судових дебатів та в останньому слові обвинувачений ОСОБА_4 визнав вину повністю, щиро розкаявся у вчиненому. Просив суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що 27.07.2020 року, близько о 20 год. 30 хв., він перебував разом із ОСОБА_8 в кафе «Наталі», що по вул. Шкільній, 58 в с.Кідри Володимирецького району, Рівненської області . Також в даному закладі перебував і ОСОБА_4 , який, без будь яких причин, розпочав бійку, наніс йому удари обома ногами в область серця, грудної клітки. Згодом підійшов ОСОБА_7 та відтягнув ОСОБА_4 від потерпілого, ОСОБА_2 поїхав додому, однак погано себе почував, і наступного дня звернувся до лікарні, лікувався тривалий час, у нього виявили поломані ребра, рідину в легенях. Від дій обвинуваченого він зазнав моральних страждань, також поніс матеріальні витрати. ОСОБА_9 не вперше поводить себе агресивно, у вчиненому не розкаявся і навіть не попросив вибачення, жодної шкоди не відшкодував. Тому він наполягає на максимально суворому покаранні ОСОБА_4 .

Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченим, його вина повністю доведена сукупністю досліджених судом доказів, в т.ч.

- показаннями потерпілого ОСОБА_2 , які є логічними, послідовними та повністю узгоджуються з іншими доказами;

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.08.2020 р., (т.1 а.с.1-2);

- рапортом старшого інспектора - чергового Володимирецького відділення поліції Вараського відділу ГУНП в Рівненській області від 04.08.2020 р., де зазначено, що від ОСОБА_2 надійшла письмова заява про нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , (т.1 а.с.3);;

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 04.08.2020 р., (т.1 а.с.4);

- протоколами проведення слідчого експерименту із ОСОБА_2 від 05.08.2020 р.; із ОСОБА_7 від 11.08.2020 р.; із ОСОБА_4 від 19.08.2021 р. (т.1 а.с.14-17, 21-23, 45-47), в ході яких потерпілий, свідок ОСОБА_10 , а також і сам обвинувачений демонстрували механізм нанесення тілесних ушкоджень. При цьому, ОСОБА_4 під час слідчого експерименту вказував та демонстрував, як він наносив удари потерпілому ногами, в ділянку грудної клітки, живота;

- випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 №3493, (т.1 а.с.28);

- висновком судово-медичної експертизи №120 від 14.08.2020 року, з якого вбачається що у потерпілого ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 2-4 ребер зліва, лівобічного гемопневмотораксу, підшкірної емфіземи, гематоми поперекової ділянки зліва. Вказані тілесне ушкодження у вигляді гематоми поперекової ділянки зліва виникло від дії тупого предмету, можливо, внаслідок удару ногою, в термін вказаний в постанові і згідно п.2.3.5."Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", відносять до легких тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження у вигляді переломів 2-4 ребер зліва, лівобчний гемопневмоторакс виникли від дії тупого предмету, можливо, внаслідок удару (ударів) ногою, в термін вказаний в постанові і згідно п. 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» , Наказ № 6 МОЗ України від 17.01.95р., видноситься до розряду середнього ступеню тяжкості, що спричинили довготривалий розлад здоров`я, (т.1 а.с.30-31);

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили, що 27.07.2020 року біля магазину "Наталі" між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 мав місце конфлікт. ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_9 почав наносити ОСОБА_15 удари, останній не відбивався, а сам ОСОБА_10 для уникнення бійки стримував ОСОБА_16 .

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що 27.07.2020 року він проїжджав мимо магазину "Наталі", побачив біля магазину мопед свого батька ОСОБА_18 . Батько перебував біля магазину, скаржився на біль в грудях, також повідомив, що його побив ОСОБА_19 . Він забрав батька від магазину і вони кожен своїм мопедом поїхали додому.

Сукупністю названих доказів, які на думку суду, є належними та допустимими, поза розумним сумнівом доведено вину обвинуваченого ОСОБА_4 , яка виразилась в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч.1 ст.122 КК України, і така кваліфікація знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Обставин, що у відповідності до п.1) ч.1 ст.65 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено. При цьому суд приходить до висновку, що щире каяття обвинуваченого, яке було визначено як пом"якшуючу обставину під час досудового розслідування, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Так, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 643/13256/17.

Разом з тим, такої поведінки, на думку суду, ОСОБА_4 не продемонстрував. Зокрема, в ході судового розгляду кримінального провадження, яке триває з 27.08.2020 року, обвинувачений давав суперечливі показання, визнавав вину лише частково, не вибачився перед потерпілим на протязі всього часу з моменту вчинення злочину (понад рік), не вжив заходів для примирення з ним та для відшкодування шкоди. Твердження ОСОБА_4 під час судових дебатів про те, що він намагався примиритись з потерпілим та відшкодувати шкоду, а ОСОБА_20 від цього ухилявся, нічим не підтверджуються.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 в судовому засіданні щиро не розкаявся, і обставини, що пом"якшують його покарання, відсутні.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , у відповідності до п.6) ч.1 ст.67 КК України, є вчинення злочину відносно особи похилого віку. При цьому суд приймає до уваги, що на час вчинення злочину ОСОБА_4 був знайомий з потерпілим, що вони підтвердили в своїх поясненнях, між ними і раніше виникали суперечки з приводу взаємовідносин, і ОСОБА_4 був відомий вік потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_4 , раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на диспансерному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Згідно висновку досудової доповіді відносно ОСОБА_4 , орган пробації на підставі інформації, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. На думку органу пробації, виконання покарання у громаді можливе за умов здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень.

Разом з тим, вказаний висновок органу пробації має рекомендаційний характер і грунтується виключно на ма теріалах досудового розслідування, без врахування фактів та обставин, встановлених судом.

Враховуючи вище викладені обставини, тяжкість злочину, особу винного, думку потерпілого, суд приходить до висновку про необхідність обрання відносно ОСОБА_4 , міри покарання в межах санкції ч.1 ст.122 КК України, у вигляді обмеження волі.

При цьому, виходячи зі змісту ст.75 КК України, за відсутності пом"якшуючих обставин, суд приходить до висновку, що підстави для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням відсутні.

З приводу цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 суд прийшов до наступних висновків.

09.04.2021 року потерпілий подав до суду позов про стягнення шкоди, заподіяної злочином, яка складається з матеріальної шкоди, а саме з витрат, понесених потерпілим внаслідок лікування в розмірі 148,60 грн., а також моральної шкоди в сумі 50000 грн.

В судовому засіданні потерпілий та його представник підтримали заявлений позов в повному обсязі, надали відповідні пояснення по суті позовних вимог.

Обвинувачений та цивільний відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечили, мотивуючи свої заперечення недоведеністю позову, а також тяжким фінансовим станом обвинуваченого, відсутністю коштів для виплати відшкодування потерпілому.

Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В обгрунтування позову в частині матеріальної шкоди ОСОБА_20 та його представник пояснили суду, що загальна сума матеріальної шкоди, що була заподіяна потерпілому, (витрати на лікування, перебування на станціонарному лікуванні ОСОБА_21 ), становлять приблизно 3000 грн., проте потерпілий не збирав чеки, а тому пред"явив позов тільки на суму придбаних за призначенням лікаря ліків 148,60 грн, що підтверджується записами в амбулаторній картці хворого, рецептами лакаря та чеками.

Відповідно суд вважає вказаний розмір матеріальної шкоди доведеним належними та допустимими доказами, і приходить до висновку, що з відповідача по цивільному позову ОСОБА_4 підлягає стягненню в користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальна шкода в сумі 148,60 грн.

Потерпілим також заявлено позов про відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. В обґрунтування позову в цій частині ОСОБА_21 та його представник пояснили, що внаслідок отримання травми, життя потерпілого істотно змінилось, він зазнав сильного болю, тривалий час перебував на станціонарному лікуванні, і в даний час продовжує лікуватись. Потерпілий відчував як фізичні, так і моральні страждання та біль, пригнічення, змушений був затрачати значні зусилля для відновлення належного рівня свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, виходячи з п. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України може проявлятися у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахування інших обставин, які мають істотне значення, також при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Фізична особа, дією або бездіяльністю якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язана вчинити необхідні дії для його негайного відновлення (ч. 1 ст. 276 ЦК України). Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не учиняються, суд може постановити рішення про відновлення порушеного права, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ч. 2 ст. 276, ст. 280 ЦК України).

Згідно зі ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діяннями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою даної статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини в випадках, встановлених законом.

Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи характер та обсяг страждань потерпілого, його вік та стан здоров`я, істотність вимушених змін у його житті, які пов`язані з отриманою травмою, суд, виходячи із принципів розумності, співрозмірності та справедливості, приходить до висновку про наявність підставі для часткового задоволення позову та стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 моральної шкоди в сумі 30000 грн.

Керуючись ст.ст. 128,368, 373-374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

На підставі ч.5 ст. 74, п.1) ч.1 ст. 49 КК України, звільнити ОСОБА_4 від покарання за ч.1 ст.286 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України і призначити покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 148 (сто сорок вісім) грн 60 коп., моральну шкоду в розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн, а всього стягнути 30148 (тридцять тисяч сто сорок вісім) грн. 60 коп.

На вирок може бути подана апеляція до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд протягом 30 днів з дня проголошення, в частині обвинувачення за ч.1 ст.286 КК України, може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, направити копію вироку потерпілому.

Суддя: О.В.Іванків